Вівторок, 24 листопада 2015, 12:55

«Несіть хворим Бога. Це матиме більшу вартість, ніж будь-яка інша послуга». Святий о. Піо.

Коли ми провідували і вітали наших Захисників, зустріли Олександра, який проходив курс лікування після порання. Де Він був поранений, яке у нього поранення навіть не пригадуємо, та нас вразило найбільше те, як Бог своєю рукою веде саме до тих хлопців яким найбільше потрібна проста, щира розмова, інколи навтіь без запитань.

Маючи нагоду пройтися столицею України, Олександр окрім докірливих поглядів та невторопних запитань на кшталт: «а від кого Ви нас захищаєте? там же на Сході не має російського війська…», а часом і грубих слів від перехожих столиці на свою адресу, нічого доброго за короткий час перебування в Києві так і не почув.

У госпіталь, після такої прогулянки, повертався із думкою: - «ми, вояки, захищаємо рідну землю, жертвуємо своїми родинами, добровільно відмовляємось від усіх благ цивілізації, бо це прямий обов’язок, а тил..? а тил мовчить, навіть не зайде в собі сміливості сказати просте спасибі»... Аж раптом,.. відкриваються двері і заходять звичайні Україночки, просто привітати із з Покровою та Днем Захисника.

У такі хвилини розумієш, що не потрібно ламати голову з чим іти та як іти - просто треба йти. Такий простий людський прихід є тим промінчиком надії про що свідчать слова Олександра: «Я не можу Вам висловити свою вдячність! Ви просто засвідчили своїм приходом те, що Ми не даремно захищаємо Україну, не даремно помираємо, не даремно зносимо всі тягарі і розчарування війни».

Олександр пообіцяв нам: «коли Ми будемо повертатись додому з перемогою Ви нас будете зустрічати».

Чекаємо Вас, наші любі Захисники.

Василина та Марія Томишинець, для «Оранти»