Головна

сторичні постаті у християнстві Святий Йосафат Кунцевич – його життя і доба. Ч.-12

unnamedII. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ПРО ЙОСАФАТА

(1867-1967)

Огляд літератури про Йосафата Кунцевича за останнє століття охоплюємо в такі речеві підрозділи: 1. Нова біографія св. Йосафата, 2. Історично-наукова бібліографія, та 3. Тенденційна історіографія. Рамки цього життєпису дозволяють і тут тільки на загальний огляд, з відміченням важливіших появ та нових течій у досліджуванні життя Святого, відповідно до нових історичних та гаґіографічних заінтересувань цієї нової доби. Повні й оригінальні різномовні заголовки книжок і статтей подаємо поазбучно в Бібліографічному показнику.

1. – НОВА БІОГРАФІЯ СВ. ЙОСАФАТА

Нова біографія св. Йосафата, тобто нові твори про життя, працю, смерть і прославу Кунцевича постали з потреб його канонізації та поширення його культу на всю Вселенську Церкву. Зароджується ця нова біографія в часі канонізаційного процесу (з 1863 р.) та процвітає по канонізаційних торжествах, у різних мовах і серед різних народів.

Клясичним твором про життя і мучеництво Йосафата через повних два століття залишався твір Якова Суші, на який спиралися всі, хто писав про Йосафата. Церковно – історичні праці Ігн. Кульчинського та Ігн. Стебельського з 18 сторіччя подавали дуже мало. Тож не дивно, що вже і під час канонізаціиного процесу появляється друге видання життєпису св. Йосафата пера єп. Я- Суші, в 1865 р., зладжене о. І. Мартіновом (Нове видання появилося в Парижі-Брюкселі в 1865 р), щоб зазнайомити західний світ з постаттю нового кандидата в Святі Божі Угодники. Того ж самого року в Кракові появляється “Життя бл. Йосафата” в польській мові, пера Доміціяна Мєчковського, зладжене на основі твору Я- Суші.

Та першим новим біографічним твором нової доби стало “Життя св. Йосафата”, зладжене в італійській мові о. Миколаєм Контієрі, гроттаферратським василіянином, постулятором канонізації, опубліковане в день канонізації, тобто 29 червня 1867 р. Написане легким, розповідним стилем, воно полонило увагу своїх читачів (Про відгомін життєпису в Римі і про оцінку Пія IX, порівняй: Аntоnіо Rоссhі, Меmоrіе Grоttаfеrrаtesі, в “Записки ЧСВВ”, т. VI, Рим 1967). В чотирьох книгах, і 30 розділах воно вичерпало повнотою свою тему, а 40 сторінковий додаток подавав “Катехизм”, “Правила” і Листи Йосафата до Л. Сапіги. Н. Контієрі пристосував біографічну схему Я. Суші до вимог нової гаґіографії, з додатком декількох самостійних розділів, використовуючи новіші здобутки історіографії східньої Европи взагалі.

Своїм задумом датується 1867 роком двотомова праця французького бенедиктинця, о. Альфонса Ґепена, під заголовком: “Апостол Об’єднання Церков у 17 сторіччі і – Св. Йосафат і греко-слов’янська Церква в Польщі і на Русі”, видана в французькій мові в Парижі, в 1874 р., а згодом доповнена і перевидана в 1898 р. Гепен скористав з великого архівного і бібліотечного матеріялу в Солем, Парижі, Познані, Львові, Римі. Йому була доступна і польська, українська, білоруська, московська бібліографія про Йосафата та збірки архівних документів, що тоді появлялись в Петербурзі, Москві, Вильні і Києві (Пор. відмітку 69. А. Ґепенові помагали такі історики як: І. Мартінов, Б. Залєский, В. Калінка, кард. І. Пітра, кн. Вл. Чарторийський та інші. Він користувався також працями тодішніх істориків: Кульчинського, Стебельського, Бантиш-Каменського, Лєлєвеля, Сярчинського, Дзедушинського, Гарасевича, Кояловича). Ґепен знав теж добре добу Йосафата та її політичні, національні і церковні проблеми, і свій твір ставить у широкі перспективи сумлінно, об’єктивно і науково, не жахаючись сказати правду на будьяку адресу. Праця Ґепена має вигляд монументальний: 2 томи по 638 і 592 сторінки, та 150 сторін історичного вступу. Ґепен писав для західнього світу, і подав широке історичне тло, для інформації необзнайомленого з історією цього простору читача. Аналіза фактів і подій в Ґепена солідна, продумана і об’єктивна; в тому консультував він визначних своїх сучасників (Пор. відмітку ч. 80). І хоча дещо з поглядів і тверджень Ґепена може сьогодні вже перестаріле, але праця його залишається важною, її заслуга для укр. історіографії невмируща, а для біографії Йосафата просто незаступима.

