Неділя, 14 січня 2018, 00:52

13 січня 2017 року упокоїлася в Бозі віддана парафіянка греко-католицької церкви святого Миколая на  Аскольдовій Могилі катехит, світла людина Людмила Лісобей. У першу річницю її пам’яті 13 січня 2018 року у храмі зібралась велика громада друзів, молільниць св.Софії Премудрості Божої та родина. Сюди, на Аскольдову Могилу, з мамою Марією вона щонеділі приїжджала на Божественну Літургію з міста Вишневого. Дорога не близька і витрати великі, але віра і любов до ближніх кликали її сюди до початків віри Христової і державності Руси-України на Аскольдову могилу. Усі присутні молились за душу усопшої раби Божої, як вона молись щомісяця 13 числа у соборі Святої Софії за долю України та народу.

Людмила належала до спільноти молільниць, в яку з благословення пароха отця Ігоря Онишкевича 10 років тому об'єдналися одинокі жінки та вдови. Як провідниця світлої пам'яті, Людмила за взірець мала безгабітових сестер римо-католичок. Проводила зустрічі молитви і розпізнання покликань з сестрами Служебницями, сестрами Василіянками і безгабітовими сестрами. На поминальному обіді пані Марія згадувала про ревність в молитві і її любов до молитви. Всі прощі до Зарваницької Богородиці Київ-Заздрісь-Зарваниця відбула Людмила, не дивлячись на втому, вона не пропускала жодного моління, Хресної дороги, вичиток, купелі, наче поспішала вимолитись тут, на землі.

Ректор Київської Трьохсвятительської семінарії о. Петро відмітив її натхнення навчатись в УКУ катехитичному інституті. Вже під час хвороби захистила дипломну роботу. Пані Ірина відмітили її молитовнісь, коли були на курсах в УКУ, то за дві години Людмила піднімалася і відчитувала всі ранішні молитви з каноном Богородиці. Не забувала Людмила про діла милосердя для бідних і убогих, організовувала збір речей, продуктів. Її пам’яті є каплиця Дива покладання риз Богородиці у Волхернах на Аскольдовій Могилі, за якою вона доглядала і до сьогодні поставлені нею ікони та речі залишаються на тому ж місці.

Її мрією було багато квітів біля каплиці. За її наполяганням було привезено землю, але до сьогодні там нема води для поливу. Без води, як без любові, душа погибає так і квіти сохнуть. Було багато спогадів, всіх зібрала мама Марія і їй, звісно, найважче: страшно батькам хоронити своїх дітей. Але біль материнський притихав щирою молитвою, яка єднала усіх нас з її дочкою Людмилою.

Вічна їй пам'ять Ілля, спеціально для «Оранти»