Великий Каменяр, який пробудив національну свідомість українців
Четвер, 27 серпня 2015, 20:48
"Іван Франко – це розум і серце нашого народу. Це боротьба, мука і передчуття щастя України. України і людськості". М. Рильський
На сучасному етапі розвитку нашої країни, на етапі розбудови її як незалежної, сильної держави, як ніколи важливе формування національної свідомості у широких верств населення, перетворення населення у націю, з усвідомленням свого героїчного минулого і почуттям патріотизму в серці.
Знання, яке не спирається на ідеї минулого, яке не має зв'язку зі своїми витоками, позбавлене основ та глибинної суті. Тому опанування культурним надбанням нашого народу має важливе значення для духовної і соціальної розбудови України. У зв'язку з цим надзвичайно актуальним є вивчення ролі титанів духу української нації – таких, як Іван Якович Франко – й їхнього вкладу у розвиток її ідентичності, в формування національної інтелектуальної еліти. Але чому постать саме Івана Франка відіграла таку велику роль у національному відродженні України?
"Після Тараса Шевченка українська культура не знала діяча, рівного Іванові Франку за титанічними масштабами діяльності, – писав О. Гончар, – Вічний революціонер, співець трудового народу, один з перших в європейських літературах співців робітничого класу, найвизначніший письменник пошевченківської доби, глибокий мислитель – таким є для нас Іван Франко." Дослідниками підраховано, що найповніший бібліографічний покажчик творів Івана Франка містить понад 6 тисяч назв – художніх, публіцистичних творів, наукових досліджень, численних перекладів чи не з усіх літератур і мов світу, величезну кількість рецензій, статей, оглядів, відгуків на більшість загальнокультурних тем. Важко назвати когось з інших письменників світового значення, геній якого так плідно виявився б у різних сферах творчості і який би залишив стільки наукових і мистецьких творів, як Іван Франко.
Великий Каменяр відіграв надзвичайно велику роль у формуванні національної самоідентичності української нації та провідників цієї нації – української інтелігенції. "Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими – українцями без офіційних кордонів. І се почуття не повинно у нас бути голою фразою, а мусить вести за собою практичні консеквенції", – заявляв митець. Творчою діяльністю Івана Франка – письменника, мислителя, вченого – зроблено титанічний, як для одної людини, внесок у духовну культуру, що далеко виходить за межі, виключно культурно-національні. За рівнем же й масштабністю викарбуваного в цій діяльності творчо-індивідуального, особистісного начала вона постає, безперечно, найяскравішим явищем української культурної історії останньої чверті XIX – початку XX ст. "Велетнем думки і праці" влучно назвав мислителя один із фундаторів наукового франкознавства М.Возняк. Найавторитетніші вчені України й зарубіжжя не раз порівнювали українського титана, людину енциклопедичних знань та універсальних зацікавлень із відомими діячами епохи Відродження. Вражаючим є коло тих ділянок гуманітарної діяльності, на яких Франко не просто працював, а залишив вагомий здобуток: від письменства в усіх можливих у ньому формах діяльності й жанрах до історії, економіки і філософії, від фольклору й етнології до проблем мовознавства, а навіть і окремих аспектів природознавства. Особливі виміри має постать Франка-літературознавця, перед зором якого вся світова література від найдавніших точок свого зародження та до найновіших для його часу явищ була розкритою книгою, в якій він не оминув увагою практично жодної сторінки.
"Сорок літ невсипучої, вичерпуючої, всесторонньої праці, яку при інших обставинах робить цілий гурт людей...", – розмірковував з приводу Франкової діяльності М.Євшан – один із представників української інтелігенції у 1913 р. Мислитель із феноменальним самоусвідомленням, Франко більше, ніж будь-хто інший з українських діячів XIX – початку XX ст., відчував та мислив себе носієм національних духовних рис, невід'ємною часткою великого народного цілого. Письменник неодноразово висловлював міркування й погляди, що у багатовіковому історичному шляху народу він беззастережно вбачав усю повноту втілення національної самосвідомості та волі – сили, яка задає рух українській спільноті. Герой Франкової творчості був завжди на цьому шляху й у моменти, коли доходило до найповнішого ототожнення його з автором, не тільки не замовчував свого "мужицтва" (народного походження) та свого українства, а й свідомо підкреслював їх:
Я син народа,
Що вгору йде, хоч був запертий в льох.
Мій поклик: праця, щастя і свобода,
Я є мужик, пролог, не епілог.
Іван Франко рішуче відхиляв можливість "безнаціонального" служіння культурному, мистецькому, суспільному поступові взагалі та обирав свідомий обов'язок іти до духовних вершин разом зі своїм народом,вписуючи українство останнього, а в ньому й через нього і своє власне, у книгу світової історії.
