Головна > Парафія св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі > Ділитись світлом нашої віри… Родина Галуга

Ділитись світлом нашої віри… Родина Галуга

«Діти – як квіти: поливай, то ростимуть».

Петро Галуга виховує разом з дружиною Оксаною двох діточок Богданка і Олексійка. У Києві родина живе з 2001 року. А на Аскольдовій Могилі ми маємо змогу бачити їх завжди у гарному настрої та у чудових вишитих українських сорочках.

- Пане Петре, за звичай чи не кожне інтерв’ю нашої рубрики, ми розпочинаємо традиційним запитанням. То ж скажіть, коли Ви вперше відвідали церкву святого Миколая? Хто познайомив Вас з Аскольдовою Могилою?

- Ми переїхали зі Львова до Києва у лютому 2001 року. Було важко адаптуватись до російської мови в місті (в метро, в магазині…). Коли перший раз ішов до церкви від метро Арсенальної, то, після тижня життя у Києві, вразила шлях до Аскольдової Могили. До церкви, і з церкви ішли люди, які спілкувались українською мовою.

- Чи пригадуєте початок Вашого парафіяльного життя на Аскольдовій Могилі?

- При церкві св. Миколая є осередки різних мирянських рухів. Навесні 2002 року ми були на реколекціях Руху «Подружні зустрічі». Хоча на той час щонеділі ми ходили до церкви, але ні з ким не спілкувались, відразу після Служби Божої їхали додому, а на реколекціях познайомились з багатьма подружжями. Згодом почали відвідувати зустрічі Руху. Потім разом були на реколекціях Руху «Назаретських родин», а старший син почав відвідувати катехизацію. На той час катехизація проходила для батьків і дітей паралельно, то ж цей захід був надзвичайно корисним і для батьків. Ми багато почерпнули з науки сестер-служебниць. Також катехизацію проводила п. Оксана Сенчук і п. Вікторія Кочубей. Зараз ми намагаємось брати активну участь у Русі «Подружні зустрічі».

- Чи часто пригадуєте Ваших батьків, які знаходяться далеко від Вас, як вони впливала  на ваш духовний світ?

- Батьки навчили нас молитися, навчили нас заповідей Божих, прищепили любов до християнських свят. Вони вчили нас, що кожну справу треба розпочинати молитвою «Господи Боже, допоможи». А найважливіше своїм прикладом показували, що Господь і церква - це частина їхнього життя. Вони привчили щодня молитись, у неділю бути у церкві.

- Світ змінюється і, очевидно, змінюється стиль виховання дітей. Чи маєте з дружиною Оксаною певні особливості та відмінності від виховного процесу Ваших батьків? На чому ставите акценти у виховному процесі Ваших дітей?

- Є відмінності. Батьки просто показували своїм прикладом, на що слід звертати увагу, як треба чинити. Вони ходили і ходять до церкви щонеділі, але нас не завжди примушували іти до церкви. Відповідно, ми до церкви ходили переважно по святах, не щонеділі.  Щоправда, треба звернути увагу на той час, час панування СРСР, коли релігія ущемлювалась. Ми своїм дітям, до певної міри, не даємо вибору – просто беремо їх до церкви щонеділі, приводимо на катехизацію чи на парафіяльні заходи. До певної міри, ми спонукаємо їх робити правильний вибір, адже сама дитина може інколи і дезорієнтуватись у шаленому інформаційному просторі.

- Як Ви навчаєте дітей Закону Божому: своїм прикладом, притчами, історіями, цитатами зі Святого Письма?

- Насамперед прикладом, вчимо не боятися звертатися до Бога у молитві частіше і з різних причин, а не тільки під час ранішньої чи вечірньої молитов.

- Чи стараєтесь Ви з дружиною Оксаною зберегти українські традиції минулого у сучасній столичній українській сім’ї?

