Головна

«Давайте убогому здатність до заробітку – научіть його, покажіть йому, як би він сам міг свою долю поправити» - Митрополит Андрей

img_0807«Мені б хотілось показати Шептицького нашим сучасником. Він дуже часто суперечив своєму часові, думаючи про майбутнє», – говорить релігієзнавець, віце-ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович. У Львівській бізнес-школі УКУ він розповів, як можна поєднати ім’я Митрополита Андрея з такими поняттями як додана вартість, позитивна і нульова сума. А також про те, в чому Шептицький підтримував націоналістів та чому йому опонував Іван Франко.

 

«Ні Боже, ні людське право не дозволяє пригнічувати вбогих»

Принцип нульової суми англійською називається «win-lose»: наша перемога означає їхню поразку. Тобто ситуація «або-або». Цей принцип був колискою цивілізації так само, як і принцип «око за око, зуб за зуб». На цьому зросла вся наша історія та всі націоналізми. Стосунки між поляками й українцями в міжвоєнний період – це стосунки нульової суми. Що було добре для поляків, було погано для українців. Що було добре для українців, було погано для поляків. Нам добре знаний принцип нульової суми з соціалістичної теорії класової боротьби. Пролетаріат був покликаний винищити упирів народу, буржуазію. Хтось із них мусив перемогти.

У Європі минуло кілька десятиліть, поки і робітники, і капіталісти зрозуміли, що від співпраці вони скористають більше. Але переломним моментом стала Друга світова війна, коли трапилося страхітливе зіткнення національних егоїзмів, і Європа зрозуміла, що треба замінювати цей егоїстичний принцип на щось інше. І Європа вийшла на логіку позитивної суми «win-win», коли від співпраці виграють усі. Коли немає переможених і переможців. Гравці, співпрацюючи, отримують більше, ніж вони отримали б поодинці. Тому і кажуть, що внаслідок позитивної суми з’являється додана вартість. У Шептицького можна знайти зразки і одного мислення, і другого.

У Радянському Союзі кожен знав, що права робітників захищали комуністи. І тільки після падіння комунізму в там дізналися про енцикліку Папи Лева ХІІІ Rerum Novarum, з якої бере початок сучасна соціальна доктрина церкви. Ця енцикліка була революційною, по-перше, тому, що вона розвернула церкву до людини. Не людина мала прийти до церви, а вже церква йшла до людини, але, що важливо, вона протиставила класовій боротьбі логіку любові і співпраці.

Шептицький уже на початку свого митрополичого служіння, 1904 року, опублікував працю «О квестії соціальній». В цьому посланні він формулює підставу всякого ладу:

«Два стани – убогий і багатший – не є одне одному зі своєї природи ворожими. Хибним є твердження, що сама природа штовхає їх до завзятої вічної боротьби… Капітал і праця не перебувають у сутнісній і природній суперечності, боротьба між ними випадкова – необов’язкова. Капітал не обійдеться без праці, а праці потрібен капітал. Зі згоди і єдності, як у кожній справі, так і тут, випливають порядок і краса; незгода і боротьба приносять загальне замішання, безлад і занепад».

Проте Шептицький опонує не лише соціалістам і теорії класової боротьби, а й так званому дикому капіталізму, який так само був царством нульової суми. Адже логіка одномоментної  вигоди була властива тодішнім капіталістам. За цим усім, звичайно, стоїть економічна короткозорість. Але логіка позитивної суми приходила на зміну іншій логіці дуже повільно, непросто. Ось як митрополит Шептицький апелює до капіталістів:

«Не годиться прирівнювати людину до предметів зиску та оцінювати її за вартістю, яка становить її сила. Оплата праці має бути справедливою. Визначення її міри залежить від багатьох обставин. Однак річ певна, що ані Боже, ані людське право не дозволяє пригнічувати вбогих ані зловживати їхнім важким становищем і браком достатку».

З цією логікою прийшли ті ознаки сучасного підприємництва, які є окрасою нинішньої цивілізації: вміння подбати про життєві інтереси свого робітника, встановити довгострокові стосунки зі своїм покупцем, які виключають можливість завдати йому кривди.

Капіталізм з людським обличчям

Ще одна особливість позиції Шептицького – це логіка надання переважних прав. У християнській традиції знайдете вибір на користь убогих. І в Шептицького це звучить так:

«Кожній суспільній верстві – багатшим і убогішим – належиться від нас поміч і підпора для осягнення справедливих жадань; убогішим, однак, з огляду на їх важче становище і на більшу їхню потребу, належиться від нас особлива опіка і поміч».

На відміну від соціалістів, які робили з убогих ідола (звичайно, теоретично, на практиці – ні), Шептицький не ідеалізував убогих, не забував нагадати, що вони так само мають певні обов’язки. Це суперечить соціалістичній теорії. Мало того, митрополит остерігає убогих людей перед лихими наслідками їхніх пристрастей.

«В міру зростання потреб і бажань убогих верств мусимо чимраз усильніше остерігати їх перед заздрістю й пожаданням чужого добра і перед ненавистю, яка, хоч і проявляється у якій завгодно формі, завжди є підривом всякої релігійності і всякої моральності».

Отже, у всіх тих посланнях Шептицький є речником згоди та співпраці, які породжують те, що потім було названо логікою доданою вартості.

«Будьте ощадними, але не скупими. Ви, багаті, пам’ятайте, що добра, які посідаєте, маєте від Бога, а Бог наказав Вам давати милостиню. В годину смерті з цілого майна залишиться Вам лиш те, що Ви дали убогому».

Шептицький також формулює ще один дуже важливий момент:

«Помагайте убогому не лиш з дня на день, а, як можете, так поможіть, щоб він міг вийти з біди та стояти на власних ногах. Давайте убогому здатність до заробітку – научіть його, покажіть йому, як би він сам міг свою долю поправити».

