Головна

Христос без Церкви — взаємини без правил

rio-1541151_1280-700x468Сучасне християнство любить просувати «Ісуса без Церкви». Як і його світське трактування (коли люди стверджують, що вони духовні, але не релігійні) — це спроба мати стосунки без правил. Отож, якщо я відчуваю самотність або переживаю особисту трагедію, я молюсь; однак навіщо мені дотримуватися посту, якщо я цього не хочу; навіщо бути в очах інших одним із багатьох одновірців, на яких я поглядаю зверхньо. Але концепція «Христос без Церкви» — це відмова від Ісуса.

Церква — це Христос

Аби переконатися в цьому, слід дивитися не далі, аніж на власні слова Ісуса. Перше, що каже Христос у Євангелії від Марка: «Сповнився час, і Царство Боже близько; покайтеся і вірте в Євангеліє» (Мк 1, 15). Тобто Ісус не запрошує нас виключно до особистих взаємин із Ним, ми запрошені бути частиною Його Царства. Спроба мати Царя без Царства — це намагання поставити Богові наші власні умови. Він ніколи не гратиме за нашими правилами.

У Євангелії від Матея на визнання апостола Петра: «Ти — Христос, Син Бога живого!» Ісус відповідає власним визнанням: «Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний. Тож і Я тобі заявляю, що ти — Петро (скеля), і що Я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають. Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв’яжеш, те буде зв’язане на небі; і що ти на землі розв’яжеш, те буде розв’язане й на небі» (Мт 16, 17?19).

Чи ви погоджуєтеся, що «скеля» у цьому уривку — це Симон, чи ні, — ви не можете заперечити факту, що Ісус обіцяв збудувати на цьому Камені СВОЮ Церкву. Святий Павло йде ще далі, стверджуючи, що «І він усе підкорив під Його ноги й вивищив його понад усе, як Голову Церкви, яка є його тілом, повнотою того, що виповнює все в усіх» (Еф 1, 22-23). Таким чином, Ісус і Церква — це повнота. Це буквально те, про що говорить Біблія. Трохи далі Павло пояснює, що Ісус — це Голова, а Церква — Його Тіло; апостол порівнює цю єдність із союзом чоловіка і жінки (пор. Еф 5, 23; 31?32).

Чому в цьому ми повинні довіряти Павлу? Поза очевидним фактом, що цей уривок узято з натхненного Духом Святим Писання, Павло на власному досвіді мав нагоду переконатися, що це істина. Ще до його навернення на шляху переслідування видимої Церкви (пор. Діян 8, 3) Савла зупиняє Ісус, який себе із нею ототожнює: «Савло, іще дихаючи погрозою та вбивством на Господніх учнів, прийшов до архиєрея і попросив у нього листів у Дамаск до синаног, щоб, коли знайде яких-небудь чоловіків та жінок, що тримаються цього визнання, привести їх зв’язаними в Єрусалим. Коли ж він був у дорозі й наближався до Дамаска, зненацька засяяло навкруг нього світло з неба, і він, упавши на землю, почув голос, що говорив до нього: “Савле, Савле! Чого Мене переслідуєш?” Він запитав: “Хто ти, Господи?” А той: «Я — Ісус, що його ти переслідуєш. Встань же, та йди в місто, і тобі скажуть, що маєш робити”. А мужі, що йшли з ним, стояли онімілі з дива, бо вони чули голос, але не бачили нікого» (Діян 9, 1?7).

Ісус, що перебуває вже в славі Отця на Небесах, говорить про себе, що то Його активно переслідує Савло?Павло, переслідуючи Церкву. Тобто Біблія визначає Церкву як продовження Втілення Христа на землі. Якщо ви це усвідомлюєте, то зрозумієте також, чому християнин, який каже, що Церква не потрібна, що земна Церква є відступницею і т. д., творить неправдиву версію християнства. Із зазначеного вище випливає: прийняти те, що пропонує Ісус, означає прийняти Його Церкву. Він приходить у Царстві своєму. Прийняти Ісуса — це прийняти Його Церкву. Тож питання не в тому, чи приймати Ісуса і Церкву чи самого Ісуса, позаяк не існує можливості прийняти Ісуса без Його Церкви. Він не пропонує такої опції!

Яку Церкву?

Питання, натомість, мало б звучати: «Про заснування якої Церкви ми читаємо в 16 розділі Євангелія від Матея?»; або, висловлюючись інакше, «Про заснування ЯКОЇ САМЕ Церкви ми читаємо в 16 розділі Євангелія від Матея?» Біблія визначає одразу дві її властивості: це видима і структурована, ієрархічна Церква. Чи не найяскравішим свідченням видимості Церкви є уривок із Євангелія: «Ви — світло світу. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори. І не запалюють світла та й не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім у хаті. Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі» (Мт 5, 14?16).

