Субота, 11 липня 2009, 12:50

«Покликані любов'ю Отця» - під такою темою задумувалось проведення табору молодіжної спільноти, що при парафії на Аскольдовій могилі, і насправді саме цією темою буквально прожили учасники табору, що відбувся 3‑6 липня в Карпатах. Групу згуртувала с. Стефанія, СНДМ, духовним провідником був о. Олексій Геник.

Напевне, кожен із нас мав якісь очікування від цієї подорожі у Карпати, і разом з тим були певні перешкоди, щоб не поїхати. Все ж у бога немає нічого випадкового і переконана, що ми там у горах розкрились перлинками, скарбами один одному, змогли отримати через слово, спільні молитви, прогулянки та пізнання друзів, що поруч, нові безцінні дарунки, які так важко розпізнати у буденному житті асфальтованого міста. Та про все по порядку.

Франківщина радо прийняла нас в свої обійми ще прямо на залізничному вокзалі в особах о. Михайла та п. Володимира, і ми вирушили до с. Підлюте Рожнятинського р-ну. Власне, Підлюте - це навіть не село, а урочище, розташоване на вузькій смузі між р. Лімницею - найчистішою річкою в Європі, та горою Лютою - названою за легендою про люту мачуху трьох дочок, звідси і назва урочища, що знаходиться під горою - Підлюте.

Підлюте

В дорадянські часи тут була митрополича лікувально-відпочинкова резиденція - «кедрова палата», збудована митрополитом С. Сембратовичем. Вибір саме цього урочища для митрополичої резиденції не випадковий: в Підлютому три мінеральні джерела. Відтак, було обладнано три невеличкі басейни під символічними назвами Сильвестр, Андрей і Тит. В урочище приїжджали відпочивати і лікуватися аристократи з усієї Австро-Угорщини, а згодом Польщі. Під час Першої світової війни здравницю було зруйновано гарматним вогнем російської армії, але по швидкому часі її відбудував наступник митрополита С. Семибратовича - Андрей Шептицький. Втім, будівельним матеріалом вже служив не кедр, а смерека та ялина. Шептицький любив це місце і часто сюди навідувався, тому резиденцію сьогодні в народі називають "дачею" Шептицького. Сам митрополит, хоч і був хворий, любив подорожувати по своїх гірських теренах на спеціальній кінній бричці. Такі подорожі були можливі завдяки побудові гірських шляхів - "райшттоків" ("рай шток" - з нім.: шлях для їзди верхи).

Навпроти "кедрової палати" з каменю вибудували ґрот, на вершині якого височів масивний кам'яний хрест (за радянських часів войовничі атеїсти замість нього встановили скульптуру оленя). Митрополит Андрей особисто сповідав у цьому ґроті мирян, а в місцевій церкві сам відправляв Служби Божі.

В радянський період Підлюте вподобали партійні боси не лише з Києва, а й з Москви. Тут відпочивали і Хрущов, і Підгорний, і Шелест, і Щербицький та ін. Добиралися вони в гори вузькоколійкою Брошнів-Осмолода, яка сьогодні знищена. Здебільшого метою їхнього приїзду було полювання на ведмедя. Тривалий час "дачею Шептицького" опікувався місцевий лісокомбінат, згодом держлісгосп. У 70-х роках вона стала дачею тодішнього Голови Верховної Ради СРСР М. Підгорного. Тоді ж за нез'ясованих обставин виникла пожежа й осідок повністю згорів. Втім, споруду швидко відбудували, а в 1999 році повернули Івано-Франківській єпархії УГКЦ.

Резиденція відновлюється, зберігся старовинний грот (кінця ХІХ ст.). Центральною спорудою залишається колишня "Кедрова палата", реставрована і наближена до оригінального вигляду. Тепер увесь комплекс є Реколекційним центром Івано-Франківської єпархії УГКЦ. Стараннями єпископа Софрона Мудрого тут збудовано триповерховий реколекційно-відпочинковий дім на 40 осіб, їдальня, простора альтанка. Окремої уваги заслуговує надзвичайно ошатна церковця, пишно оздоблена мозаїкою - творіння рук Євгена Андрухіва (тепер священика) - такий собі римський собор Св. Софії в мініатюрі. В тому ж стилі мистець оздобив згаданий ґрот - тепер це прекрасна різдвяна шопка.

Отож, серед цієї краси ми провели чотири незабутніх дні, насичені приємними мініподорожами в околиці, організованими п. Володимиром, та духовними науками під проводом с. Стефанії та о. Олексія.

Ходіть та подивіться

Як відомо, поточний рік в нашій церкві оголошено роком покликання, з особливим наголосом на священичому покликанні. Кожен з нас має завдання від бога - покликання до християнського життя, і важливим є навчитися розпізнавати таке запрошення, а не плутати його з власними егоїстичними амбіціями. Природно, що молода людина часто губиться в спокусах сучасного світу, і їй важко не те щоб зрозуміти, що промовляє до неї Господь, а навіть збудити в собі бажання це почути. Тому позитивним вже є, коли юнаки та дівчата все ж задумуються про сенс свого існування, задають багато питань, хочуть шукати Бога, практикувати християнське життя щодня. Такий настрій витав і серед нашої невеличкої спільноти там в Карпатах - цікавість і бажання пізнати бога ближче. Відповіді черпали з Св. Письма та «мучили» купою питань наших духовних наставників, сестру та отця, а вони радо старались роз'яснювати незрозуміле, відповідали, опираючись на власний досвід та життя святих отців церкви, підштовхували до самостійного пошуку відповідей.

