П'ятниця, 01 вересня 2017, 15:27

Село Улашківці знаходиться в Тернопільській області. Аби дістатись до нього поїздом, треба приїхати до Чорткова чи Тернополя, а звідти діставатись до села автобусом. Одна з духовних пам’яток – Улашківський монастир Різдва Пресвятої Богородиці ЧСВВ.

Ігуменом цього монастиря є о. Власій Фуц. У ньому є 4 отці та 3 брати. Храм підпорядковується Бучацькій Єпархії, а вона - Тернопільсько-Зборівській Архиєпархії). Аби дістатись до нього з села, треба пройти Хресною Дорогою. Цьому храмові надано статус Базиліки. У ньому знаходиться оригінал Чудотворної ікони Улашківської Богородиці та Івана Хрестителя. На монастирському подвір’ї знаходиться три монастиря: новозбудований, старий та скельний. Біля останнього знаходиться джерело.  Хресну Дорогу тут проводять кожної останньої суботи.

Я з дітьми з парафії св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі відвідав Улашківці.

Ми від’їхали до цього села вдень з київського Центрального вокзалу. Уже у поїзді, ми дізналися, що матимемо трьох вихователів: с. Тимотею (яка готувала дітей нашої парафії до Першої Сповіді та Урочистого Причастя), п. Мирославу та п. Наталю (матерів Христини та Матвія, парафіян нашої церкви). Поїзд мав сполучення «Київ-Рахів». Найближча до Улашківців станція – Чортків, до якої ми прибули о першій годині ночі. Потім треба було від’їжджати від вокзалу до села - ця мандрівка зайняла одну годину. Нарешті ми приїхали до місця призначення – Улашківського Монастиря ЧСВВ Різдва Пресвятої Богородиці. Ми мали три кімнати. У одній жили п’ятеро хлопців. У іншій – п’ятеро дівчат. А з мешканцями третьої кімнати ми познайомилися після сніданку наступного ранку. Виявляється, до Улашківців приїхали четверо дітей з Івано-Франківську.

Наступного ранку ми познайомилися з о. Власієм, ігуменом монастиря. Він запросив нас на Святу Літургію, яку провів о. Миколай - за словами п. Наталі, «наш веселий приятель».

Після знайомства табір було поділено на дві команди: «Переможці помідорів» та «Сороки-білобоки». Команди мали «штаби» в різних місцях: біля каплиці та дзвіниці, відповідно. У цих «штабах» було створено емблеми та девізи.

Майже щодня ми мали різні змагання та майстер-класи: малювання карти табору, ікони св. Миколая, виготовлення воскових свічок та створення мультфільмів, розігрування сценок з Євангелія. Ми брали участь у Хресній Дорозі та щодня ходили на Святу Літургію.

Ми мали багато екскурсій.

Дорогою до Заліщиків ми відвідали зоопарк та православний монастир, біля якого було джерело та купіль. У цій святій обителі були мощі преподобного Кукші. На оглядовому майданчику був сильний вітер. В «українській Венеції» ми бачили багато церков, які знаходяться на одній вулиці. Відвідали монастир ССНДМ, де знайшли собі місце мощі Папи Пія IX та помолилися там.

Зарваниця – один з найвідоміших Марійських Духовних Центрів. Поруч з селом знаходиться ліс, де за часів перебування УГКЦ у підпіллі відбувалися Літургії, бо священикам забороняли відправляти Богослужіння на майдані. Собор названий на честь Зарваницької Богородиці, де знаходилися мощі св. Івана Хрестителя. Як і біля православного монастиря біля Заліщиків, у Зарваниці теж є купіль. Вона була названа іменем св. Анни. Ми зайшли до церкви Святої Трійці, де знаходився оригінал Чудотворної ікони.

Одразу після «прощі» до Зарваниці ми поїхали  до Заздрості, де стоїть дім-садиба Йосифа Сліпого. У ньому речі зроблені під атмосферу 1890-х років. Патріарх навчався в цьому селі один рік, у подальшому здобував освіту у Вишнівчику. У музейній кімнаті були особисті речі Патріарха: ризи та повсякденний одяг, фото та документи. Проща до Зарваниці була започаткована саме через родину Сліпих. Коли малий Йосиф захворів, матері довелося йти туди, аби його вилікувати.

Одного дня о. Миколай зробив екскурсію до лікувального джерела св. Івана Хрестителя. Крім цього, він показав нам дзвіницю та скельний монастир.

Останні два дні діти зі своїми вихователями були замість хору. Під час Літургій зазвичай співали ченці, але о. Миколай попросив співати нас.

Увечері перед від’їздом ми помолилися молитвою п’яти пальців. Цій молитві нас навчила п. Наталя. Потім ми сіли на автобус, доїхали до вокзалу у Тернополі. І за чверть до дванадцятої ми вирушали до Києва, де   уранці нас вже зустрічали наші батьки.

Нікіта Герасименко для «Оранти»