Головна

Єпископ Інокентій Винницький (1680-1700)

VinnitskiyНа Аскольдовій Могилі помолилися за упокій душі Інокентія Винницького – єпископа Перемишльського, Самбірського та Сяноцького.

Хоч точної дати народження його не маємо, однак приблизно можна припустити, що Інокентій Винницький народився 20 лютого 1654 року в селі Уріж Дрогобицького району Львівської області. При хрещені хлопця було названо іменем Іван, мабуть із пошани до батькового брата, також Івана. Батьки Івана старанно виховували його та дали синові належне навчання. Завдяки їхньому пильному нагляду, юнак зростав у скромності, здержливості, покірності, справедливості та Божій боязні.

Початкову науку грамоти - читання та писання, правдоподібно українською мовою Іван Винницький одержав ще вдома, в Урожі. Потім навчався наперед у єзуїтській колегії у Перемишлі, а згодом, поряд із своїм братом Петром, - у Краківській Академії. В Перемишлі в єзуїтській колегії в той час викладалася уже поетика та риторика, а в Краківській Академії Винницький вивчав філософію та можливо дещо з теології. Невідомо, як довго тривали його студії в Кракові, тому що маючи 18 років, унаслідок турецької війни перервав свою науку і як воїн став до «Марсових подвигів». Все таки ці студії дали йому змогу здобути таке знання, що король Собєський охарактеризував його, як людину вчену та освічену, «яких мало на Русі».

Але в 1672 році, спалахнула війна Польщі з Туреччиною, та Україною, тоді Іван Винницький та його брат Петро переривають свою науку в Краківській Академії та беруться до зброї під командуванням Станіслава Яблоновського, пізнішого великого корінного гетьмана. Брати Винницькі  брали участь у «Хотинських, Журавенських, Кам’янецьких боях та інших воєнних оказіях».

Але мабуть уже після боїв під Журавном (1676), Іван Винницький став на службу на королівському дворі, як гусар королівської гвардії та як придворний кімнатний. Тому, король Собєський в 1679 році давав нунцієві Мартеллі інформацію про Івана Винницького, як про кандидата на Перемиське єпископство, підкреслюючи, що знає його «від довгого часу» тому, що він «вихований» на його дворі. З цього виникає, що дійсно, Іван Винницький протягом довшого часу, можливо протягом декількох років, проживав на королівському дворі.

Для подальшого його життя, так і для справ, що стосувалися єпископства, таке перебування на королівському дворі мало дуже велике значення, бо завдяки ньому Іван-Інокентій Винницький мав безпосередній зв’язок з найвищими сферами державного правління. Гідним уваги є і той факт, що Собєський дуже похвально висловлюється про молодість Івана Винницького, називаючи його перед нунцієм Мартеллі людиною доброчесною. В 1692 році перед примасом-кардиналом Михайлом Радзєйовським, король підкреслює чесність і порядність молодих літ Івана Винницького. З цих свідоцтв видно, що Іван Винницький дійсно мав похвальну репутацію відносно своєї бездоганної поведінки.

Про своє рішення мати молодого Івана (Інокентія) Винницького Перемиським єпископом король повідомив нунція Франціска Мартеллі у розмові, яку провів з ним під час сейму в Гродні на початку лютого 1679 року, а 19 жовтня, того ж року,  його було обрано єпископом Перемиським.

Також, 23 червня 1691 року єпископ Інокентій Винницький прийняв та проголосив Берестейську унію в Перемиській єпархії, і від того часу, єпархія була злучена з Римом.

В світлі усіх, збережених до нашого часу документів видно, що Інокентій Винницький був дбайливим господарем своєї єпархії. Від початку свого правління, підбираючи собі відповідних співробітників, прямував до збереження в ній ладу. В 1687 році Винницький склав статут Перемиської катедральної Капітули на зразок латинських Капітул. З цією метою у 1693 році скликав єпархіальний синод, на якому прийнято «кращі канонічні постанови» для душпастирського заряду єпархією. При тім, на синоді  було зреформовано духовні суди, щоб усюди зберегти належний лад. Також, дуже пильно єпископ Інокентій намагався піднести єпархіальне духовенство на вищий рівень християнської освіти та моральних звичаїв. А передусім, викликає подив велика численність королівських універсалів, про які він постарався у короля Собєського для покращання суспільного та економічного становища єпархіального духовенства. У зв’язку з заходами в цій справі на королівському дворі, єпископ Інокентій витрачав навіть доходи зі своїх спадкових маєтків. Став він справжнім великим захисником свободи свого духовенства. Для піднесення економічного стану духовенства енергійно проводив таку трудну справу упорядкування та реформи попівств, застосовуючи селекцію духовних осіб, які мали б належати до постійної літургійної обслуги церков, і на цій підставі користати з церковного ґрунту.

Освіту духовенства підносив на вищий рівень головно тим, що впровадив іспити і перевірку богословського знання не лише у кандидатів перед прийняттям свячень, але також у висвячених священиків. Одночасно, для кращого виховання єпархіального клиру прямував до заснування духовної семінарії в Перемиській єпархії. Загально дбав він про обрядову чистоту грецької Літургії, хоч у деяких випадках піддавався впливам літургійної латинізації, подібно як інші уніати. Приділяв також пильну увагу справі підвищення християнської освіти і моральності серед населення Перемиської єпархії. З цією метою, піклувався він про парафіяльні школи, видав народною руською (українською) мовою катехизм для загалу людей, а зокрема вимагав від священиків, щоб вони постійно, щонеділі і свята, в церквах говорили для народу проповіді

Для оживлення християнського життя шляхом величніших богослужінь і шляхом добродійної зорганізованої діяльності, єпископ Інокентій у своїй Перемиській єпархії підтримував широкий розвиток церковних братств. Особисто оточував дбайливим піклуванням катедральну церкву та катедральний «шпиталь» у Перемишлі. Як Перемиський єпископ, старався удержувати в непорушній цілості і без втрати всі престольні владичі добра; тому, не лише енергійно вів судовий довготривалий процес про владичі добра Страшевичі, але також уживав заходів і про повернення до єпископства з давніх-давен втрачені владичі маєтки.

Згідно із звичаєм наглядав, а навіть натискав, щоб звичайні оплати від єпархіального духовенства постійно впливали до «пастирського скарбу». Але доходи з владичих маєтків, як і доходи з єпархіальних оплат використовував не на свої приватні цілі і не скуповував за них маєтків для себе, чи своєї родини. За словами його брата єпископа Юрія, отримані прибутки єпископ Інокентій витрачав на здобуття повніших прав для свого духовенства, та головно для введення в єпархії церковної унії.

Як Перемиський єпископ, Інокентій Винницький перейменував церкву Святого Спаса (Преображення Господнього) у  Дрогобичі, що знаходилась на Задвірному передмісті (сучасна вулиця Стрийська), на ім'я Святого Йосафат - першого українського святого, канонізованого Католицькою Церквою. Образ Святого Йосафата для церкви був створений за кошти владики.

Єпископ Інокентій Винницький помер 24 лютого 1700 року та був похований у крипті церкви Лаврівського монастиря (Старосамбірський район Львівська область).

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/