Блаженніший Любомир: «Не можна одночасно молитися за мир і бити кулаком по носі»
П'ятниця, 15 липня 2016, 22:04
Архиєпископ-емерит Блаженніший Любомир поділився з Департаментом інформації УГКЦ своїми думками щодо так званої хресної ходи за мир.
Блаженніший Любомире, у силу обставин, що склалися в Україні, ми багато говоримо про мир. А що таке мир у вашому розумінні?
Потрібно почати з того, що поняття миру завжди має більше ніж, так сказати, одну сторону. Це не є щось, що залежне чи здійснюється в одній стороні, в одній особі, чи в одній групі. Мир – це є відношення людей, стосунки людей між собою.
Бо ми також можемо говорити про щось вищого – про Божий мир, де одною з Осіб є сам Господь Бог, коли Він установив мир, пославши свого Сина, щоби нас примирити...
Мир – це є бажання спілкуватися з кимсь справедливо, чесно, позитивно, люб'язно... Одним словом, це є проблема любові. Що таке любов? Любов – це є готовність, бажання робити добро другому.
Отже мир мусить мати в собі цей елемент, що є дві сторони, які бажають робити добро одне одному. Це не є односторонньо, а дві сторони діють для взаємного добра.
Ці елементи для мене особисто становлять поняття миру.
Чи можна сказати, що відсутність війни вже є миром?
Ні, відсутність війни, технічно кажуть – перемир'я. Наприклад, дві сторони стоять зі зброєю в руках або з якимось негативними засобами, і кажуть, ми не робитимемо одне одному шкоду. Це є стан перемир'я. Це не є миром, бо там нема бажання робити добро. Там є тільки стан, в якому не будемо нападати одне на одного, не будемо одне одному робити прикрості, але, так сказати, є відкриті до того. І нам не залежить на тому, щоб робити добро другій особі чи другій групі, а щоб тільки ми не воювали...
Щоби настав правдивий мир між Росією і Україною, обидві сторони, обидві держави мусять бажати цього миру
Це не є мир, це є пакт неагресії. Але не маємо якогось особливого бажання робити добро.
В Україні вже другий рік триває війна, яка болить кожного українця. Які кроки потрібно робити і кому, щоби настав мир?
Скажу, як я це бачу. Щоби настав правдивий мир між Росією і Україною, обидві сторони, обидві держави мусять бажати цього миру. Мусять бажати робити добро одне одному. Бо мир не є одностороння діяльність. Скажімо, я не буду на тебе нападати, а ти зі мною роби, що хочеш. То не є мир! І в ситуації нападу я мушу боронитися. Одним словом я мушу захищати себе, свої права, себе і своїх. І тут нема навіть тіні миру. Найбільше, що може бути це акт неагресії, який далекий від миру.
Не робити зло – це не вияв думки, наміру робити добро. Я хочу респектувати тебе, хочу пошанувати тебе, хочу віддати тобі все, що тобі належиться в повній справедливості – це є передумова миру.
У чому сьогодні є трудність? На мою думку, більшість українців не є наставлені негативно до Росії. Ми не маємо претензій на російські території чи не ведемо якоїсь агресії. Але якщо не буде такого бажання з обох сторін, з боку Росії і України, якщо не буде позитивного ставлення з обох сторін, то про мир годі говорити. Миру не буде.
Є ще одна актуальна проблема. Ви ось говорили про Божий мир... І буквально зараз відбувається так звана хресна хода за мир. Не будемо говорити про тих, хто йде в тій ході, бо там, мабуть, є різні люди, які щирі у своїй молитві під пекучим сонцем. Але ця хресна хода викликає неоднозначне сприйняття серед багатьох українців, що, мабуть, справедливо, бо підозрюють, що за нею стоїть певна технологія...
Ісус Христос каже, що наше відношення до ближнього має базуватися на головному принципі: бажати йому добра. І не тільки тим, хто нам робить добро, але і тим, так званим, ворогам.
Ми маємо любити всіх. Ну, і якщо когось любити, то значить треба за нього молитися, бо це один з виявів любові.
За що ми молимося? Чи ми маємо молитися, аби російська армія чи ті бойовики – наймити Росії, щоби вони більш ефективно працювали, щоби їм все краще укладалося?
Чи, може, маємо молитися за те, щоби вони зрозуміли і перестали агресію, перестали нападати?!
Як на мене, молитва, нехай буде у формі хресного ходу чи в будь-якій іншій, повинна бути за те, аби друга сторона не робила гріха.
Тоді як іншим людям реагувати на цей хресний хід?
Ці хресні ходи проголосила і організовує Українська Православна Церква Московського патріархату, а Московський патріархат поблагословив агресію Росії на Україну. І тому бракує довір'я. Чи вони направду моляться, за що вони направду моляться? Чи моляться, аби Росія перестала агресію? Чи моляться, аби російські війська і їхні підопічні забралися з України? Не дуже ясно, за що моляться.
...Мені то все виглядає, як підла хитрість. Це цинізм, гірше якого годі уявити
Якщо б, скажімо, ті, хто йдуть, починаючи від самого Митрополита Онуфрія і всіх єпископів, сказали: ми абсолютно відкидаємо як повну несправедливість супроти українського народу всяку агресію і домагаємося, аби Кремль, і всі люди, які за це відповідають, перестали робити зло. І мусимо зробити відповідну декларацію і її дотримуватися.
Бо знаєте, дуже гарно сказати: молюся за мир. Наприклад, я молюся за мир, але кулаком даю тобі в ніс.
...Мені то все виглядає, як підла хитрість. Це цинізм, гірше якого годі уявити.
Але, мабуть, у тій хресній ході є щирі люди...
Треба подумати, за що ми молимося. Нехай кожна людина, яка йде в тій ході щиро дасть собі відповідь на запитання, за що вона молиться, якого миру вона прагне. Йому кажуть, що молиться за те, аби між українцями не було громадянської війни. Ну, це є то саме, що каже Росія. Але чи це є об'єктивна правда?
Якщо молитися щиро, то треба молитися за те, аби ворог перестав нападати.
Розмовляв о. Ігор Яців