З такими прикметами, праця Ґепена знайшла високу оцінку і поширення, і в 1897-98 рр. появився другий її наклад. Та вже передше, і згодом вона заважила вирішньо на виготовлення інших життєписів у різних мовах. В 1885 р. появляється скорочене і упрощене видання о. Валеріяна Калінки, польського воскресенця, дорадника і співпрацівника А. Ґепена, під заголовком: “Життя св. Йосафата Кунцевича Мученика, Архиєпископа Полоцького, оповіджене на тлі історії Руської Церкви на основі твору о. Альфонса Ґепена”. Книга появилася у Львові в 1885 р., а в другому виданні в 1908 р. Книга Калінки хоч і втратила на монументальності Ґепена, але зискала на більшій доступності і популярності.

В 1898 р. появився життєпис Йосафата також німецькою мовою, пера Йогана Лосгорна, під заг. “Святий Мученик Йосафат Кунцевич”, у Мюнхені; та хоча він появився вже по появі праць Контієрі і Ґепена, він являється перекладом-перерібкою життєпису Я- Суші, що і відзначено в самому заголовку. Самостійним розділом є останній, про положення української Церкви в Польщі, Росії й Австро-Угорщині.

За хронологічною чергою в 1902 р. появляється перший український життєпис Йосафата пера о. Євгена Козаневича, ЧСВВ, під заголовком: “Життє св. Священомученика Йосафата Кунцевича, ЧСВВ, Архієпископа Полоцького”, накладом Жовківської Друкарні оо. Василіян, згодом перевидане другим накладом у 1930. Та й був це найвищий час, щоб і українці мали життєпис свого Святого на рідній мові, як слушно відзначує автор (“Невелика це для нас честь, що чужі народи досліджують життя наших святих, видають томами їх життєписи, величають їх чесноти, а ми дивимось на це байдуже, а що гірше, бажаємо бути недозрілими і непокликаними суддями святости Святих, яких життя знаємо хиба з мутного й непевного джерела, оповідання або з часописів” (Є. Козаневич, Життє св. Священмч. Йосафата Кунцевича, стор. 5-6.) ). Джерелами цього життєпису були праці Суші, Контієрі, а головно Ґепена і Калінки; у другому виданні вже були використані документи до віднайдення мощів Святого в 1916 р. Стиль популярний, проглядний, легкий. Книга має 30 розділів, та до наших днів була одиноким укр. католицьким життєписом Святого більших розмірів.

Новою синтезою життя св. Йосафата, зробленою о. Козаневичем, скористалися і чужинці. При кінці першої світової війни з нього користає о. Павчо, видаючи свій життєпис під заг. “Життя святого Священномученика Йосафата Кунцевича, ЧСВВ, Архиєпископа Полоцького”, в словацькій мові, без дати і місця видання; книга майже дослівний переклад праці о. Козаневича.

Ювілей 300-ліття з дня смерти Святого, приніс у 1924 р. короткий, але дуже докладний життєпис пера о. Ярослава Левицького, під заг. “Життя Апостола Унії, св. Свщм. Йосафата”, що появився у Львові. У 1922 р. появилося друге видання життєпису Йосафата, пера о. Івана Урбана, Т. І., під заг. “Св. Йосафат Кунцевич, Єпископ і Мученик”; перше видання появилося вже в 1906 р., з використанням праць Суші, Контієрі, Ґепена, Калінки.

Поширення культу св. Йосафата біля його мощів у Відні, приносить в 1933 р. нову біографію Святого в німецькій мові, авторства о. Адольфа Іннеркофлера, під заг. “Вбитий Святий у св. Варварі на Поштовій вулиці – Греко-католицький Архиєпископ і Мученик Йосафат Кунцевич”. Книжечка появилася в Відні і відзначається зв’язкістю викладу та докладністю даних і дат, зокрема щодо чуд.

