«Есхатологічний поворот» у богослов’ї ХХ століття може зіграти велику екуменічну роль»
Вівторок, 16 червня 2015, 22:26
11 червня на філософсько-богословському факультеті УКУ відбувся відкритий семінар «Дебати про вогонь чистилища на Ферраро-Флорентійському соборі (1438–1439) як кульмінація контраверсії про долю померлих між Сходом і Заходом». Із доповіддю виступив єромонах Пантелеймон Трофімов, ЧСВВ, який нещодавно захистив докторат із догматичного богослов’я в Папському Григоріанському університеті, а також викладає у Василіанському інституті філософсько-богословських студій.
Отець Пантелеймон є також випускником УКУ, що радо підкреслили у вступному слові і декан факультету д-н Роман Завійський, і колишній викладач отця Пантелеймона Віктор Жуковський, завідувач кафедри богослов’я. Останній зауважив, що робота о. Пантелеймона особливо цінна ще й тим, що захисти докторатів з догматики серед студентів з України – це велика рідкість, бо вимагає чималих зусиль. А вщент переповнена семінарська кімната викликала «серйозний жарт», що тематика смерті й потойбіччя не чужа нікому.
Отець Пантелеймон дав панорамний опис того, як саме виникли протиріччя у вченні про останні речі між Заходом і Сходом, і що стало каменем спотикання в екуменічному діалозі. Дуже добре ознайомлений також і з доробком сучасних богословів на тему «останніх речей», о. Пантелеймон сказав: «У ХХ столітті у католицьких, протестантських та православних богословських колах відбувся так званий «есхатологічний поворот», або нове, живе зацікавлення у богослов’ї загробного життя. Він був підкріплений дослідженнями контраверсій на Ферраро-Флорентійському соборі, і саме спадщина цього собору може зіграти велику екуменічну роль і вселяє надію на досягнення згоди і примирення між християнами, як би це дивно не звучало, зважаючи на ті розбіжності, що проявилися вже з XIII століття».
Доповідач повів присутніх в уявну подорож півтисячоліття назад, і, на щире здивування багатьох, виявилося, що ті інтуїції, які самозрозумілі в наш час і вважаються чимось новим, були певною мірою присутні в аргументах головних учасників дискусії, що мала місце ще у XV столітті. І попри те, що Ферраро-Флорентійський собор містив неприйнятні методи досягнення згоди між учасниками дискусії (бо включав і політичні мотиви), але все ж не можна не рахуватися з тим фактом, що він залишається зобов’язуючим для католиків. Оскільки не було пізніших загальнозобов’язуючих доктринальних документів Католицької Церкви на цю тему, конструктивною стратегією є подивитися на цілу серію полемічних трактатів між Сходом і Заходом, які точилися ще століття перед собором, в також на самі мемуари з цього останнього спільного собору усієї Церкви, у світлі сучасної есхатології у її міжконфесійному зрізі.
Доповідач зробив дуже детальну, базовану на джерелах, презентацію аргументів візантійської і римської делегації на соборі, внаслідок чого виявилося, що головне богословське підґрунтя суперечки полягало у різному розумінні таїнства покаяння і пов’язаного з ним питання про відплату, а також у різному розумінні церковної традиції молитви за померлих. Ще одне яблуко розбрату полягало у різниці між буквальним та алегоричним розуміннями категорій часу, простору та матеріальності чистилища. Те, що колись пропонував головний речник зі сторони Сходу, митрополит Ефеський Марко Евгеник, сьогодні є спільною думкою чи не всіх католицьких богословів. Він випередив час, допускаючи алегоричне трактування вогню чистилища, а його аргументація вражає стрункістю, зверненням до догматичних, антропологічних і пасторальних доказів.
Тема актуальна також тому, що, як зауважили учасники дискусії, іноді існує певна розірваність між тим, у що вірить Церква, і тим, що не раз відбувається в літургійно-молитовній практиці і приватних побожностях, а також у духовній літературі, коли релігійні автори піддаються спокусі описувати у дрібних деталях таїнство загробного життя.
Наприкінці семінару декан факультету запросив численно присутніх монахів-василіян до активнішої співпраці з нещодавно акредитованими богословськими програмами УКУ, адже тепер відкривається можливість писати ліценціатські та докторські праці також і в УКУ. Сподіваємося, хтось із їх числа візьметься колись за непросту справу догматики.