Невидима Церква ніколи не зможе виконати цього доручення. А оскільки Церква видима — вона структурована. Христос призначив Дванадцятьох і послав їх проповідувати (пор. Мк 3, 14). Ці апостоли поклали руки на сімох мужів (вибраних людьми) — перших дияконів (пор. Діян 6, 1?6). Павло, який був також особисто посланий Христом (дивись вище), призначив пресвітерів у містах (пор. Діян 14, 23).

Іншими словами, ми ніде не бачимо когось, хто просто оголошує себе пастирем стада Христового; не знайдемо також у Святому Письмі місця, де описується, як народ призначає своє духовенство. Навіть дияконів рукоположили апостоли перед початком їхнього служіння (пор. Діян 6, 6), і це не випадковість. Апостол Павло попереджає єпископа Тимотея: «Рук надто поквапно не клади ні на кого» (1 Тим 5, 22). Отож, тоді як ми могли б уявляти собі ранню Церкву як абсолютно «низову», Біблія має багато свідчень, що вказують на ієрархію керівництва видимої Церкви згори донизу.

На підставі цього можна сказати, що Христос заснував Апостольську Церкву, тобто Церкву, керовану апостолами. І ця Церква, будучи Апостольською, є Однією Церквою. Ось як книга Діянь апостолів описує перші дні Церкви: «Громада вірних мала одне серце й одну душу, і ні один не називав своїм щось з того, що кому належало, але все в них було спільне. Апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса й були всім вельми любі. Тому й ніхто з них не був у злиднях, бо ті, що були власниками земель або мали доми, їх продавали, приносили гроші за продане та й клали в ноги апостолів, — і роздавалось це кожному за його потребою» (Діян 4, 32?35). Багато з написано тут акцентує на тому, що ми не зобов’язані віддавати усе Церкві. Це правда; однак визначальним є те, що Церква описується тут як (а) видима; і (б) структурована апостолами, які постають у ролі церковного керівництва. Відзначимо також, що Церква цього віку описується як спільнота одного серця і душі. Тобто вони розділяють не тільки спільне майно, але й спільну віру.

Навіть коли Петро і Павло ворогували, вони не бралися засновувати своїх власних церков. Коли такого роду фракційність починається посеред християн Коринту, апостол Павло дорікає їм за це: «Благаю вас, брати, ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі те саме говорили; щоб не було розколів поміж вами, але щоб були поєднані в однім розумінні й у одній думці. Я бо довідався про вас, мої брати, від людей Хлої, що між вами є суперечки. Казку ж про те, що кожен з вас говорить: “Я — Павлів, а я — Аполлосів, а я — Кифин, а я — Христів”. Чи ж Христос розділився? Хіба Павло був розп’ятий за вас? Або хіба в Павлове ім’я ви христилися?» (1 Кор 1, 10?13).

Таким чином, істинна Церкви не постане завдяки об’єднанням у групи або збільшенню кількості послідовників когось із апостолів, або ж Лютера чи Кальвіна. Звісно, справжня причина, чому апостол Павло застерігає коринтян, — це те, що часто неприємно бути частиною видимої Церкви. Церковні лідери говорять і роблять те, що нам не подобається: іноді ці речі нерозумні, іноді навіть гріховні. І, тим не менш, нам не сказано — не ворогуйте, лиш доки з усім згодні. Нам сказано: не ворогуйте!

Те, чим Церква НЕ Є

Відомий протестантський реформатор ХVІ століття Джон Кальвін у книзі IV свого діла «Інституція, або Навчання християнської релігії» пише: «Але оскільки нашою метою є обґрунтування видимої Церкви, давайте вчитися від її єдиного титулу Матері, яким корисним, більш того — яким необхідним є знання про неї, адже не існує жодних інших способів з’явитись на світ, крім як вона зачне нас в утробі своїй і породить нас; крім як вона годуватиме своїми грудьми і триматиме нас під своєю опікою і владою, аж доки ми, позбавлені смертної плоті, станемо, як ангели (пор. Мт 22, 30). Адже наша слабкість не дозволяє нам залишити школу, доки не віддамо все своє життя як ті вчені. Крім того, поза лоном Церкви немає прощення гріхів, немає спасіння, на які можна сподіватися, як свідчать про те Ісая та Йоіл (Іс 37, 32; Йоіл 2, 32)».