Воєнні роки другої світової війни принесли деякі здобутки і втрати в свят-Йосафатівській біографії. В 1943 р. в Мішкольці, появляється життєпис Йосафата в мадярській мові під заг. “Геройська доба св. Унії – Життя і мучеництво св. Йосафата Кунцевича, Архиєпископа Полоцького”, пера о. Степана Сантої-Семана, в стилю популярнім о. Козаневича, та за його текстами і схемою. За такою переробленою схемою о. Козаневича, в часі другої світової війни написав обширніший життєпис о. Андрій Трух, ЧСВВ, видаючи його частинами в “Світлі” (Пор. “Світло”, Мондер (Канада), рік VII (1944), чч. 20-23,- рік VIII (1945), чч. 1-22, рік IX (1946), чч. 1-17), під заг. “Святий Йосафат – Історія його життя і мученицької смерти за церковну єдність”, перероблюючи його згодом (між 1955-1959 рр.) на основі виданих у Римі “Документів Беатифікації і Канонізації” (Помираючи дня 9 травня 1959 р., о. А. Трух залишив новий рукопис Життя св. Йосафата, який використано в п’ятому томі “Житія Святих”). Серед завірюхи світової війни пропала також наукова монографія про св. Йосафата о. Йосафата Скрутеня, ЧСВВ, одного з кращих знавців життя і доби св. Йосафата (о. Йосафат Іван Скрутень, ЧСВВ (1894-1952), полишив цілу низку наукових статей, студій, розвідок про св. Йосафата, головно в “Записках ЧСВВ” яких він був ініціятором і через 15 років редактором (1924-1939). Важніші статті див. у Бібліографічнім показнику).

З біографічних видань по світовій війні 1939-1945 рр. слід згадати також інші, книжкові появи про життя св. Йосафата. В 1955 р. появляється в Нюйорку в англійській мові “Життя св. Йосафата – Мученика за Одність”, авторства Теодосії Борецької, яке є майже вірним перекладом праці о. Є. Козаневича, хоча виказує багато невірного розуміння подій, термінології та назв осіб і місцевостей, що можна б відписати і на рахунок техніки видавництва. Авторка використовує теж новіші здобутки Йосафатології. У 1960 р. у Видавництві Гердера в Відні появилася оригінальна праця-життєпис св. Йосафата др. Еріки Унґер-Драйлінґ, під заг. “Йосафат. – Борець і Мученик за єдність християн”. Книга написана цікаво й оригінально, але треба вважати її радніш літературно – художнім, як історично – науковим твором. Авторка простудіювала багато джерел і їх використовує в відмітках; однак сама книга носить характер історично-біографічної повісти про події з життя і доби Йосафата, і часто відбігає від історичного грунту, запускаючись у містично-ґностичні спекуляції орієнталістики, якої авторка була знавцем. Вкінці, треба відзначити появу в 1963 р. в Чікаґо книги Вацлава Пануцевича, в білоруській мові, під заг. “Св. Йосафат – Архиєпископ Полоцький”. Хоч автор придержується загально біографічної схеми Козаневича, то використовує і нові здобутки науки; зокрема займається справою листа Льва Сапіги та його пофальшуванням в російській історіографії.

В кінці можна б згадати і декілька менших брошурок, життєписів Йосафата, з популяризаційними цілями і такою ж формою і стилем, видавані з різних нагод, як нпр. “Життє св. Йосафата”, Львів 1910, Вінніпег (без автора і року видання), накладом Канадійсько-Української Видавничої Спілки, А. Пекар, ЧСВВ, Апостол З’єдинення. Життя св. Свящ. Йосафата, Ню йорк 1967 (в укр, і англійській мові); С. Якимишин, ЧСВВ, Св. Йосафат Кунцевич, ЧСВВ. Подвижник З’єдинення, Торонто 1967 і т. д. Також і в чужих мовах можна знайти різні принагідні життєписні появи про св. Йосафата, з популяризаційними завданнями (Пор. напр. в болгарській мові: О. Германь, иеромоиахь, Свети Йосафать Кунцевичь, Полоцки Архиепискоіпь, Мученикь, Сливент, 1910 (стор. 36), та інші, зокрема в укр. мові).

В загальному можна сказати, що біографія св. Йосафата за останнє століття була потрактована задовільно, враховуючи загальне становище й інтерес до нашого святого Земляка в світі й у Церкві. А велика частина цього заінтересування проявилася в історичних, наукових і популярних статтях і збірниках.