«Любов Твоя в моїм серці як океан, вища за верхи гір...»

Кожен день перебування в Підлютому розпочинався молебнем або Св. Літургією і закінчувався теж в молитві. Там в горах в маленькій ошатній церковці, молитва в якийсь особливіший спосіб допомагала налаштуватися на новий плідний добрими справами день.

Окрім духовної програми, розважань з Св. Письмом та праці в малих групах, ми, звичайно, встигали подбати і про більш земні блага. Не злукавлю, коли скажу, що після першого смачного сніданку, приготованого милою п. Іванкою, на наступні споживання їжі спішили до їдальні з неабиякою охотою J. В меню також додали обов'язкове попереднє вживання води з сірководневого джерела, і потім на десерт вже більш смачну водицю з «срібного» джерела - ця вода дійсно містить в собі срібло і є дуже цілющою.

Ну і як в горах без гір? Особливо в теперішню літню пору, коли сонячні пагорби просто встелені кущами з достиглими чорницями, а в лісі розпочався сезон грибів. Другого дня п. Володимир повів нас на сусідню гору помилуватися краєвидами та пошукати грибів. З останнім в нас склалося не як бажалося, але по кілька різносортних грибочків кожен все ж знайшов і коли склали до гурту, то вийшла добра торба грибів, яких вистачило на великий казан смачної юшки. Більше порадували рясні чорниці, смакували їх жменями і байдуже що майже чорними руками, зубами і язиком можна було добряче налякати непідготовлену людину J. Знаючі дівчата показали як виглядає чебрець, арніка та звіробій - надзвичайно корисні трави, які можна заварювати в чай, тож трофеїв по сходженню назбиралось достатньо. Старались всю цю красу, буйство гірських квітів, дивовижних синіх слимаків та різнокольорових метеликів, безкраїх просторів та посмішок фіксувати фотокамерами, щоб на довше залишити в пам'яті приємні моменти. О. Олексій жартував, що настільки звик до концентрації фотографів на квадратний метр, що по поверненні до Києва йому вже бракуватиме зйомок-всього-підряд. А ще в горах легко дихалось, на повні груди, ніхто не втомлювався лізти вище і вище, ніяких журливих думок, тільки радість, спокій та повна гармонія.

Третій день - неділю традиційно розпочали Св. Літургією і після сніданку вирушили за новими враженнями. П. Володимир повіз нас в урочище Лужки, недалеко від Осмолоди, до скиту св. Андрія Первозванного - строгої чернечої обителі братів-студитів Унівської Лаври. О. Йона - один з двох обителів скиту - розповів нам історію творення Студійського уставу та про закладення самого скиту в Карпатах. Разом помолились, споглядали стародавню ікону Богородиці, котру подарував скиту місцевий житель, попили водички з тамтешнього джерела і далі в дорогу стареньким уазиком під супровід духовних та українських пісень. Наступною зупинкою було місцеве форельне господарство - 28 ставків, більше схожих на басейни з проточною водою, які кишіли форелькою різного віку - від мальків до великих рибин, кільком з них «пощастило» попасти до нас на стіл. Ввечері, після наук і ділень, влаштували вечерю на свіжому повітрі - головною стравою, звичайно, була форель, яку пекли на вогні разом з картоплею. І, оскільки, наше перебування в Карпатах добігало кінця, влаштували таборову ватру і ще довго-довго до темної ночі співали різних пісень, ділились пережитими враженнями і навіть дощик не міг нас нагнати під покрівлю.

Понеділок - день від'їзду і початок нового тижня, для нас теж був як початком якогось нового етапу в житті. За попередні дні багато було сказано, осмислено, пережито. Щодня для нас поступово розкривалась тема покликання. Спочатку роздумували над самим поняттям покликання - «Ходіть та подивіться...» - казав Ісус до рибалок, запрошуючи їх у свої учні. Далі старалися зрозуміти сенс творення Богом людини, якими Він хоче нас бачити. Говорили про покликання Авраама - пробували проектувати цю подію на власний життєвий шлях - чи могли б лишити все і піти за Господом? І на останок, вже наповнені новими свіжими знаннями, думками та переживаннями, спробували окреслити особу християнина, взірцем якого є Христос. Безперечно в кожного з нас відклалось своє особисте бачення такої Людини Божої, але й безсумнівно Святий Дух так попрацював в наших сердечках, щоб це розуміння було добрим.

Домів вертались з легкою тугою за горами, але з вірою, що Господь кожному приготував ще не один такий цінний дарунок. І тим, що здобули цими липневими днями, постараємось поділитися з іншими, як свічечки світлом.

В статті використані матеріали з сайту: Сокіл

За матеріалами: Світлани Заяць, учасниці табору, катехитки парафії св. Миколая на Аскольдовій Могилі для «Оранти». Фото: Ярослава Павлюка, «Оранти»