П'ятниця, 20 листопада 2009, 10:47

Молитва, віра, Бог, єднають усіх нас в одне ціле. Ми всі - велика родина парафії церкви святого Миколая. До цієї спільноти належить  також  дружня і доброзичлива родина Остапів.

Їхній син Микола Остапів співає в церковному хорі, дарує парафіянам чудовий спів. Окрім того він добре вчиться, займається спортом, а особливо полюбляє гру в настільний теніс. Микола приємна і вихована дитина.

Сім'я виховує також меншого сина Івана, якому 5 років.

Старшій дочці Марті 17 років.

Історією свого життя ділиться Оксана Михайлівна Остапів.

- Скажіть, будь ласка, коли саме Ви почали відвідувати церкву святого Миколая, що на Аскольдовій Могилі?

- У 1999 році ми почали відвідувати церкву святого Миколая, що на Аскольдовій Могилі. Спочатку моя родина і я зрідка ходила сюди, бо відвідували Володимирський Собор, Покровську церкву.

- Як саме це відбулося? Хто познайомив Вас з цією церквою?

- Ми шукали україномовну недільну школу для дітей, оскільки старша донька вже пішла до першого класу, а молодшому синові виповнилось п'ять років. Наші друзі порекомендували нам церкву святого Миколая, що на Аскольдовій Могилі. На той час їхні дві доньки вже прийняли тут Перше Святе Причастя, навчаючись у недільній школі. Вони розповідали нам про цікаве життя, що проходило у них там за участю сестри Мар'яни.

- Чому Ви вибрали саме цю церкву? Що приваблює Вас на Аскольдовій Могилі?

- З самого початку нас привабила тут доброзичливість людей, готовність прийти на допомогу. Також важливим для нас було і те, що тут була можливість зустріти своїх земляків, чути свою рідну українську мову, розмовляти нею і знаходити однодумців.

- Як батьки передавали Вам християнську науку? Чи не лякались вони комуністичної влади, яка здійснювала утиски релігій?

Наскільки українські традиції та свята, а саме: Пасха, свято Миколая, Різдво Христове, - розвивали любов до Бога?

- Ми з чоловіком разом з одного села, що на Тернопільщині. З раннього дитинства, ще пам'ятаю, як зберігались наші традиції: під вікнами будинків щедрували, колядували, ходив Вертеп, Маланка, засівали хлопці на старий Новий рік, святили Пасху. До храму я ходила з мамою у сусіднє село, що за чотири чи п'ять кілометрів від нашого.

У нашому ж селі тільки-но відреставрований у післявоєнні роки храм закрили і зробили в ньому склад зерна.

Також згадую, як суворо забороняли нам, дітям - школярам, брати участь у так званих релігійних обрядах. Відбувався, на мій погляд, страшенний занепад людського духу. Але наші батьки, як могли так і подавали нам християнську науку. Наприклад, в дома ми відкрито сповідували релігію, а в школі, звісно, поводились як усі. Це все робилося для того, щоб не зашкодити ні собі, ні батькам у ті часи.

- Як зараз Ви навчаєте дітей християнській науці?

- В теперішній час нам, батькам, набагато легше передавати своїм дітям християнську науку, тому що відкрилося багато церков, будуються нові. Нікому не забороняється відвідувати храми. Ми стараємось зберегти традиції минулого нашого народу у сьогоднішній час.

- Що означає для Вас і для Вашої сім'ї слово «молитва»?

- Для мене і для моєї сім'ї слово «молитва» означає довірлива розмова з Богом.

- Наскільки Бог впливає на Вашу сім'ю?

- Щонеділі ми з дітьми беремо участь у Службі Божій. Звичайно, повернувшись додому з храму, ми всі відчуваємо благодатний вплив проповіді та Богослужіння на поведінку дітей і на нас, дорослих.

На світлинах син Оксани Михайлівни та Любомира Степановича - Микола.

Інтерв'ю записав Олег Качур, «Оранта»