2. – ІСТОРИЧНО-НАУКОВА БІБЛІОГРАФІЯ ПРО ЙОСАФАТА

За останнє століття історіографія три рази займалася інтенсивно справою Йосафата Кунцевича: з нагоди канонізації в 1867 р., з нагоди 300-ліття з дня його мучеництва в 1923 р., і зараз – з нагоди 100-ліття цієї ж канонізації. З цих трьох нагод появився цілий ряд історичних і наукових статей і збірників документів до його життя.

а. – Історіографія з нагоди канонізації. – По двох століттях перерви, готування в 1860-их роках до торжественної прослави Йосафата вимагало цілого ряду поважних студій та виготовлення відповідної документації. Давні документи 17-го століття залишалися здебільша в рукописах та в малій скількості примірників, і були мало відомі для ширшого загалу. Та вже з другої половини 18 ст. почалося пильне збирання всього того, що стосувалося Йосафата. За ними слідкували передусім василіянські історики, такі як Ігн. Кульчинський, Ігн. Стебельський, Ігн. Володзко, які мали доступ до римських чи манастирських архівів (Про рукописний збірник документів беатифікації Йосафата, зладжений в 1762 р. Ігнатом Володзком, ЧСВВ, Римським Прокуратором, гл. “Записки ЧСВВ”, т. III (1930), ст. 636). Та багато з таких збірок пропало, як пропало і багато архівного матеріялу взагалі. На передодні канонізації Святого цією справою основно зайнявся о. Павло Шиманський, холмський крилошанин, і зібрав два томи цінних документів до життя св. Йосафата, з яких користали новіші його життєписці, але які і досіль залишилися в рукописі (Опис того збірника подав о. Й. Скрутень в “Записки ЧСВВ”, т. І, стор. 145-249, 604-627, під заг. “Рукописний збірник о. Павла Шаманського про св. Йосафата, тут подані і деякі цікавіші відписи, коментарі й пояснення). Знаємо, що з цих матеріялів користали такі автори як Н. Контієрі, Ів. Мартінов, А. Ґепен і інші, головно в полеміці з московською історіографією, яка з наказу царської політики нав’язала католицькій історіографії полеміку, щоб перешкодити в канонізації Йосафата. Головною темою був закид у мнимій жорстокості Йосафата, а головним аргументом переписка Льва Сапіги з Йосафатом. Ця полеміка велася на сторінках петербурзьких журналів з одного боку, та паризького “Лє Монд” і римського “Чівільта Католіка” з другого боку. І свобода думки, і документація західніх істориків перемогла оборонців наказаних “догматів”, і розвіяла всякі сумніви (Пор. про цю справу спомини о. Антона Роккі, в “Записки ЧСВВ”, VI, Рим 1967).

Для цілей самої канонізації, в Римі були виготовлені різні реляції і письма біографічного характеру, які появилися друком (Пор. Документи Беатифікації, том III: 1637-1867, Рим 1967), подаючи давнішу документацію з 17 століття. Але перша збірка Актів і Документів появилася щойно по канонізації в 1868 р., за редакцією Домініка Бартоліні, Секретаря Конгрегації Обрядів, яка вела справу канонізації, під заголовком: “Коментар всіх актів канонізації святих Йосафата Кунцевича… Петра Арбуезького…”; збірник був виданий у двох томах та подавав всі офіціяльні акти канонізації 25 блаженних, які були проголошені Святими дня 29 червня 1867 р. разом з Йосафатом (Спільно з св. Йосафатом були проголошені святими: 6л. Петро з Арбуес, еспанець, Микола Піккі і 18 товаришів з Голяндії – мученики,- Павло від Хреста, пасіоніст, Леонард з пристані св. Маврикія, францісканин, Марія Франціска від п’ятьох ран Ісуса Христа (італійка), і Ґермана Кусен, француженка, обі останні черниці. Д. Бартоліні подав хронологічно акти канонізації всіх цих Святих, а між ними і св. Йосафата. Виїмки цих актів, стосовно св. Йосафата, подані в третьому томі Документів Беатифікації, Рим 1967). Це видання залишилося тривким історичним здобутком цієї доби, і було використане пізнішими життєписцями Йосафата.

