У Києві вперше відбувся Екуменічний тиждень
Середа, 14 червня 2017, 20:48
Минулого тижня Національний заповідник «Софія Київська» приймав представників різних релігійних конфесій в Україні, видавців, науковців, представників влади, які взяли участь у семінарі «Єдність християн України — новий формат», що відбувся в рамках десятого Екуменічного соціального тижня. Цьогорічна тема — «Гідність — Служіння — Солідарність: на шляху оновлення країни».
Відкрив захід ректор Відкритого Православного Університету Святої Софії-Премудрості отець Георгій Коваленко, який звернув увагу на проблеми, що існують в українській релігійній сфері. Він навів результати соціологічних досліджень щодо релігійності в Україні, проведених Дослідницьким центром імені Олександра Разумкова спільно з Фондом Конрада Аденауера. Вони свідчать, зокрема, про те, що рівень релігійності українців за останні 10 років практично не змінився: 67% українців вважають себе віруючими; таким же стабільним є конфесійний ландшафт України: 68% українців вважають себе православними, 7% — греко-католиками, 1% — римо-католиками, 1,9% — протестантами, просто християнами — 7% і не відносять себе до жодного віросповідання — 12%.
«Але, на жаль, змінився рівень визнання церкви моральним авторитетом. Він сьогодні нижче 50%», — наголосив о. Георгій Коваленко. За його словами, понад 60% українців вважають, що людина може бути віруючою і не сповідувати якоїсь конкретної релігії, і цей показник також незмінний протягом останніх років.
Крім того, дані соціологічних досліджень свідчать, що 75% українців потенційно толерантно налаштовані до інших конфесій, тобто вважають, що «будь-яка релігія, що проголошує ідеали добра, любові, милосердя і не загрожує існуванню іншої людини, має право на існування».
«Є запит на відкритість, плюралізм, єдність, мережевість, толерантність, свободу, — зазначив о. Георгій і продовжив: — А що дуже часто відбувається всередині релігійних спільнот? Це конфесійна ексклюзивність, закритість, іноді навіть фундаменталізм, розділення, ієрархічність, догматизованість, мова ворожнечі, тоталітарність». За його словами, з огляду саме на такі тренди і відмінні запити суспільства виникла ідея «відкритого православ’я», «яке має бути відкритим до діалогу, інших конфесій і релігій, до суспільства, до освіти, світового православ’я, яке не тільки себе комусь відкриває, а й відкриває себе собі». Втіленням такої ідеї став Відкритий Православний Університет Святої Софії-Премудрості.
Тож доповідачі зосередилися саме на цій темі — чи можлива єдність християн України та за допомогою яких механізмів її можна втілити в життя.
«Ми всі розуміємо, що в Україні війна, ситуація дуже серйозна і не сприяє розвитку достоїнства служіння і солідарності», — зазначив модератор дискусії, співдиректор Департаменту «Свобода. Суспільство. Мир» Антуан Аржаковський. За його словами, більш дієвим шляхом є те, коли за допомогою дискусій богослови, історики, журналісти разом можуть знайти шляхи примирення. Він наголосив, що в цьому дуже важливу роль відіграє влада України, яка мала би фінансувати такі зусилля на шляху до примирення.
В свою чергу Апостольський нунцій в Україні архієпископ Клаудіо Ґуджеротті звернув увагу на символічну назву цьогорічної конференції «Гідність — Служіння — Солідарність». «Це три слова, які зараз стосуються суспільства. Але для мене було дивним відкриттям, що жодне з цих слів не мало спочатку позитивного значення. Вони мали або нейтральне, або негативне значення», — пояснив він. Наприклад, слово «гідність» (англ. — dignity) походить від латинського dignus, що означає suitable (гідний, вартий) — це може стосуватися як чогось позитивного, так і негативного. Таку ж парадоксальну зміну значень спостерігаємо й у решті слів.
«Всі ці вислови залежать від того, який зміст ти вкладаєш у них. І це саме випадок України, — зазначив архієпископ і додав: — Це метафора нинішньої ситуації та нашого завдання в Україні».
Тим часом президент Інституту екуменічних студій УКУ отець Іван Дацько наголосив на тому, що єдність церков, як і будь-яке інше починання, залежить від бажання людей втілити її в життя.
