Вівторок, 27 жовтня 2009, 23:32

Аскольдова Могила - це справді велика родина! У цій родині є співаки, журналісти, спортсмени, актори, інженери, вчителі, медики... Сьогодні ми б хотіли познайомити Вас з чудовою людиною і цікавою особистістю з паном Володимиром Гриньківим, регентом церковного хору!

- Пане Володимире, скажіть, будь ласка, коли саме ви почали відвідувати церкву святого Миколая, що на Аскольдовій Могилі?

- Церкву святого Миколая, що на Аскольдовій Могилі я почав відвідувати восени 1993 року.

- Як це відбулося? Хто познайомив Вас з цією церквою?

- З Аскольдовою Могилою мене познайомила одна вчителька нашої школи, вона запропонувала познайомитись мені з цією церквою, адже раніше я ходив у православний авто - кефальний храм, хоча був греко - католиком. Церква святого Миколая вже існувала два роки, і я був радий стати парафіянином Аскольдової Могили. Раніше я не знав про цю церкву, тому був приємно здивований. З того часу я став постійно відвідувати її.

- Чи маєте Ви спогади про початок парафіяльного життя?

- УГКЦ (Українська Греко-Католицька Церква) вийшла з підпілля у 90 - тих роках, і мені було приємно спостерігати, як розвиваються і зростають греко-католицькі церкви. На Аскольдову Могилу також приходили нові люди, які вже стали активними парафіянами. Все було цікаво, адже Служба Божа відрізнялась від Богослужінь у православній церкві, де служили на церковнослов'янській мові. Я читав «Апостола», хор співав тропарі, псалми і церква святого Миколая стрімко розвивалася і збагачувалася новими парафіянами. Я почав навчатися, черпати деяких знань про УГКЦ, читав книжки.

- Чому Ви вибрали цей храм?

- Це була греко - католицька церква, про яку я перше дізнався, тому і вибрав її і став постійним парафіянином. Можливо, якщо б я вперше дізнався про іншу греко - католицьку громаду, наприклад на Подолі, можливо я б відвідував саме її.

- Відомо, що комуністична влада забороняла релігію. Як батьки навчали Вас християнській науці? Чи не лякали батьків утиски релігії комуністичної влади?

- Я народився на Галичині, а відомо, що там дуже героїчні, відважні і віруючі люди, тому мої батьки не боялися цих комуністичних утисків. Пам'ятаю, коли я був у третьому чи у четвертому класі, я брав участь у гаївках, біля сільської церкви. Директор школи, вибачте, бив мене по задньому місці за це, до того ж при моїй мамі у канцелярії. Мама стояла і плакала. Але, тим не менше, ми не відмовлялися від нашої віри. Моя бабуся і матір були глибоко віруючі, і вони старалися передати нам цю віру. Крім того, моя мама співала в церковному хорі, і як тільки я навчився ходити, я ходив до церкви разом з нею, хоча влада сильно утискала віру. Звичайно, у деяких моментах було досить страшно, але Бог був у нас в серці і ми намагалися жити за Божим законам.

- Як Ви передавали дітям Божу науку?

- Я передавав Божу науку своїм дітям дуже простим і, думаю, найкращим методом. Просто давав своїм дітям гарний приклад. Клякаю я молитися, діти клякають. «Слава Ісусу Христу, слава навіки Богу» - чули діти, запам'ятовували і вчилися. Я ніколи не заставляв дітей щось робити, я їх навчав тільки своїм прикладом. І коли вони підростали починали розуміти науку Божу, старалися робити хороші вчинки і жити за заповідями Божими. Звичайно, я розказував повчальні приклади, вчив їх. Саме так, впливаючи на їхнє серце, прищеплював християнську науку своїм донькам.

- Як молитва впливає на Вас і на Вашу сім'ю?

- Людина повинна відчувати потребу у молитві. Інколи, ми виправдовуємося перед собою, що не помолилися, бо не було часу, а інколи просто було лінь, а лінь це гріх. Ми смертні люди і тому допускаємось гріхів. Чим більше ти молишся ти відчуваєш, що Бог біля тебе, що Бог любить тебе і оберігає. Молитва це сильний зв'язок з Богом, і тому потрібно завжди прагнути молитви.

- Яка Ваша професія?

- За дипломом я вчитель музики. Але так сталося, що в школі я працював мало, доля пов'язала мене з військовою службою. Двадцять років я служив у військових оркестрах і ансамблях. Я диригент, і відслужив у війську аж до виходу на пенсію.