б. – Історіографія з нагоди 300-ліття мучеництва. – До цього ювілею укр. Церква почала готуватися вже перед першою світовою війною, головно за ініціятивою декількох священиків Галичини. Вже в 1910-1911 р. о. Й. Боцян написав статтю “Життєписи св. Свящм. Йосафата”, а о. Денис Дорожинський видав українським перекладом “Катехизм” і “Правила для священиків”; Василь Щурат почав збирати матеріали до бібліографії та іконографії Святого (Пор. статтю о. Й. Боцяна, Перед ювилеєм св. Священомученика Йосафата, в “Нива”, Львів 1922, чч. 11-12, стор. 386. Цілу статтю, цінну своїми історичними вказівками, передано в “Записки ЧСВВ”, том VI, Рим 1967, з нагоди 100-ліття від канонізації св. Йосафата). Та світова війна перервала цю підготівну працю, яка була відновлена щойно в 1922 р., коли єп. й. Боцян помістив ряд перед-підготівних статей на тему святкування Ювілею в місячнику “Нива”, визначуючи форми і завдання Ювілею, серед яких була предвиджувана широка історична і наукова документація (Стаття мала вирішний вплив і на саме святкування Ювілею, і на дальшу наукову працю в тому напрямі. Пор. відмітка ч. 92).

Наукова праця на Свят-Йосафатівські теми, в часі і по Ювілею, сконцентрувалася довкруги двох Видавництв: “Богословія” (Львів) і “Записки Чину св. Василія Великого” (Жовква), що їх редагували: о. Йосиф Сліпий і о. Йосафат Скрутень, ЧСВВ. Оба видавництва згрупували ряд українських і неукраїнських науковців, які опрацювали свят-Йосафатівську тематику. Згадати б тут такі імена: Й. Боцян, Я. Гординський, Д. Дорожинський, Я. Левицький, О. Макарушка, й. Скрутень, й. Сліпий, й. Схрейверс, П. Теодорович, Вл. Толочно (Порівняй праці згаданих авторів у нашім Бібліографічнім показнику (поазбучно).

Одночасно з цими центрами, свят-Йосафатівською тематикою займалася “Нива” (Львів), в якій співпрацювали такі автори: й. Боцян, М. Горникевич, І. Рудович, А. Солодух, В. Фіґоль, К. Шептицький та інші.

З тієї самої ювілейної нагоди в римськім видавництві “Орієнталія Хрістіяна” о. Юрій Гофманн, єзуїт, видав збірку статей і документів про мучеництво, беатифікацію, канонізацію, мощі та ікони Йосафата, важливих своїм документальним характером (Порівняй у “Орієнталія Хрістіяна”, Рим 1923-1925, том III, ч. 6, стор. 297-320, ч. 12, стор. 173-239). Такий самий документальний характер мало видання текстів другого беатифікаційного римського процесу з 1637 р., підготоване о. Д. Дорожинським, поміщене в збірнику: “Св. Свящмч. Йосафат Кунцевич – Матеріяли і розвідки з нагоди Ювілею”, виданому у Львові 1925 р.

Популяризаційні статті і згадки появлялися в періодичній пресі та різних “Календарях”, і не тільки в часі Ювілею, але і згодом, щорічно, з нагоди листопадових святкувань празника св. Йосафата; їх темою було ширення знання і культу св. Йосафата, плекання його церковних ідей та оборона перед напастями чи фальшуванням.

в. – Історіографія з нагоди 100-ліття канонізації. – Організація і пожвавлення церковного і релігійного життя в діяспорі по другій світовій війні, відбилось пожвавленням свят-Йосафатівських студій. Появляються нові життєписи (гл. вище), появляється нова документація та складаються нові свят-Йосафатівські наукові й історичні збірники, які концентруються коло двох відновлених по війні наукових видавництв: “Записки ЧСВВ” (з 1949 р.) і “Богословія” (з 1959 р.). Вони згруповують ряд вчених істориків чи літургістів, і дають поважний вклад в свят-Йосафатівську літературу. Між рр. 1952-1967 появляється повне тритомове видання актів беатифікації й канонізації, зладжене о. Атанасієм Великим, ЧСВВ, під заг. “Св. Йосафат – Священомученик”, яке появилося в Римі, з Римських Архівів. Окремі ювілейні видання “Богословії” і “Записок ЧСВВ” (Пор. “Богословія”, том XXXI, Рим 1967, “Записки ЧСВВ”, т. VI, Рим 1967), об’єднали цілий ряд нових учених, як: Б. Балик, ЧСВВ, п. О. Бережницька, М. Ваврик, ЧСВВ, А. Великий, ЧСВВ, М. Войнар, ЧСВВ, п. Ю. Ґерич, І. Крайцар, Т. І., п. Г. Лужницький, о. М. Марусин, І. Назарко, ЧСВВ, П. Павлик, ЧСВВ, А. Пекар, ЧСВВ, І. Патрило, ЧСВВ, А. Федюк, ЧСВВ, о. Ів. Хома, Р. Хомяк, ЧНІ, Т. Шпідлік, Т. І., М. Щудло, ЧНІ, які розробили свят-Йосафатівську тематику Ювілею Канонізації (Крім вище згаданих публікацій на тему св. Йосафата, появилися статті в укр. журналах і пресі, як напр. “Америка”, “Голос Спасителя”, “Логос”, “Мета”, “Християнський Голос” і інші. Деякі важніші статті див. в Бібліографічному показнику), не зважаючи на труднощі діяспори і недоступність краєвих архівів і бібліотек.

