Головна

Про рівність по-радянськи

62486248У нашій родині це “свято” – 8 березня – завжди сприймалось, як зразок цинічної радянської машкари. Повага до іншого і неприйняття несправедливості щодо іншого виховується щоденно, власним прикладом. Без вихідних. І тим більше, не в окремо відведений для цього вихідний. Байдуже, чи це право жінки на рівну оплату праці, чи права перехожого, безпідставно затриманого поліцією на вулиці.

Пам’ятаючи про боротьбу за права жінок, давайте згадаємо про тих, кого — під спотвореною тоталітаризмом вивіскою “рівноправ’я” — позбавили права на материнство, на піклування про своїх дітей; залишили без права на сім’ю, свій дім, свою традицію.

Жінок, без права бути слабкими. Без права бути тендітними і вразливими.

Сотні тисяч (чи мільйони?) виселених, засуджених, з тавром “ворогів народу”, овдовілих, без елементарних ресурсів для виживання, згорьованих за втраченими дітьми, скалічених. І практично всі такі жінки (якщо вижили) в СРСР з часом отримували свої казенні тюльпанчики й цукерки на честь “жіночого дня” напередодні вихідного.

А ще мільйони жінок, яких репресивна система не зачепила напряму, але яких перевела у статус гвинтиків, поголовного скота із завданнями на п’ятирічку, призначення яких “молчать”, “рожать”, “повишать” і т. д. Разом із чоловіками. Така от гарантована рівність. В експлуатації.

Саме тому так прижилась ідея свята “прекрасної частини людства” – від туги за забраною жіночністю, від бажання нарешті стати цією слабкою статтю. Від потреби хоча б один день згадати про свої приватні потреби і почування.

Добре це чи погано для феміністок, але саме бажання радянської жінки відчути себе людиною, побути в центрі уваги хоча б завдяки букетику і вітальній листівочці, хоча б один день в році, стало запорукою популярності 8 березня в СРСР та залишається донині на пострадянському просторі.

Це як продуктовий пайок від окупанта – ворог ніби й причина всіх нещасть, але треба виживати, тож окуповане населення вишиковується в чергу за своїм продпакетом, а з часом, рефлекторно, починає приймати його із вдячністю.

Так і тут: спочатку “Молчать, женщина!”, а потім, як подачка: “Твой день – 8 марта”.

Перш ніж звинувачувати Інститут національної пам’яті в сексизмі через їх пропозицію скасувати вихідний (не Міжнародний день боротьби за права жінок!), важливо неупереджено глянути на дійсність. А вона така, що вихідний якраз і зберігає трактування свята у протилежному від фемінізму напрямку – дня, коли жінки найменше хочуть думати про рівноправ’я, вони просто хочуть цього дня побути особливими.

Як на мене, найкращий спосіб розмежувати радянську практику “пошанування” жінки і феміністичного дня боротьби за права жінок – скасувати вихідний, що за якийсь час відмінить і практику дарування квітів і тортика зі словами про “прекрасну стать”.

От тоді на марші за права жінок у випадку загрози цим правам виходитимуть не громадські активісти вузького профілю, а всі, хто має намір тими правами користуватись.

Ольга Сало, дизайнерка, Меморіальний комплекс Героїв Небесної сотні – Музей Революції Гідності, Центр досліджень визвольного руху. Новинарня

Джерело: CREDO

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/