- Так, і Свят-вечір, і окроплення йорданською водою, і дідух, і гаївки – все це присутнє у житті нашої сім’ї. Ми зауважили, що є не дуже багато занять, однаково цікавих і дорослим і дітям. Скажімо, ходити з вертепом є саме таким цікавим для усіх: дітей та дорослих. То ж ми практикуємо це християнське дійство. Наші діти особливо люблять брати участь у різдвяному вертепі, який організували родиною.

- Як молитва, церква, релігія впливає на морально – етичний стан Вашої  сім’ї?

- Ми молимося, ходимо до церкви разом, всією сім’єю. Ці щоденні практики додають почуття єдності нашої сім’ї. Ми почали частіше молитись за інших людей. Молитва за інших має великий виховний вплив на нас і наших дітей  – так ми  вчимося любити інших.

- Чи відчуваєте Ви на Аскольдовій Могилі дух радості, дух великої родини? Що приваблює Вас у цій маленькій церкві?

- На Літургії справді є відчуття великої спільної справи – ми разом у співі-молитві прославляємо Бога, а діти вчаться прислуговувати священику. Приваблює відкритість священників, небайдужість інших парафіян до справ церкви і суспільства. Приємно, що на Аскольдовій могилі завжди відчуваєш пульс духовного життя (спільні свята, спільні трапези, толоки,  табори, виїзди на природу).

- Чим Ви займаєтесь у повсякденному житті? Яка Ваша професія?

- У повсякденному життя виховуємо двох синочків J - Богданка і Олексійка. Робота: я зараз відповідаю за роботу логістичного центру компанії Оріфлейм, дружина Оксана – редактор у видавничому домі Бурда.

- Чи розповідаєте Ви у колі друзів, співробітників про свою віру, парафію?

- Так, звичайно. І про церкву, і про священників, і про життя парафії. Колись ми задумались, чи треба, щоб діти, наприклад, молились перед їжею, коли в нас є в гостях їхні однокласники. Священик спитав, а коли, на вашу думку, настане час виявляти свій спосіб життя? Хай усі сприймають це як звичайну річ, а не якусь дивину. З того часу ми так намагаємось робити. Бачимо, що, коли, наприклад, були на відпочинку на Азовському морі, багато хто дивувався з того, що ми молимось перед їжею, але вони дивувались і з української мови. За звичай від навколишніх людей ми зустрічаємо терпимість, а частіше навіть повагу до нашого віросповідання.

- Як парафіяльне життя впливає на Ваше суспільне та родинне життя? І як Ви вважаєте, наскільки питання релігії та віри є актуальними у нашому суспільстві?

- Є Закон Божий. Знаючи його, хочеш того чи ні, звіряєш свої думки, вчинки вдома, на роботі, з друзями з тим, що записано у заповідях. Вважаю, що християнську етику і мораль, а не історію релігій потрібно вивчати в школі. До навчання треба обов’язково залучати священників, монахів чи монахинь.

- Чи відчуваєте Ви зв’язок з Богом, не тільки у церкві, молитві, а і в повсякденному житті?

- Хочеться думати, що ми віримо. Боїмося бути апостолом Петром у тому випадку, коли він обіцяв не відрікатись від Христа, але, як людина, був слабким.

Інтерв’ю записав Олег Качур, «Оранта»

катехизм

Літанія до семи Ангелів, які стоять перед троном Божим

Святий Михаїле, князю Сил небесних, опікуне Церкви, - молися за нас!

Святий Гавриїле, Ангеле Воплочення, який приніс цю новину людині, - молися за нас!

Святий Рафаїле, провіднику і лікарю, Ангеле молитви, - молися за нас!

Святий Уриїле, сильний товаришу, який розбив полки Сеннахериба, - молися за нас!

Святий Селафиїле, потішителю, який об'явився Гаґар, коли вона була самотньою і смутною, - молися за нас!

Святий Ієгудиїле, подателю ласк, провіднику ізраїльтян, - молися за нас!

Святий Варахиїле, помічнику, який промовляв до Авраама й напоумив Сару, - молися за нас!

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/