Головна

Піст без покаяння – це дієта

968723158Задовго до Різдва Христового розумний китаєць на ім’я  Конфуцій сказав, що світ забрехався, слова втратили сенс, і потрібно заново давати імена речам і поняттям. Схиляючи голову перед мудрим китайцем, ми і сьогодні визнаємо, що смиренність змішують з комплексом неповноцінності, хоробрість – з нахабством, щедрість – з дурістю і так до нескінченності.

Час Великого посту, у який ми увійшли, зобов’язує нас говорити про покаяння – і нам, як дітям ХХI століття, тут же доведеться виправдовуватися.

Покаяння – зовсім не оприлюднення своїх гидот і не роздуми про себе і вголос про свої недоліки. І не багато іншого з того, що помилково приписують справжньому покаянню.

Покаяння істинне народжує радість: радість прощення гріхів, про те, що тобі дано знову надія, і перевернута сторінка, і Бог забув твої неправди, і життя триває …

Цього світлого ставлення до покаяння або зовсім немає, або майже немає. Його помилково змішали з якимось духовним бузувірством, самобичуванням, де немає бича.

Коли святий Антоній провів 20 років в пустелі, і прийшли до нього, то вони побачили людину (я ніколи не забуду цих слів) «цільного в розумі, здорового в душі і тілі, присвяченого в таємниці і охопленого Богом». Це – покаяння істинне. Подібний до нього Мойсей, в 120 років не втратив жодного зуба, не знесилений в зорі і тілом сильним, зрілий чоловік. Ось покаяння. Решта – нудьга, скиглення і тихе виття слабкої і нерозумної людини, яка вважає себе (вдумайтеся!) Подвижником.

Великий піст вимагає від усіх нас цілісності, тобто збирання воєдино всіх складових частин нашого єства: розуму, волі, почуттів. І той, хто не їсть м’яса з понеділка до п’ятниці, і той, хто просто кинув курити, і той, хто відмовився їсти цукерки ( “необхідні” для життя) – всі вони подвижники. Згадуючи Конфуція, потрібно сказати, що і слово «подвиг» ми розуміємо неправильно. Для обивателя подвиг пов’язаний з залпами рушниць, потопаючим кораблем, крижаними вершинами … Насправді справжній подвиг – це зрушення себе самого з мертвої точки, це вміння і бажання розбудити свою мертвість і зробити крок назустріч тому Отцю, який сам біжить назустріч блудному синові.

Звичайно, не їжа робить постника постником. Святі вміли їсти на людях м’ясо так, як ніби це була морква. Фундаментом посту є смиренність, тобто, розуміння, що я без Бога-ніхто і ніщо.

Митрополит Антоній (Блум) говорив, що латинське humilitas (смирення) пов’язане з «гумус» (родючий ґрунт). Він мав на увазі, що смиренність родюча, що вона відкрита Богу так, як земля відкрита небу, і всякій дощовій краплі, і всякому насінню, кинутого в неї. Земля здатна всяку гниль перетворити в родючий ґрунт, і вона завжди народжує таке смирення. Якщо смиренність не вродило вміння прощати, вміння попрацювати, вміння віддати своє – це не смиренність, а  комплекс неповноцінності.

Варто розуміти, що піст без покаяння, молитви і добрих справ не є жодним постом. Називайте його, як хочете: дієтою, виводом шлаків, розвантаженням організму, але не постом. Безумовно, організм потрібно очищувати, та тіло не є пріоритетним у пості, цього замало.

Для мене очевидно, що покаяння – один з кроків до досягнення того стану, про який говорить апостол Павло: так здійснений буде Божий чоловік, на всякого доброго діла готовий. Змішувати того, що кається з нудьгуючим, або похмурим, або просто меланхоліком – це хрестоматійна, однак жахлива помилка.
Нехай пригадає кожен слова Христа про піст: помасти главу, вмий лице, тобто твори піст не людям, як лицеміри, а Богу, що бачить таємне. І Честертон говорив, що добру людину дізнатися неважко: у нього усмішка на обличчі і біль в серці.

Варто сказати, що час посту, це час перемоги духа над тілом та пристрастями, над своїм улюбленим “Я “.

Нинішні часи з усіх рекламних площ агресивно кричать: візьми, купи, спробуй, діткнись, насолодись і станеш трішки щасливішим! Насправді – це страшний принцип, бо чим більше беру – тим більше хочеться ще. Чим більше потураю своїм забаганкам – тим швидше вони мене опановують і роблять своїм слугою. Якщо придивитись ближче, то констатуємо, що величезна частина суспільства керована, власне, споживатством і не усвідомленими та маніпульованими реакціями. Шопоголізм – яскравий приклад! Ще щось трошки собі куплю і вже стану щасливішим. Це шлях в нікуди, який робить людину суб’єктом реклами і маніпуляції. Час посту – час усвідомлення себе: хто я, куди йду, що я хочу, яка моя ціль, що мною, зрештою, керує? І коли є перемога мого духу над моїми, як кажуть у Львові, хцянками, тоді є справжній піст. Дух, сам по собі, дуже слабенький, сила волі зранку може бути, а до вечора кудись вивітритись і тут має бути комплекс: стримання для шлунку, маленькі добрі справи, час для молитви, відвага визнати, що я не досконалий і треба мені дещо в житті поправити. Ці речі творять великих Людей!

Для чого постити?  А для того, щоб не стати біомасою, керованою банальними подразниками, для того, щоб не деградувати у духовному і моральному плані, щоб життя не пролетіло, як «фанера над Парижем», а було сповнене змісту. Кажуть самураї, що найбільша перемога – це перемога над собою. Час посту – час боротьби, а без боротьби перемог не буває.

Бажаю нам багато перемог у благодатному часі Великого посту.

отець Василь Баглей

http://teren.in.ua/

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/