Четвер, 22 квітня 2010, 22:37

Що таке Петриківський розпис. Село Петриківка Дніпропетровської області – одне з небагатьох, де дбайливо зберігають традиції стародавніх народних промислів. Знаменитий Петриківський розпис давно став візитною карткою України. В Канаді навіть видано посібник з цього виду мистецтва.

Петриківку більше 200 років тому заснував сам Петро Калнишевський. Жінки цього села розписувати стіни хат мальовничими квітковими візерунками.

Їх малювали пензлями, зробленими з котячої шерсті, сірниками, обмотаними м’якою матерією, і просто пальцями. Фарби розводили на яйцях і молоці, а кольори вибирали – найяскравіші, під стать барвистій природі Придніпров’я.

Господині змагалися одна з одною, прагнучи зробити свій будинок самим мальовничим, і ревниво зазирали на чуже мистецтво. Про найвдаліші розписи казали: “Гарно, як у церкві". А от якщо хата залишалася білою, з господинею припиняли вітатися, як з чужою.

Федір Панко, народний художник: “Хлопці ж козаки були, вони привозили гарних молодиць з далеких регіонів. А там звичаї інші були. І молодиця не мала поняття, як на стіні малювати. А мати стара – хата залишилася не розмальованою. Ну, сусіди глянули – всі одвернулись, ніхто не вітається. А колись не привітатися було велике горе. Тому кожна мати, щоб до її дочок віталися, вчила всіх жіночих робіт”.

Найстаранніших господинь в Петриківці називали “чепурушками”. Завдяки їм навички розпису передавалися з покоління в покоління аж до 30-х років двадцятого століття. Потім настала колективізація, і народне мистецтво немов померкло. З життя пішла радість, а разом з нею – бажання творити красу.

Спробу відродити чудовий розпис зробив сільський учитель Олександр Статева. Він відкрив школу і взяв у викладачі останню петриківську “чепурушку” Тетяну Пату. А після війни один з учнів цієї школи – Федір Панко – вирішив повністю присвятити себе народному мистецтву. Його зусиллями в селі створено творче об’єднання “Петриківка” та експериментальний цех, в якому зараз працює понад 40 народних майстрів.

За матеріалами http://folkart.net.ua/index.htm

Мене навчила Петриківського розпису Молдавська Олена Семенівна, вчитель малювання київської школи №179. Вона перша розробила і подала на затвердження методику навчання Петриківського розпису, щороку організує виставки дитячих робіт, майстер-класи та конкурси. Ми багато співпрацюємо як художники, вона ділиться зі мною досвідом, каже, що я майстер котячого пензлика і маю продовжувати цей напрям. Особливістю Петриківського розпису є не тільки його самобутність, а й особливість. Особливість ця полягає у створенні свого власного стилю малювання, використовуючи основні елементи та техніку. Основними елементами є перехідний мазок, капочки, поставлені пучками пальців чи паличкою, “котячі викрутаси”, основними формами – “цибулька” та “зернятко”. Техніка малювання теж різниться: “до середини”, “від середини” та “не доводячи”. Є також можливість малювати у стилі Петриківського розпису, коли обраний малюнок розмальовується перехідним мазком чи “під стиль” Петриківського розпису, коли малюнок схожий на класичну композицію у стилі Петриківського розпису, або у малюнку використано перехідний мазок чи прикрашання. Діти особливо люблять змішувати різні стилі малювання.

Історія студії. В 2007 році у мене вже було благословення отця Ігоря малювати з дітками, і ми малювали: аквареллю, олівцями, фломастерами. Це більш було малювання по бажанню, на будь-яку тему. Частіше розмальовували зошити з основ віри під керівництвом пані Орести чи на конкурс на певну тему. Я не знала як мені почати – малювання велике, ціла наука, безліч стилів та напрямів, вивчається роками у художніх студіях, школах, інститутах, а тут діти різного віку, з різним рівнем вправності, непосидючі, верткі... і я посеред них, ще як дитина, так, художник, але не вчитель, не катехит, не вихователь. Що робити? З чого починати? Як бути?

Студія Петриківського розпису в церкві святого Миколая на Аскольдовій могилі мала свій початок 2009 року. Саме тоді були намальовані перші петриківські візерунки у церковній хатині на папері. Вже функціонувала служба КАРІТАС, яку курує отець Ігор Онишкевич, а керує пані Ореста Цибрівська, вже була з нами пані Марія Бортнічук, що готує дітям обід, вже пройшла становлення дитяча спільнота “Діти милосердя”, вже відновилась молодіжна спільнота.

