Головна

Пам"яті Оксани Мешко


                                                   images/stories/ .jpg                                         «Але я не зраджу своїй натурі –

Я не відступлюся, бо там, за ґратами,
найкращі  наші люди,яких я любила,
і які мене люблять.»
З листа Петрові Григоренку
від 3 березня 1980

 

 

 

Другого січня на Байковому кладовищі відправили панахиду в пам’ять про Оксану Мешко.

27 років тому,саме в цей день Оксана Яківна відійшла у Вічність.

Людина глибокої віри у торжество Правди і Справедливості, що в умовах радянського союзу закономірно привело її до правозахисної діяльності. Життєвий шлях Оксани Яківни формувався в умовах  жахливого і безжального часу колективізації (розстріл батька і молодшого брата), голодомору (була свідком умираючих від голоду селян на вокзалі Дніпропетровська), масових репресій (змушені емігрувати родиною в Тамбов, чоловік - член репресованої  колишньої Української Комуністичної Партії, де діюча ВКП(б) повністю знищила керівництво і більшість членів). До своєї правозахисної діяльності, Оксана Яківна пройшла сталінські табори (10 років), які стали екзаменом  на силу характеру, загартували її  волю, віру в себе, в правду і в Бога.

Оксана Мешко – відома правозахисниця, співзасновниця Української Гельсінської  Групи(УГГ)  у віці 71 року. На момент заснування УГГ, Оксана Яківна фактично  уже займалася  правозахисною діяльністю : її син – Олесь Сергієнко, шістдесятник, заарештований в другу хвилю погромів 1972 р, був засуджений за політичною статтею на 10 років і уже відбував покарання у таборі в Пермі.

Після підписання Прикінцевого акту Гельсінського договору про права людини 1 серпня 1975р між СРСР і  країнами Зх Європи, США, Канадою була створена  Московська Гельсінська група,другою за нею -  Українська Гельсінська Група, про заснування якої повідомили в ефірі «Радіо Свобода»9 листопада 1976р., де також оголосили адреси засновників для збору фактів про порушення прав людини в Україні. Цей крок відразу поставив засновників під прицільну увагу КГБ. 5 лютого 1977р. Микола Руденко,голова УГГ,був заарештований, через 3 місяці – Олекса Тихий.

Після арешту М. Руденка, Оксана Яківна стала фактичним керівником УГГ аж до моменту свого затримання  13 жовтня 1980р, подальшого арешту,суду і заслання

Для того, щоб  краще зрозуміти важливість діяльності УГГ,  треба окреслити її завдання та  обставини/умови, в яких  доводилося їх реалізовувати.

В коло задач Оксани Мешко входило: збирати , систематизовувати та передавати на Захід інформацію про порушення прав людини в Україні по всіх напрямках діяльності групи –  загальних прав людини, релігійних,мовних і культурних прав українців, інформацію про усіх політв’язнів. УГГ, як офіційна організація, розсилала усі документи на уряди 32-х країн Європи, США, Канаду через відповідні  посольства і копію документів на уряд СРСР. Радіостанції світу давали в ефір інформацію про діяльність групи, про ситуацію з конкретними ув’язненими, про акції  спротиву в ув’язненні і на волі, про зловживання табірною медициною та каральну психіатрію. Відозви, меморандуми, аналітичні статті з правозахисної тематики передавалися різними шляхами,  в  основному через москвичів-дисидентів, іноземних журналістів, осіб, що співчували, але не «засвітилися» перед владою на Захід,оскільки саме у Москві знаходилися усі посольства країн-учасниць Гельсінських домовленостей.  Організація передачі матеріалів,їх збір, підготовка (О.М. готувала інформаційні бюлетені, статті), координаційна робота з московською групою – усі ці питання вирішувала Оксана Яківна  протягом 4 років керівництва групою до свого арешту (у віці 75 років).

Діяльність групи відбувалася під  постійним тиском КГБ: обшуки, допити, зняття з транспорту під час поїздок до «піднаглядних» членів УГГ, кілька спроб фізичної ліквідації, переведення на ще більш жорсткі умови утримання сина-політв’язня Олеся Сергієнка , переслідування невістки з малим внуком (допити, шантаж арештом) – це та ціна,яку доводилось платити  за правозахисну діяльність.

Відразу після створення групи, протягом 4 місяців до неї долучилися ще 8 чоловік – О. Бердник, О. Тихий,  М. Матусевич, М. Маринович, Л. Лук’яненко І. Кандиба і Н.Строката, останні троє – були під наглядом,т.б з обмеженими правами переміщення . Незабаром усі члени-засновники були заарештовані, дехто долучився уже перебуваючи в ув’язненні як В. Чорновіл. Матеріали передавалися з таборів,  тюрем, із заслань,частина матеріалів надходила також з волі.

Оскільки усі родини дисидентів опинялися в епіцентрі соціальних репресій – тиск на роботі, часті звільнення під надуманим приводом, заганяння на некваліфіковані роботи з низькими зарплатами , жодних прав на житлову чергу (це право гарантувалося в СРСР), погрози і провокації щодо дітей дисидентів (спроби звинуватити у крадіжках, спроби зґвалтування  доньок дисидентів ) – це все були теми, щодо  яких передавалася інформація на Захід для формування загальної картини про права людини в СРСР як на волі так і в ув’язненні.

На момент арешту Оксани Мешко у 1980р., УГГ залишалася чи не єдиною діючою правозахисною організацією в СРСР, оскільки всі інші Гельсінські групи  – Московська, Литовська, Грузинська, Вірменська під тиском репресій чи внаслідок силового розгрому припинили свою діяльність ще у 1977-78рр.І це при тому,що обрушений на УГГ шквал репресій багатократно перевищував репресії,яким були піддані усі інші гельсінські групи. Якщо з інших правозахисних груп було заарештовано трохи більше 10 чол, то протягом 1977-80рр. з 42 членів УГГ було заарештовано 35 чоловік, з них 6 людей були доведені до смерті або убиті. Це -  Гелій Снєгірьов,Михайло Мельник, Олекса Тихий, Юрій Литвин, Валерій Марченко, Василь Стус.

Оце і є  реальна ціна українського правозахисного руху.

І саме в цей рух вписала свою значиму організаційну, творчу і публіцистичну сторінку – Оксана Мешко, вписала її своїм життям, як і решта членів УГГ, шістдесятників, репресованих за політичними мотивами  людей,що спонтанно стали політв’язнями просто через свою громадянську позицію.

Оксана Мешко ще встигла на основі Української Гельсінської Групи створити Українську Гельсінську Спілку в 1988, а в 1990 – український комітет “Гельсінкі – 90”. Багато спілкувалася, листувалася, виступала. Так – до кінця грудня 1990р. 2 січня 1991 року Оксана Яківна Мешко померла. Усього вісім місяців вона не дожила до проголошення Незалежності.

Вічна пам’ять правозахисниці, гідній громадянці і, як її любили називати дисиденти, - Козацькій Матері.
Амінь.

Ольга Сергієнко, спеціально для "Оранти"

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/