В "Одвертому листі до галицької молодежі" І.Франко так писав про завдання української еліти: "Перед українською інтелігенцією відкриється тепер, при свобідніших формах життя в Росії, величезна дійова задача – витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суцільний культурний організм, здібний до самостійного культурного й політичного життя, відпорний на асиміляційну роботу інших націй, відки б вона не йшла, та при тім податний на присвоювання собі в якнайширшій мірі і в якнайшвидшім темпі загальнолюдських культурних здобутків, без яких сьогодні жодна нація і жодна хоч і як сильна держава не може остоятися". Виявляючи дар передбачення, визначний громадський діяч перестерігав, що Україна буде іграшкою в чужих руках "без власних шкіл і без виробленої, освітньої традиції, без перейнятого освітніми і народолюбними думками духовенства, без популярного і вищого письменства, яке могло би бодай на першій гарячій порі заспокоювати всі духові потреби величезної маси, без преси, яка могла б ясно держати і систематично бороти стяг та приложеної до місцевих потреб, свобідної культурної праці, без надії на сильну фалангу вповні свідомих і на висоті сучасної освіти стоячих репрезентантів у законодатних тілах і репрезентантів, що забажають вповні відповісти своїй національній і культурній задачі...". Критично, а то й іронічно налаштований до особливостей суспільного життя в Галичині та Буковині, І.Франко ставив дуже точні діагнози і водночас давав дійові рецепти: падіння "китайської стіни", що розділяє український народ, вимагає вищого рівня літератури й преси у цих регіонах, ширшого світогляду, не декларативного патріотизму, а поважного та справжнього народолюбства, не інерції, а критичної праці думок і готовності на ділі, навіть з ризиком для себе, реалізувати власні громадянські права. Він закликав галичан та буковинців заховати свою амбітність, "пофарбування європейськими фарбами при основній малоосвітності та некультурності" й готувати себе до спільної з наддніпрянцями роботи в ім'я всієї України. Мислитель наголошував, що через діяльність представників інтелігенції буде підноситися "інтелектуальний рівень та етичне вироблення цілих мас народу".
Також аргументовано зазначав автор своє бачення національного відродження України в статтях "Ukraina іггеdепtа" (1895 р., рецензія на книгу Ю.Бачинського), "Поза межами можливого" (1900 р.) та "Подуви весни в Росії (1904р.). Але найяскравіше втілення ідеї автора щодо цієї проблеми знайшли у поемі "Мойсей", в якій поет зобразив бачення проводиря нації на шляху до відродження, яким має стати інтелігенція.
"Сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з житейського бою, сидів він в своїй вбогій хаті за столом босий і плів рибацькі сіті, як бідний апостол. Плів сіті й писав поему "Мойсей", – так описав письменника під час роботи М. Коцюбинський, – Не знаю, чи попалася риба у його сіті, але душу мою він полонив своєю поемою". Основою поеми поет зробив смерть Мойсея як пророка, невизнаного народом, і ця тема є алегорією на Україну часів Франка. До "Мойсея" йшов протягом усього свого творчого життя, і в результаті йому вдалося майстерно зобразити взірець якісного переродження етнічної маси у націю зусиллями пророка-будителя. Невипадково, що становлення і розвиток національної ідеї в культурі Європи ознаменовано цілою низкою різномовних "Мойсеїв". Окремі національні культури у ході етно-захисних рухів по-своєму інтерпретували цей класичний еталон націєтворення. В цьому ряду особливе місце займає і "Мойсей український" – І. Франка. Будучи все життя борцем за суспільно-економічний та культурний поступ, учений разом із тим застерігав українську інтелектуальну еліту від доктрин, котрі ігнорують чи відсувають на другий план питання національне. Таку доктрину вчений побачив у зміцнілому на той час "марксистському соціал-демократизмі", зазначаючи: "Дуже сумно, що на сю доктрину ловиться в значній часті гарячіша українська молодіж, хоча соціал-демократизм стає ворожо против усяких обов'язків суспільної самодіяльності та децентралізації, так само і против національного українського руху...". Тривожило його не тільки питання національне. Не зрікаючись своєї тривалої причетності до "широколюдського" соціалізму мислитель не міг не відгукнутися зі своєю критикою, зокрема у статтях "До історії соціалістичного руху" й "Що таке поступ?", на ті конкретні його форми, які набували значення майже "нової релігії", проте несли загрозу свободі людської особистості. Франко розвінчував ідеал такого ґатунку соціал-демократії, що передбачав, як йому здавалося, "всеможну силу держави", хоч ніби й "народної": "Люди виростали б і жили би в такій залежності, під таким доглядом держави, про який не може бути й мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою". В цитованому трактаті "Що таке поступ?" автор подав те розуміння "поступу", яке звернуте до людини, до її кращих духовних і душевних начал: "Скріплення, уточнення того почуття любові до інших людей, до родини, до громади, до свого народу – отеє основна підвалина всякого поступу, без неї все інше буде лише мертве тіло без живої душі в ньому". Цей суспільно-політичний заповіт мислителя й визначав практичну програму боротьби української інтелектуальної еліти за відродження нації.
Важко переоцінити, яка величезна частка теперішнього нашого національного світогляду, нашої національної культури і сили прийшла до нас від цієї людини. Його праця була працею справжнього Каменяра – не тільки такого, що пробиває величезну скелю, щоб вийти на власний шлях, але і такого, що лупає каміння на дорозі, по якій мусять пройти мільйони ніг, що до цього в'язли в болоті. "Цей поет формував "совість народню", поет з "рабів" творив "народ" – писав С. Петлюра. Іван Франко назавжди вписав своє ім'я в історію рідного краю золотими літерами, ставши унікальним мислителем, митцем, вченим і публіцистом України, її "Мойсеєм".