«Сьогодні минуло 50 років після закінчення Другого Ватиканського собору: і католики, і православні, загалом усі, хто любить Ісуса Христа, дійшли до того, що якщо ми хочемо єдності, то насамперед мусимо цього прагнути, бажати. Всі християни мають підбити підсумки своєї праці і, усвідомивши, що бажання є головною передумовою відновлення, приступати до конкретних рішень, як і коли ми хочемо йти до цієї єдності та сопричастя», — сказав о. Іван Дацько.
При цьому він нагадав, що світова релігійна спільнота прагне до єдності, навівши приклад заяви, що прозвучала на Церковному тижні в Берліні, коли два предстоятелі найбільших німецьких церков привселюдно заявили, що відтепер працюватимуть спільно на відновлення єдності. За словами Івана Дацька, в Україні теж «треба встановити конкретний час, дату», коли православні, протестанти, католики знову будуть у єдності.
При цьому він наголосив, що Папа Римський Франциск є людиною саме такого типу, адже він знаходить спільну мову з усіма патріархами Сходу. Якби Понтифік зробив такий заклик, до нього пристали б усі, хто бажає єдності, а ті, що не хочуть її, знаходитимуть усілякі аргументи, щоб не пристати до неї, припустив отець.
«Я б назвав насамперед те, чого нам треба уникати. Про це говорив ще митрополит Андрій: «оминаймо аргументи історії». Ми історії не змінимо, ми всі грішили: і католики, і православні, скоріше чи пізніше ми всі грішили гордістю, зарозумілістю, бажанням панувати... і історичні аргументи будуть постійно відновлювати цю рану», — сказав Іван Дацько.
Тим часом професор кафедри філософії УКУ Михайло Черенков більш радикально розглянув тему єдності української церкви, звернувши увагу на поточну релігійну ситуацію в нашій країні.
«Українська модель міжцерковних відносин вже не працює. Наші спроби українізувати та демократизувати православ’я (я кажу про православ’я, бо, згідно з соціологічними даними, це все ж таки віра більшості, але думаю і про інші конфесії), щоб зробити його сумісним з іншими українськими церквами, виявилися настільки наївними, наскільки й безуспішними», — зазначив Михайло Черенков. За його словами, основний розкол в Україні пролягає «між західним і східним християнством — візантійсько-московською матрицею і католицько-протестантськими традиціями».
«Допоки московське православ’я протиставлятиме себе всьому і всім, нічого доброго очікувати не доводиться. Але це також справедливо стосовно українського православ’я, яке зараз майже повністю зводиться до теми місцевого патріотизму, — зазначив він і продовжив: — Лише в єдності не тільки православній, а й у загальнохристиянській, церква долає комплекси ізоляціонізму і всі супутні хвороби. Лише церква, єдина зі вселенською, може бути авторитетною і корисною для свого розділеного суспільства».
І, як слушно згодом наголосив проректор із зовнішніх зв’язків УКУ Олег Турій, фактор війни, російської агресії справді вплинув в Україні на сприйняття церкви як інституції, яка претендує на абсолютну правду. «Але це можна й по-іншому трактувати — як зростання громадянського суспільства й у позитивному сенсі його секуляризованості, сприйняття церкви як громадського інституту, який не має жодної монополії, — зазначив він. — Раптом волонтери вийшли на перше місце перед церквою за рівнем довіри. Я не бачу в цьому проблеми. Навпаки, це реалізація того, про що говорить церква, чому вчить церква через волевиявлення людей, через їхню самоорганізацію».
Крім того, серед доповідачів на семінарі були й гості з-за кордону -президент фундації L’Ouvre d’Orient, який розповів про християнський погляд на французьку світськість.
А професор італійського університету RomaTre Сімона Мерло присвятила свою розповідь екуменізму милосердя. «Милосердя до бідних зближує християн різних конфесій одне з одним. Любов до бідних, служіння їм робить християн єдиними вже сьогодні, вже зараз. Милосердя — свідчення про безкорисливу любов Бога, особливо до бідних, є найбільш очевидною ознакою присутності Бога в сучасному світі», — наголосила Сімона Мерло.
Наталія ПУШКАРУК