Цей визначний ювілей. Люди готувались вітати отця Ігоря з ювілеєм. На зібранні молодіжної спільноти сестра Стефанія запропонувала і нам привітати отця. Було багато пропозицій, але довше всього вирішували яку купити листівку на привітання. Ми вже оформляли газету на вшанування матері Йосафати і заснованого нею згромадження сестер-служебниць в стилі Петриківського розпису і я запропонувала листівку намалювати – мене підтримали. От я заходжу до дітей, всі до мене: “Аня! Аня, прийшла! А що ми сьогодні робимо?”, – а я їм кажу, що маю намалювати листівку. Сідаю, розкладаю фарби, пензлі, дістаю папір і малюю Петриківський розпис. Підходить до мене Андрій Масягін і каже: “І я так умію!”. Сідає і теж малює листівку. Потім пані Ореста вирішить подарувати її отцю від Дітей милосердя. В неділю по ювілею вручає сестра Стефанія намальовану мною листівку, а пані Ореста намальовану Андрієм отцю Ігорю. Отець в захваті: “Хто то малював? Хто це малював?”. В той же день отець Ігор уділяє благословення Андрію: “Малюй, вчися. Дуже гарно”, і мені: “Малюй з дітками. Маєш бути готова в табір. Їдеш як вихователь в табір в Карпати. Їдеш з малюванням – готуйся!”.

Табір в Карпатах. Цей табір змінив моє життя, змінив мене. Я стала вихователем і вчителем малювання. Мені багато допомагали катехити і інші вихователі. Перший день ми вирішували як організувати дітей, які у нас є перспективи і можливості. Мене розпитували як дітей до малювання готувати, чи всіх садити, чи хлопців окремо і дівчат окремо, чи маленьких і старших окремо. Питали і пані Надію як вона бачить заняття зі співу і як поділити групи. Питали і пані Оресту як вона проводить катехизацію, що треба для цього. Питали отця Ігоря, що він запропонує і на що нам розраховувати. Питали отця Мирослава де нам розміститися, де проводити заняття. В результаті зважених пропозицій дітей розділили на три курені: старші хлопці, старші дівчата та молодші. Кожного дня в мене була тільки одна група, ми займалися годину-півтори перед обідом. Після довгих вправлянь з елементами, ми нарешті перейшли до малюнків. Захвату від освоєння стилю Петриківського розпису не було меж, особливо раділи ті, хто дуже хотів навчитися: “У мене виходить!!!”, “Це так легко!”, “Подивіться, що я намалювала!”. Це була справжня винагорода.

Студія Петриківського розпису. Діти розповіли батькам, батьки просили продовжити заняття, отець Ігор благословив. Проте ще місяць всі узгоджували розклад: де, з ким, хто які заняття проводить, о котрій годині. Так і сталося, що студія Петриківського розпису починається о 15:30–16:00 і триває стільки, скільки захочуть діти. Купили фарби, пензлі, клей ПВА, папір та альбоми для малювання. Воду користаємо принесену послушниками та нашими хлопцями. Пані Ореста запропонувала розписати піч, коли дітки навчаться гарно малювати, отець Ігор благословив. Саме коротке заняття у нас триває півгодини, а найдовше – чотири години. Діти роблять перерви на ігри, перекуску. Ми малюємо мальовки (малюнки на папері) та листівки. Пані Ореста радиться з дітьми та отцем і вирішує як використати малюнки: чи на виставку, чи на конкурс, чи на листування, чи на подарунок. У нас уже є два художники: Андрій Масягін та Ніна Патрова. Ніна урочисто отримала котячий пензлик коли сталася як художник. Вже є третій претендент на котячий пензлик – Юля Дмитровська, вона швидко і легко вчиться, робить усе з любов’ю.

Церковна хатина. В часі Великого посту ми розписали церковну хатину. Жанна Христосенко відновила зовнішній вид печі, пофарбувала її. Андрій, Ніна та Юля розписали вікна, вони самі вибирали малюнки, радилися щодо кольору, розміру малюнка, додавали свої елементи. Я з радістю допомагала їм порадою, підтримкою, змішуванням фарб. Три-п’ять годин навстоячки важко навіть дорослому, тож розпис ми робили як звичайне заняття з перервами на ігри, чай. Останньою була піч. В той “останній робочий день” перед Воскресінням Христовим ми з Ніною залишилися вдвох. Як двоє художників мали напружену розмову щодо того які квіти малювати, якої форми, якими кольорами, яка буде основна кольорова гамма, чи кущики, чи гірлянди, чи вінок з квітів, як врахувати пропозиції отця, катехитів, послушників. Ми мали наново придумати композицію. Тепер маємо благословення розписати всю хатину.

Ганна Шостак. Спеціально для «Оранти»