Вівторок, 08 грудня 2009, 19:05

«Даваймо разом руки, складімо до Христа,

Нехай радіє небо і вся наша земля.

Даваймо разом нині, скажімо до Христа,

Що ми усі родина Небесного Отця.

Ми є родина, ми є родина,

Ми є родина у Христі!»

Андрій Коротушак народився в Коломиї у 1975 році. Виховує разом з дружиною Лілією двох діток - Соломію і Софію. Ця сім'я є невід'ємною клітиною парафії церкви святого Миколая. Пан Андрій радо бере участь у пісенних виступах до врочистих свят. А сьогодні він розповідає нам про зміст та значення у його житті християнської віри та парафіяльної громади.

- Скажіть, будь ласка, коли саме Ви познайомились з церквою Святого Миколая, що на Аскольдовій Могилі?

- В кінці 2001 року я переїхав до Києва, тому вирішив знайти собі церкву, яку б постійно відвідував. Я розпитував людей, дізнавався про різні храми, і ось я почув про церкву святого Миколая. Були гарні відгуки, і я вирішив відвідувати цей храм. Через пів року після мого приїзду до Києва, а саме в 2002 році, я став постійним парафіянином цієї церкви.

- Чому Ви вибрали саме цю церкву? Що приваблює Вас на Аскольдовій Могилі?

- Коли я робив цей вибір, тобто вибір, яку відвідувати церкву, я не мав певної мотивації. Я просто почав сюди ходити, і мені сподобалось тут, тому я став постійним парафіянином Аскольдової Могили. Напевне, Господь скерував мене сюди, адже все в житті відбувається по волі Божій.

- Як батьки передавали Вам християнську науку?

- Молитися молитву «Отче Наш» навчила мене бабуся. Перше знайомство з церквою було в досить малому віці. Бабуся просила мене піти до церкви, заохочувала такими словами: «Отець буде однією рукою кадилом махати, а другою цукерки розкидати». Я все чекав тих цукерків, але їх так і не було. Це був такий єдиний спосіб зацікавити мене, але я вдячний своїй бабусі, за те що, привела мене до церкви, можливо, дещо неправильним методом, але саме в ранньому віці я пізнав церкву.

- Пане Андрію, скажіть, чи є суттєва різниця, як батьки передавали християнську науку Вам, і як Ви передаєте її своїм дітям?

- Звичайно, що є. Мої діти з народження ходять до церкви. Ми привчаємо змалечку їх цієї  традиції щонеділі відвідувати Божий храм. А коли я народився, церква була в забороні. Ми не мали змогу так часто відвідувати храм, як зараз. Комуністична влада строго забороняла релігію, тому великого сповідування в нас вдома не було. Було святкування свят, бабуся молилася, але нам було важче, адже ми виховувалися в одному суспільстві, а зараз наші діти виховуються в іншому суспільстві.

Дома ми маємо книжку, яка називається «Біблія для молоді». Там є цікаві біблійні історії. Ми з дружиною розказуємо їх своїм дітям. Ми також маємо дитячі мультфільми на DVD, на християнську тематику. Ми показуємо їх дітям, і вони з захопленням спостерігають сюжет, і водночас навчаються Божим законам.

- Чи стараєтесь Ви зберегти традиції минулого у сьогоднішній час?

- Обов'язково.  Ми стараємось зберегти традиції святкування Пасхи, Різдва Христового. Ми готуємось разом з діточками до кожного свята. Це повинно бути з великою охотою і з великим піднесенням, тоді діти переймуть цю традицію.

- Скажіть, будь ласка, чи відчуваєте Ви дію Святого Духа за посередництвом молитви ?

- Я хотів би розказати один приклад. Коли першій дитині було три рочки, досить маленький вік, вона закликала нас і сказала: «Тату, мамо, слухайте, я буду говорити. Ви мене не перебивайте!» І вона розказала нам  молитву «Отче наш». Ми були дуже здивовані, і тому запитали у неї, де вона вивчила молитву. Ми вважали, що дитина в такому віці, ще занадто мала, щоб вивчити це, тому ми її ще не вчили цієї молитві. А вона досить впевнено проказує «Отче наш». «Хто тебе навчив? Звідки ти знаєш?» А вона говорить нам: «Я навчилася сама, в церкві!»

Ось і пояснення, як працює святий дух у церкві. Тому ми щовечора і щоранку молимось цю молитву. Молитва поєднує нас з Богом.

- Пане Андрію, чи відчуваєте Ви на Аскольдовій Могилі дух великої, щирої  християнської спільноти?

- Треба віддати належне священикам: пароху отцю Ігорю, отцю Анатолію та отцю Олексію, які дуже відповідально відносяться до того, щоб перетворювати громаду в єдине ціле. Щоб парафіяни брали активну участь в житті церкви. Люди  один за одним тягнуться, по можливості радять, помагають. Тому мені і сподобалась ця церква, бо тут одразу ж я відчув дух цієї великої родини.

- Чи допомагає Вам молитва вирішувати щоденні справи?

- За професією я юрист. Тому в кожній справі потрібно просити Господа, щоб Він скеровував нами, радив нам. Тому навіть дуже складні моменти життя, з Богом завжди долаються легше. І як каже народне прислів'я: «Без Бога, ані до порога».

- Чи розповідаєте Ви в колі своїх друзів, співробітників про свою віру? Чи ділитесь радощами парафіяльного життя?

- Так, звичайно, я розповідаю. Інколи, по - можливості, впливаю з позитивної точки зору на людей. Раджу людям чинити по совісті. Розповідаю про нашу церкву, віру.

- Пане Андрію, чи є у Вас особливі свідчення віри?

- Я можу сказати, що молитва має велике значення. Колись мій молодший двоюрідний брат мав серйозну проблему з жовчним міхуром. Якось я, мій брат, та ще один хлопець зібрались разом і дуже щиро помолилася в тому наміренні, щоб ця проблема була вирішена.  Ми молилися за здоров'я цієї дитини. Хоча нам було біля п'ятнадцяти років - наша молитва йшла від самого серця.

Через деякий час, ця недуга просто зникла. Коли я запитував його батьків, де поділась вона, ніхто не міг відповісти на це. В який момент хлопець одужав - ніхто не  знав. Мушу запевнити всіх, що хвороба була дуже серйозною, тобто готувались до операції. Але за велінням Господа недуга зникла.

Також хочу розказати ще один приклад. В період Великого посту, це був страсний тиждень, я  виріши почитати Євангеліє. Випадково відкрив сторінку та почав читати, і я натрапив саме на ті події, пов'язані з страстями та розп'яттям Ісуса Христа. Тому якщо людина налаштовується на хорошу думку, скажімо, сідає читати Євангеліє з любов'ю у серці, то Господь завжди відкриває всі свої ласки, і вводить в ту атмосферу та у той стан, який найбільш потрібний у той час нашому серцю.

Ми на кораблі, а корабель це наша громада, яка завжди підтримає і допоможе. На кораблі завжди краще. Самому, як відомо, в відкритому морі дуже складно.

Інтерв'ю записав Олег Качур, «Оранта»