Середа, 10 березня 2010, 12:16

Традиційно з року в рік на Аскольдовій Могилі 9 березня була відслужена панахида пам‘яті і прослави Тараса Шевченка. Тарасова ніч з 9 на 10 березня була морозна, зоряна і вкрита снігом. У нашій церковній хаті напалена піч, зібрались вірні, друзі, свідомі українці щоб молитись і читати «Кобзар».

1840 році вийшла авторська збірка Тараса Шевченка «Кобзар». Він її сам вичитав, сам видав, сам розставив крапки та коми. Палітурка була синьою а сторінки жовтими. І починався «Кобзар» з вірша «Думи мої, думи мої…».

Що таке кобзар? – найперше, здається, - це той хто грає на кобзі. «КОБ» - майбуття, доля, віра, «ЗАР» – бачити, світити. «Кобзарювати» – означає бачити майбуття. Так наш апостол Тарас створив священну книгу українця, і ми сьогодні маємо «Біблію» та «Кобзар».

Цілу ніч зібрані у церковній хаті обмінювались думками, читали «Кобзаря». Цікавою була розповідь Валерія Мормеля про перший «Кобзар», його таємничість і його пророчість. Коли читаєш «Кобзар» наче бачиш себе, свою долю, своє щастя, свою Україну.

Цю Тарасову ніч, як і завжди, зорганізував, вів і прекрасив церковну хату добродій Володимир Кальненко, (це вже його 46 ніч з «Кобзарем». Інженер пан Михайло роздумував про сьогоднішній день і сьогоднішні тривоги, читаючи «Кобзаря». Не менш цікавою була розповідь пані Олени і її роздуми по Тараса. Іван Мигаль зі Львова також поділився роздумами про Шевченка, який молиться і кличе – «не будьте байдужі, не спи Україно». Багато цитувалося з книги Івана Дзюби про Тараса Шевченка. Завдячуючи Володимиру та Ірині, їхній пожертві на столі був хліб і вода, пісна трапеза.

Наприкінці Тарасової ночі вирішили поставити пам‘ятний знак, на вже віднайденому місці, де сидів Тарас і малював Аскольдову Могилу. І це має статися, адже так хоче Тарас, так хоче Україна.

Матеріал Іллі, «Оранта»