3. – ТЕНДЕНЦІЙНА ІСТОРІОГРАФІЯ ПРО ЙОСАФАТА

Кінцевий уступ нашого біографічного і бібліографічного розділу присвячуємо православній бібліографії про Йосафата Кунцевича, і то з бібліографічного обов’язку, бо її документальна вартість ніяка: їй брак об’єктивности, свободи і удокументованих аргументів. Ще й сьогодні вона держиться свого полемічного характеру та різних національних чи політичних, або церковних визначених завдань.

Головні тези цієї полемічної історіографії ми вже бачили вище, як їх встановлено на початку XIX століття. До канонізації св. Йосафата ця історіографія була інструментом “возсоєдиненія уніятов”. По 1874 р. цей характер втратив на своїй силі, тобто по ліквідації так зв. Унії, на землях Російської Імперії. В часі першої і другої світової війни цей характер набирає знову своєї ваги, і триває до сьогодні.

Ми говоримо тут про православну історіографію, а не про українську чи московську, бо між ними немає ні тематичних ні характеристичних розрізнень стосовно св. Йосафата. Ті самі упередження, ті самі тези й твердження, той самий брак об’єктивности, ті самі необусновані оскарження -– ставлять її в один ряд.

З московських письменників беруть у ній участь: К. Говорський, А. Хойнацкій, А. Сапунов, М. Морошкін, П. Жукович, Т. Титов, Н. Петров, П. Батюшков, К. Харлампович, К. Ніколаєв та новіші атеїстичні письменники Радянського Союзу. З українських істориків можна згадати головніших: Н. Костомарів, Ст. Качала, О. Левицький, М. Грушевський, В. Липківський, І. Теодорович, І. Огієнко, С. Саранчук-Запорожець, В. Кудрик та багато новіших письменників-журналістів (Назагал автори трактують справу св. Йосафата в контексті ширших праць з історії Церкви чи народу, де вживають більше здержливого і поміркованого тону і вислову. Інші полемізують в журнальних і газетних статтях, і тут тон і вислів різкий, безкомпромісовий, образливий для почувань католиків. Тут можна б згадати зокрема статті, поміщувані в журналі “Віра і Культура” (Вінніпег, Канада), та в журналах “Церква й Життя” (Авґсбург, Німеччина), “Українське Православне Слово” (Бавнд Брук, ЗДА) і т. д. В Радянському Союзі цій полеміці присвячують статті журнали “Войовничий Атеїст” та “Людина і Світ” (Київ), не враховуючи газетних статей на атеїстичні теми і дрібних атеїстичних брошурок. Полемічна настанова до Йосафата пройшла також у “Бопьшая Советская Енциклопедия” (т. 21, Москва 1953, стор. 60), і “Українська Радянська Енциклопедія” (т. 7, стор. 496-497), з звичними характеристиками “гнобителя”, “фанатика, безувіра” і т. д. Та вершин полемічних інвектив досягнув прот. Василь Кудрик (Канада), в свому сумнозвісному “Життю Йосафата Кунцевича” (Вінніпег, 1948). Пор. відмітка 100).

