Головна

Вшанування Святих Мощей Святого Верховного Апостола Петра в Успенському храмі м. Рахова Приурочене 98-літтю з дня народження владики Івана Маргітича

20 січня 2019 року християни м. Рахова та багатьох околиць мали щасливу та рідкісну нагоду бути благословенними Святими Мощами Св. Верховного Апостола Петра на  Божественній літургії в Успенському храмі м. Рахова. Сталося це завдяки Отцю-Диякону Київської Архієпархії Петру Токачу, який і привіз до Успенського храму Святі Мощі та розповів про їх історію. Святу Літургію відправив місцевий парох о. Василь Носа у співслужінні Отця-Диякона Петра Токача. В кінці Літургії парох поблагословив Мощами всіх вірних, а потім урочистою процесією перенесли їх на Тетрапод для особистого вшанування, де кожен вірник отримав від Отця-Диякона ще й образок Святого Петра із молитвою та мощами.

Ця подія відбулася в Неділю після Просвіщення, яка пригадує нам повноту Богоявлення в усіх трьох особах  Святої Тройці і зобов’язує всіх християн позбуватися гріховної темряви світлом Христового Євангелія та нести це світло в усі закутини життя.

 

 

В числі перших, що «побачили велике світло» (Мт. 4, 16) був і Апостол Петро. Господнє Світло за три роки близькості та слухання науки Христа в Ізраїлі настільки просвітило і зміцнило Петра у вірі, що на запитання Ісуса єдиний з поміж учнів міг впевнено заявити: «Ти - Христос, Бога живого Син» (Мт.16,16). А просвітлений заявою Христа: «…що ти – Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що  пекельні ворота її не подолають» (Мт.16,18), та словами Спасителя: «Паси мої ягнята» і «Паси мої вівці» (Ів.21,15-17) саме Апостол Петро, усвідомлюючи покладену на нього місію -  Голови Церкви, після Вознесіння Христа зарядив поповнення числа апостолів (Ді.1,15-23), а в день Пятидесятниці в Єрусалимі виступив з такою захоплюючою промовою про Христа, яка навернула на християнство три тисячі людей. Це стало початком першої громади Христової Церви (Ді.2,22-41).

Усвідомлення своєї місії, відкрите Апостолу Петрові Небесним Отцем (Мт.16,17) спонукало його передати Єрусалимську громаду християн під провід апостола Якова, та повело його через Антіохію і Малу Азію до Риму. Святий Дух допоміг Йому тут протягом 25-років у підпіллі катакомб язичницького Риму провести світло Христового Євангелія в усі сфери суспільного життя. Звідси, як видимий Голова і найвищий духовний авторитет єдиної Вселенської Христової Церкви керував нею, про що красномовно засвідчує і Апостольський собор в Єрусалимі 50-го року н. е. (Ді.15,7-11). Здобути для Христа столицю поганської Римської імперії вважав першочерговим завданням, і віддав за це своє життя мученицькою смертю в Римі 67 р. н. є.

По смерті Апостола Петра інші апостоли постановили: на вічну і достойну пам'ять першого після Ісуса Христа Голови Христової Церкви – Апостола Петра, якому палачі язичника Нерона обірвали життя розп’яттям на Хресті в Римі, кожночасний єпископ цього міста буде і надалі залишатися видимим Головою єдиної Вселенської Апостольської  Христової Церкви. Тоді обрали єпископа Ліна, що став другим з числа Папою Римським (67-76рр.), а нинішній Папа Франциск є 266-тим Головою Вселенської Церкви.

Ведені Святим Духом наші предки впродовж століть мужньо вистояли у єдиній Вселенській Церкві на чолі з Римським Архієреєм серед багатьох потуг сатани по її ослабленню розколами на різні конфесії та знищенню репресіями і переслідуваннями християн. Серед нас є немало свідків останнього гоніння Церкви в 20-му столітті, зокрема на Закарпатті. Мартиролог мучеників українського народу поповнився іменами вбитих та закатованих владик Блаженного Т. Ромжі і П. Ороса, отця-Прелата А. Волошина, о. І. Тимко, ЧСВВ  та десятків інших священиків, а також іменами  Ісповідників віри єпископів О. Хіри, І. Маргітича та десятків священиків, що за вірність Христовій Церкві зносили тортури на каторзі у в’язницях і таборах радянської імперії.

