П'ятниця, 24 липня 2009, 22:17

Балада про княгиню Ольгу

Часів прадавніх пасма сивини

Встилають шлях, яким ти йшла до трону,

З поганської  лихої давнини

До віри християнського закону.

Ти в одязі юнацькому була,

В човні вас закрутив спокуси вихор,

Дівоча мудрість цноту вберегла,

І засоромився невдаха-Ігор.

Хоробрий князь та ласий до грошей,

Вже тричі із древлян збирав податки,

Поїхав знов .... І зник з твоїх очей

Сумнівну славу залишив нащадкам.

Ти смерть страшну наслала ворогам

В жіночій помсті люта і безжальна.

Син Святослав меча тримав вже сам,

Ти царювала мудро і повчально.

До Царгорода доля привела,

Цар вподобав і посаг твій і вроду.

Не відмовляла та перемогла

І шлюбні наміри лишила згоди.

Під сяйвом православного хреста

Прозріла повернулася додому,

Щоб вільна Київська земля свята

Вовіки не корилася нікому.

Тримала Євангеліє і меч,

Гріхів колишніх заживляла рани.

Нелегка доля для жіночих плеч

Серед спокус поганської омани.

Микільську церкву, першу на Русі,

Де в схили билися дніпровські хвилі,

Що звала на Богослужіння всіх,

Звела ти на Аскольдовій могилі.

Лише онук твій справу завершив

І хрест над Києвом підняв надовго.

Вклоняюся тобі: допоможи,

Рівноапостольна княгинє, Ольго!

Заступнице моя, в тяжкі часи

Терпіла все...Цього я ще не вмію.

До Бога ближча ти  - тож попроси

За нас, киян, за наші спільні мрії!

Ольга Євдокимова  27.01.09