На цих принципах Шептицький формулює засади економічної акції, яку він розгортає. Вона передбачала важливий ланцюжок етапів: моральне перевиховання усього народу, організація реформ, просвіта навіть найнижчих верств населення, широка кампанія самофінансування, самоорганізація у сфері виробництва і торгівлі.

Як казав Зиновій Свереда, економічна модель Шептицького була унікальна для свого часу – це був чи то капіталізм з людським обличчям, чи то християнський соціалізм з визнанням приватної власності. Митрополит ніби нівелював класовий конфлікт, закликаючи до порозуміння бізнес і найманий персонал.

Націоналізм для Шептицького: за і проти

«Я знаю докладно, що мене чекає: поляки вважатимуть мене за українця, українці будуть трактувати мене як поляка. Та дарма. Господь Бог кличе. Треба йти».

І польська, і радянська історіографія звинувачують митрополита у пособництві українському націоналізмі. То яким було справжнє ставлення митрополита до націоналістичного руху?

«Побідоносну німецьку армію вітаємо як визволительку від ворога. Установленій Владі віддаємо належний послух. Визнаємо Головою Крайового Правління Західних областей України Пана Ярослава Стецька».

Ця фраза з послання Шептицького з нагоди проголошення української держави 30 червня 1942 року в умовах нацистської окупації. За цей параграф Шептицькому дістається до сьогодні. Тут тільки вибуховість першої лінійки не дає нам можливості подивитися на суть цієї фрази. Але митрополит робить те, що було церковним правилом в усі часи. Він віддає окупаційній світській владі послух. Проте вже в третьому реченні визнає легітимним український уряд на чолі з Ярославом Стецьком. Проте підтримує Шептицький цей уряд не безоглядно:

«Від уряду, Ним покликаного до життя, очікуємо мудрого, справедливого проводу громадян, який задовольнив би потреби і добро всіх замешкуючих наш край громадян, без огляду на те, до якого віросповідання, народності, суспільної верстви вони належать».

Там, де націоналістичний рух відповідав цій народозахисній функції, Шептицький був разом з націоналістами. Але де митрополит був з націоналістичним рухом у конфлікті? Шептицькому був неприйнятний культ сили, який був характерний для націоналізму:

«Будувати порядок справедливості на рівновазі сил, це очевидно, річ підміни поняття справедливості поняттям сили. Головує вже не право, а сила. Не обов'язок, а примус. І дорога до тиранії чи анархії відкрита».

Якщо не рівновага сил, то що тоді?

«Бо в часах, коли деякий могутній і великий державний організм Європи будує свою екзистенцією на односторонньому й несправедливому націоналізмі, лише Австрія кладе з трудом і жертовністю фундаментальний камінь під монументальну будову вищого порядку, який шукає свого опертя в рівновазі інтересів різних націй і знайде в справедливості тривалу основу...»

Замість рівноваги сил Шептицький пропонує рівновагу інтересів. За цими його словами я особисто вчуваю ідею Європейського Союзу.

Принцип нульової суми – це основа націоналістичної доктрини. Правилом була 8 заповідь декалогу націоналіста: «Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів Твоєї Нації». Мало що викликало у Шептицького більший спротив, ніж ненависть. І якщо би треба було коротко сформулювати його вчення, то це любов до свого, яку не супроводжує ненависть до чужого.

Працюючи з молоддю, Шептицький сформулював таку тезу:

«Щоб остерігатися молодь перед такою небезпекою відступлення від українства, деякі вихователі вважають, що елементом, який є обов'язковим для патріотичного виховання, є доза ненависті щодо ворогів... З такої фальшивої передумови мусить випливати й фальшивий висновок, що наука Євангелія про любов до ворогів заперечує любов до батьківщини... При таких поняттях людина відрікається Євангелія і по вуха поринає в багно поганства».

Ситуації, коли принцип нульової суми є легітимним

Митрополит пропонує співпрацю з ворогами. Але чи кожен компроміс із агресором є правильним? У Шептицького є чітке пояснення:

«Бо кожен розуміє, що мир, який не рахувався б із потребами народів і при якому народи вважали б себе скривдженими і ними б у дійсності були, не був би ніяким миром, а радше причиною нових чимраз гірших ускладнень і взаємних ненавистей, які мусили б довести до нових воєн».

Пригадайте історію Версальського договору, коли після Першої світової війни сильні держави, опираючись на силу, нав’язали Німеччині мирний договір, який вона вважала несправедливим. Це приклад неправильного компромісу.

На думку Андрея Шептицького, є ситуації, коли принцип нульової суми є легітимним. Перше – це ситуація справедливої оборони. Справедлива війна, а не загарбницька – це узаконений компроміс із нульовою сумою, це визнання того, що захищати батьківщину треба. Друга ситуація – це непоєднуваність добра і зла.

Франко vs Шептицький

І Франко, і Шептицький дуже любили українців. Обоє дуже дбали про добро народу, але кожен по-своєму. У своїй статті Франко відреагував на появу праці «О квестії соціальній». Він високо оцінив простоту мови Шептицького, але був один момент, де вони не зійшлися. Франко якраз захопився логікою нульової суми: «Оці капіталісти, здирники, паскуди! Вони, так би мовити, є носіями зла! А Шептицький говорить, що між ними має бути злагода, між пролетаріатом і капіталістами».

Франко не приймав цієї засади Шептицького. Вважав, що ці ідеї є застарілими на століття. А насправді вони зарано з’явилися, і сьогодні вони актуальні. А Франко не вловив цього тільки через емоцію.

Катерина Хорощак

http://tvoemisto.tv/

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/