Багатьом із присутніх сьогодні у храмі особливо близька і шанована постать Ісповідника віри, в’язня ГУЛАГу владики Івана Маргітича, Голгофа якого почалася саме із цього храму в Рахові і який він допоміг повернути нашій громаді. Душпастирюючи в ньому протягом всього двох років і трьох місяців до репресіі (1946-1949рр.), молодий, добре освічений священик прикладом свого благочестивого життя та молитовності зумів тоді пригорнути до Церкви багатьох вірників, утвердити їх у вірі та приготувати до переходу в підпілля і витривати в ньому 40 років до легалізації ГКЦ. Вигнаний з Рахова енкаведистами 10. 02. 1949р. мужньо продовжував богослужіння в складі підпільної групи іще чотирьох священиків у Виноградівському та сусідніх  районах, аж до свого підступного ув’язнення 3 березня 1951р. В серії інтерв’ю автору цих рядків владика між іншим сказав: «Я був ув’язнений не за політику, а за непохитну вірність єдності Церкви із Апостольским Престолом», тобто за єдність Церкви з Римським Архієреєм. В таборах ГУЛАГу в Омській області, мужньо зносячи табірні тортури, утверджував у вірі в’язнів, підтримував надію в силу молитви, закликаючи: «Тільки ревно і витривало молімося, Бог вислухає молитви і ситуація зміниться». Так запобіг самогубству не одного в’язня. Ситуація таки змінилася за Божим Промислом амністією у вересні 1955р. Повернувшись додому в с. Боржавське уже в листопаді того року таємно навідується до своїх вірників у Рахові, що молилися в катакомбній церкві за його та інших повернення. Із того часу періодично навідувався до них на таємні богослужіння, обслуговуючи при цьому духовні потреби вірників с. Боржавського та по цілій області аж до легалізації ГКЦ.

Саме він вивів вірників Рахова із підпілля у 1989р., у важкому протистоянні домігся з ними моління під небом на території Успенського Храму та організував реєстрацію двох греко-католицьких громад у Рахові.  Силами підготовлених ним у підпільній семінарії священиків забезпечив регулярне богослужіння під храмом протягом цілого 1990р. українською мовою та впевнено повів вірників на повернення їм Успенського храму, в якому тепер вільно молимося. Той священик, котрого радянська влада вигнала із храму в 1949р. повернувся знову до нього 06.01.1991р. уже в сані єпископа (хіротонію за благословенням папи Івана Павла II здійснив таємно владика Софрон Дмитерко 10.09.1987р.). Через десять років  на пошанування титанічної праці Івана Маргітича по відродженню ГКЦ на Закарпатті та в Україні владика Софрон Дмитерко в інтерв’ю автору цих рядків сказав: « Із усіх моїх свячень я найбільше дякую Богові за те, що я висвятив для Закарпаття єпископа Івана Маргітича». Як до неї, так після своєї хіротонії владика І. Маргітич разом із єпископами, священиками та вірниками Галичини і Закарпаття активно домагався свободи ГКЦ, яка і настала в листопаді 1989р. Чим далі несе нас час від тієї дати, тим більш зримою стає роль постаті владики І. Маргітича в історії ГКЦ на зламі століть.

Для всіх, що його знали назавжди залишиться взірцем терпеливого несення свого хреста. Обтяженому нажитими в ув’язненнях та замахах на життя (про останні розповідав водій владики) хворобами, додавали щемкого болю несправедливі приниження та цькування від противників єдності Церкви в Україні, коли цю єдність готова була визнати Апостольська Столиця.

Наразі варто посилити зусилля проводу Церкви та всіх людей доброї волі, щоб реально на ділі зрушив з місця і завершився єпархіальний етап процесу беатифікації владики І. Маргітича, для якого в Рахівській філії Інституту історії Церкви МГКЄ зібрано достатньо свідчень про героїчні чесноти та знаки святості цієї постаті і передано їх в єпархіальне Управління. Саме на підставі цих свідчень Правлячий Єпископ Кир Мілан  Шашік при перепохованні тлінних останків у с. Боржавському 04.02.2017р. привселюдно об’явив про початок беатифікації владики Івана Маргітича та призначив Постулятором о. Богдана Савулу, який 24 лютого 2017р. особисто переслухав свідчення вірників у Рахові та зафільмував їх.

На завершення події  вшанування Мощей Св. Апостола Петра Отець-диякон Петро Токач високо оцінив художній рівень барельєфу владики І. Маргітича, відвідав його музей та оглянув експозиції Рахівської філії Інституту історії Церкви МГКЄ.

Від імені вірників складаємо щиру подяку Отцю-Диякону Петру Токачу за його жертовність по доставці Мощей та співслужіння, виявлені Успенській громаді м. Рахова, владиці Іринею Білику та всім, хто посприяв цій події і вимолюємо потрібних  їм Божих Ласк за заступництвом Святого Верховного Апостола Петра, Блаженного Священномученика Теодора Ромжі та всіх святих українського народу.

Парох Успенської парафії м. Рахова о. Василь Носа

22.01.2019р. м. Рахів.

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/