Зараз ці слова Кальвіна виглядають дивно, адже він пішов у розкол із видимою Церквою. Взявши їх за істинні, він, здавалось би, проголошує своє власне прокляття. Але Кальвін продовжує переглядати те, що значить бути «видимою Церквою», відкинувши півтора тисячоліття самоусвідомлення Церкви: «Скрізь, де ми бачимо щиро проповідуване і почуте Слово Боже, де ми бачимо Таїнства, що звершуються згідно із заповідями Христа, ми не можемо мати жодних сумнівів: Церква Божа в певній мірі існує, бо не можна нехтувати Його обітниць: “Де двоє або троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них” (Мт 18, 20)».

Зверніть увагу, що парафразоване визначення Кальвіна усуває необхідність для Церкви бути Апостольською (якщо священики не потрібні для дійсного звершення Таїнств, які він, зрештою, заперечував). Точно так само і про коринтян, яким загрожував поділ на безліч різних сект, можна відгукнутися лише позитивно, адже й тут Церква Божа ще мала б «певне існування» силою їхньої незмінної віри в Христа.

Ще одна річ у концепції Реформації, що змінює визначення Церкви, — це звуження її статусу до сукупності спасенних. Отож, якщо ви спасенні, ви — частина Царства; якщо ви не спасенні, ви не є частиною Царства. Але Христос так не навчав. Він насправді каже зовсім інше: «Подібне також Небесне Царство до невода, що, закинутий у море, набрав усякої всячини. Коли він виповниться, тягнуть його на берег і, посідавши, збирають, що добре, в посуд, а непридатне викидають. Так буде при кінці світу: ангели вийдуть і вилучать злих з?поміж праведних і кинуть їх до вогняної печі: там буде плач і скрегіт зубів» (Мт 13, 47?50).

На Небесах Церква охоплюватиме лише спасенних, на землі ж — ні. Тут Церква містить і добру, і погану рибу; або, використовуючи інші образи Христа, вона містить як пшеницю, так і кукіль. У відповідь на запитання: «Хочеш, ми підемо, його виполемо?» Він каже: «Ні! (…) щоб, виполюючи кукіль, ви часом не повиривали разом з ним пшениці. Лишіть, нехай росте до жнив одне й друге разом. А під час жнив я женцям скажу: “Зберіть перше кукіль та зв'яжіть його в снопи, щоб його спалити; пшеницю ж складіть у мою клуню”» (Мт 13, 28?30).

Тому сама спроба винайти Церкву як сукупність врятованих — це саме те, чого Христос наказував НЕ робити.

Що це означає?

Біблійний образ Церкви створює серйозні проблеми для Реформації. Подивіться на це з такого боку: Христос заснував структуровану, видиму Церкву; отже, чи може християнин першого століття вирішити прийняти Христа, але не приєднатися до Його Церкви? Ні! У першій частині ми дійшли висновку, що не вийде прийняти Христа, але не прийняти Церкви; у другій частині наших роздумів ми побачили, що коли коринтяни тяжіли до розколу, Павло схиляв їх не робити цього.

Як щодо християнина другого століття? Чи міг він вирішити відкинути Церкву, яка перебувала в руках спадкоємців апостолів? Ні! Заклик до всіх християн бути частиною єдиної Церкви стосувався не лише століття Апостолів. Це дуже чітко викладено в Євангелії від Йоана, в якому Ісус виразно молиться за своїх майбутніх послідовників: «Та не лиш за цих молю, але і за тих, які завдяки їхньому слову увірують в Мене, щоб усі були одно, як ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, щоб і вони були в нас об’єднані; щоб світ увірував, що Ти Мене послав. І славу, що Ти дав Мені, Я дав їм, щоб вони були одно так само, як і ми одно. Я — в них, і Ти — в Мені, — щоб вони були звершені в єдності, щоб світ збагнув, що послав єси Мене, та й ізлюбив їх, як ізлюбив Мене» (Йн 17, 20?23).

Дивно, але жодна протестантська деномінація не претендує бути цією структурованою, видимою Церквою. Методисти і пресвітеріани, чиї погляди стосовно багатьох питань не збігаються, ніколи не скажуть, що «всі повинні бути методистами, оскільки Ісус Христос заснував методистську церкву, і це єдина істинна Церква». Вони навіть не вдають, що це так. Коли ми, католики, стверджуємо так про нашу Церкву, це сприймається як зухвальство. Але якщо ми є істинною Церквою, то й маємо це стверджувати. Якщо ж ми не істинна Церква — ми не повинні існувати.

Переклад CREDO за матеріалами:  Shameless Popery

Джерело: CREDO

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/