Ображені на Бога
Субота, 05 вересня 2015, 07:35
Коли близькі люди сваряться чи мають різне бачення ситуації, це дуже часто призводить до образ. Буває, ці образи проходять швидко, а буває - закорінюються так глибоко, що роками неможливо їх позбутися. Як правило, що роблять ображені люди? Перестають спілкуватися, уникають винуватця, наговорюють на нього і, навіть, завдають шкоди.
Образа – одна із найвиразніших форм егоїзму, адже вона є лише реакцією на чиюсь незгоду, інше мислення чи вчинки, які «не входили в наші плани». Так, під час конфлікту нечасто людям приємно спілкуватися, але все ж у проблемних ситуаціях потрібно шукати консенсус, а не вирішувати зопалу. Ображена людина прагне будь-що показати, як вона може обійтися без когось, як їй може бути добре.
Так само людина образилася і на Бога, дуже давно, одна. І потім почала демонстративно Його зневажати. А потім таких людей стало більше і їхні ідеї поширилися світом, як чума. Ми викинули Господа з нашого життя і намагаємося витіснити з цілого суспільства, з цілої планети. Люди, ті, кого створили, вирішили диктувати правила тому, хто є Творцем. Це подібне до ситуації з пасажирами літака, які намагалися вказувати пілоту, як летіти. Щось у житті сталося не по-нашому і ми вирішили, що зможемо показати всім і, по-перше, собі, яким прекрасним може бути життя без Бога! А тепер люди з усіх сил намагаються Його нівелювати. Він поганий, бо ми не отримали те, чого хотіли у бажаний момент. Можна уявити, що в когось є мета – вигнати Бога зі школи, сім’ї, навчання, роботи. Висміяти тих, хто все ще з Ним, хто знаходить силу в Господі! Їх вважають нікчемними або нерішучими, або тими, у кого не ладнається з сильними людьми, яким Бог непотрібний… Світ деформував поняття «правильно». Адже не прийнято говорити про Ісуса публічно, натомість говорять про секс, гомосексуалізм, аборт, наркотики і алкоголь, бо це все модно і віддаляє від Бога, на якого ми образилися.
І все ж слова Христа дають чітку ясність того, що відбувається, і того, що буде: "Хто не зо мною, той супроти мене; (Матвія 12:30)". Люди нехтують нагодою попросити вибачення у Бога як у батька, а потім, коли зустрінемось з ним, як із суддею, вже не зможемо «звинуватити» Його у власних невдачах. Це не Він нас прогнав, а ми Його брутально виштовхали! Ми можемо у будь-який момент повернутися і все налагодити, але часом гордість не дозволяє визнати помилки і просто схилитися. Отже, християнство - це не «комфортна» релігія. Але бути християнином обтяжливо, тільки якщо не любити того, хто створив нас. Хіба хтось примушує дитину любити батька? Та ні, бо вона і так його любить. Така ж любов закладена і в людських серцях, треба лише дати можливість Господу промовляти до нас.
Зараз прийнято вважати, що проблема віросповідання – це особиста річ кожного, але чи так це? Хіба ми хочемо, щоб наші діти виросли покидьками і негідниками, які так часто зображені в образах «героїв»!? Чи, може, якась мати хоче, щоб донька стала повією, а син - наркоманом? Може, якась сім’я хоче мати батька-терориста? Звісно ж ні! А як тоді навчити людину відрізняти добро від зла? Хто бачив ревного християнина, який би тинявся по барах у нетверезому стані і підтримував гомосексуалізм? Християни - це не всі ті, кого принесли малюками до храму, щоб охрестити, а це ті, хто щодня веде биту зі своїми гріхами і недосконалостями та шукає допомоги й підтримки в Бога. Люди, в яких християнство зводиться тільки до таїнства хрещення і похорону - не християни, а просто люди, ображені на Бога.
Автор Марічка Тракало