Характеристичною прикметою полеміки цих письменників проти св. Йосафата – це повна відсутність усякого бажання і зусилля перевірити твердження в світлі історичних подій, документів, матеріялів. Дальшою ціхою цих писань – повне недовір’я до автентичних свідків доби Йосафата, якщо ці свідчення дають якісь позитивні елементи в користь Йосафата. Ще іншою ціхою є абсолютна категоричність в оцінці особи і діла св. Йосафата, яка йде врозріз з історичною методою досліду. В засуді Йосафата та його діянь вони не приймають найменших сумнівів, і то майже в відворотнім порядку: чим більше наростає нового історичного матеріялу й документації, тим більше проти-Йосафатівська полеміка набирає заповзятости і категоричности. І коли напр. старші письменники знали сказати бодай одне-друге добре слово про Йосафата, то новіші не спромоглися навіть на звичайну людську справедливість і об’єктивність. Коли напр. П. Жукович каже про Йосафата, що він “явно визнавав себе не поляком, а русином” і був представником “слов’яно-руської течії між тодішнім поколінням уніятів”, і виявив її в своїй духовості, в чернечому житті і богослужбовій практиці (Пор. П. Жуковичь, О неизданнихь. сочнненіяхь Іосафата Кунцевича, Спб. 1910, стор. 227),то новіший полеміст В. Кудрик уважає його тільки за “польського запроданця” чи “польського святого” (3 цілої брошури В. Кудрика (стор. 192) лише якась патологічна ненависть до католицизму і св. Йосафата, повна лайки, вихоплених і пофальшованих цитувань, перекручень, наклепів, інсинуацій та нічим недоказаних і непідтверджених легенд і побрехеньок. Основну рецензію на неї помістив о. Р. Хомяк, ЧНІ, в журналі “Логос”, Йорктон 1956-1957, том VII, стор. 295-303, том VIII, стор. 136-146); коли П. Куліш пише про нього, що був він “природним ентузіястом”, “був у своїм роді праведником” та працював для унії безінтересовно (П. Куліш, Исторія возсоединенія Руси, т. III, стор. 10, 13 37, 79), то новіші автори кидають в його бік такі епітети як: “фанатичний владика”, “божевільний насильник”, “кат”, “розбійник”, “зрадник” і т. п. (Для характеристики тієї найновішої полеміки вистарчить пригадати тільки декілька епітетів, прикладених св. Йосафатові, які стрічаються в різних авторів: “єзуїт”, “зрадник русского народу”, “відступник, ренеґат і фанатик”, “жорстокий гнобитель русского православ’я”, “божевільний насильник”, “людина екзальтованої вдачі й фанатично віддана католицькій ідеї”, “найбільш войовничий репрезентант Унії”, “фанатичний владика”, “жорстокий і впертий фанатик”, “великий ворог русского народу”, “злочинник і кат”, “польський посіпака розбійник і хрунь” і т. д. І цього досить. А слід пам’ятати, що це українська духовна людина, єпископ, якого шанує і почитає як Святого вся католицька сім’я нашої плянети. Людські пристрасті навіть і найбільш палкі повинні мати свої межі в людській цивілізованій спільноті, а в християнській зокрема)

Коли за царських часів на православну історіографію мала вирішний вплив державна московська політика і цензура, скрайнє вороже наставлена до Унії і католицизму, – то тяжко зрозуміти оте засадниче упередження до Йосафата сьогодні, і його можна пояснити тільки конфесійною пристрастю, тенденційністю і нетолерантністю, яка зокрема вражає в наші часи – свобідного історичного досліду, екуменічної терпимости до інаковіруючих, як також широкого розуміння історичних процесів. Жаль воно, що православна історіографія про св. Йосафата зайшла в сліпий кут, з якого немає іншого виходу, як тільки людська чесність у шуканні правди, християнська пошана і терпимість до інакодумаючих і інаковіруючих, та історична об’єктивність у шуканні історичної правди. Ці прикмети можуть повернути православну історіографію на правильні, наукові й справедливі шляхи.

Ціллю цього розділу та цілої книги про Йосафата Кунцевича не було і не є “боронити” його перед полемічними атаками минувшини чи сучасности, але тільки докласти свою цеголку до побудови історичної істини. І сподіємося, що прийде неминуче такий час, коли св. Йосафат знайде належне собі місце в українськім народі й в українській науці, яке відповідало б Божій і людській правді.

Джерело: https://dc.lviv.ua/

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія


  • ПОЖЕРТВА

реквізити парафії для пожертв:

РГ УГКЦ Парафії Св Миколая на Аскольдовій Могилі,

код: 20051904 Ощадбанк АТ,

iban:  UA543226690000026003300218570





http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/