- Чи розповідаєте ви в колі своїх друзів, співробітників на роботі про свою віру?

- Безумовно, як тільки я почав відвідувати церкву святого Миколая, що на Аскольдовій Могилі, я завжди старався розказувати про свою віру та переконання. Навіть мої начальники знали, що кожну неділю я іду в церкву. В хорі «Аскольд» співає мій співробітник. На роботі всі знали і знають що я віруюча людина. Ми повинні розказувати про свою віру, і навертати людей на добрий шлях, бо так навчає нас Ісус Христос.

- В яких роках Ви очолили хор на Аскольдовій Могилі? Коли був створений колектив «Аскольд»?

- Хор на Аскольдовій Могилі я приблизно очолив у 1997 році. Це не був колектив «Аскольд». Це був хор студентів. Спочатку ми співали не по нотах. З часом хор почав розширюватися. Ми старатися співати якісно і милозвучно.

Як тільки розпочався конкурс хорової пісні «Аскольдів Глас», одразу ж створився колектив «Аскольд». В той же час ми вирішили створити і квартет «Аскольд». Це було в 2007 році.

- Як Ви обираєте учасників до цього колективу?

- Хористи повинні бути віруючі люди. Це своєрідний критерій. Без віри дуже складно співати і приносити радість іншим людям. Далі я вже дивлюся і на вокальні здібності. Звичайно, дехто співає краще, дехто співає гірше. Але ми прагнемо вдосконалювати свій спів.

- Наскільки хор, фестиваль «Аскольдів Глас» та інші виступи розвивають Ваші професійні якості?

- Кожну службу, кожний концерт ми вчимося. Людина завжди повинна вдосконалюватися і ми також пізнаємо щось нове для себе. Ми стараємось навчити молоде покоління, щоб вони не допускали тих помилок, які часто допускали ми. Все наше життя - це процес навчання.

- Як Ви сформували перший колектив?

- Спочатку я та декілька чоловік співали просту Службу. Потім до нашого гурту приєднувалися  інші співаки. Так розвивався і збагачувався наш колектив. Ми почали вдосконалювати спів і в результаті утворився колектив «Аскольд».

- Чи були у Вас певні труднощі у перших роках, коли Ви очолили хор?

- Труднощі завжди є. Найбільша моя проблема - це плинність кадрів. Річ у тім, що наш колектив плинний. Здебільшого у ньому виступають студенти, і після закінчення їхнього навчання, вони роз'їжджаються за місцем працевлаштування. У цьому році в мене вже вп'яте змінюється хоровий колектив.

Також виникають проблеми з репетиціями. Ми збираємось на репетиції тільки раз в тиждень, оскільки більшість студентів розуміють ритм і одразу вхоплюють мелодію, репетиційний період проходить дуже швидко. Є певні труднощі з приміщенням для репетицій, але слід визнати, що колектив стрімко розвивається, незважаючи на невеликі ускладнення.

- Чи виникали конфлікти і непорозуміння у хорі, коли йшлося про підготування до виступів?

- Це виключено. Ми завжди радимося, яку пісню вибрати, в якому ритмі співати, і що слухачу сподобається. Думки не завжди співпадають, але в нас не виникали конфлікти та непорозуміння.

- Наскільки глибоко Ви відчуваєте зв'язок з Богом, не тільки у церкві, а й у повсякденному житті?

Безумовно, відчуваю. Зв'язок з Богом є не тільки в церкві, але і за межами церкви. Бог є присутній усюди. Бог є у кожній хвилині нашого життя, в кожній секунді. Молитва, Богослужіння, атмосфера в церкві тільки підсилюють цей зв'язок.

- Чи відчуваєте Ви на Аскольдовій Могилі дух любові, взаємодопомоги, радості?

- Змушений сказати, що, як тільки я прийшов у цю церкву, я одразу ж відчув дух великої родини, дух любові та радості. Більшість людей, які відвідують цю церкву родом з Закарпатського краю, з Івано-Франківської, Тернопільської, Львівської, Чернівецької областей. Кожна територія України має свій діалект, побут, звичаї, тому довгий час, ось наприклад в церковному хорі, нам було дуже складно призвичаїтись до своєрідного акценту. Відчувалося, ніби ми з одного села, але співаємо по-різному. Було дещо важко, але ми звикли і зрозуміли один одного. З одного боку ми всі різні люди, а з іншого - ходимо в одну церкву, тому мов велика родина.

Інтерв'ю записав Олег Качур, «Оранта»