Субота, 16 травня 2015, 17:46

Вищенаведені слова, взяті з Євангелії від Івана є частиною розповіді про Христові страждання. Возлюблений учень Ісуса звертає увагу на те, що після того, як вояки розіп’яли Христа, вирішили розподілити між собою його одежу. А оскільки, як зауважує Євангелист, вона була цілковито виткана зверху до низу, вони вирішили її не ділити, але кинути жереб, щоб визначити, кому вона дістанеться. Така поведінка вояків, які, правдоподібно, мусіли належати до роду римських легіонерів, вказує з однієї сторони на величезну ницість їх як воїнів, а водночас як на людей, які поза своїми інтересами не бачать нічого більше, навіть страждання людини (не кажу вже Месії), яка помирає у страшних муках на хресті.

Саме ці слова, чомусь, мені прийшли на думку, коли я знову спробував переосмислити все те, що відбувається у Львові вже кілька місяців навколо спорудження у пам’ятника Митрополиту Андрею Шептицькому на честь 150 річниці від дня його народження (народжений 29 липня 1865 року в с. Прилбичах). Знаменним є те, що вперше за часи незалежної України його вшанування здійснюється на загальнодержавному рівні. Все це свідчить проте, що Українці поступово починають виходити з комплексу історичної меншовартості «молодшого брата» і щораз то більше усвідомлюють свою духовну і національну ідентичність, яка, зокрема, сповнена славетними постатями, що після своєї смерті не перестають формувати та виховувати наш Народ.

У світлі вищезгаданого, цілком логічним очікуванням було, що головним центром особливого вшанування постаті Митрополита Андрея стане Львів, оскільки саме це славетне місто було тим, якому він як Архиєпископ Галицький і Митрополит Львівський служив ревністю і правдою більшу частину свого життя – 43 роки. Здавалось би, коли Україна переживає дуже непрості часи, ці святкування повинні були б об’єднати ціле місто і спонукати переосмислити у світлі його науки його щоденне життя, постать Митрополита Андрея відкрила дуже багатьом, принаймні мені особисто, відкрила зовсім іншу сторону львівського соціуму.

Як тільки виконавчий комітет Львівської міської ради під час свого засідання 12 грудня 2014 року затвердив проект пам’ятника митрополиту Андрею Шептицькому і реконструкції площі перед собором св. Юра авторства І.Кузьмака та М.Федика, відразу ні звідти, ні звідси з’явилася групка людей, які наскільки роздмухали справу та розкололи львівську громаду, що від того часу і аж по сьогоднішній день ця тема не сходить з головних новинних стрічок міста, незважаючи на війну з Московією.

Все це настільки затьмарило ювілей Митрополита, що побачивши все це, я тільки в уяві усвідомив, як міг почуватися цей Велетень духа у Львові на самих початках свого служіння, коли вже в часі його інтронізації в соборі св. Юра 12 січня 1901 року стало зрозуміло, що його до кінця не сприймає ані українське, ані польське середовище, які на той час були домінуючими. Як наслідок, славне місто Львів з головного центру святкувань ювілейної річниці Митрополита Андрея перетворився на плацдарм боротьби за належну пам'ять про нього.

У кожної людини, яка здатна мислити і не сприймати все тільки на емоціях, мимоволі виникає питання: у чому ж справа? Українська народна мудрість у такому випадку радить: коли триває між людьми якась суперечка, знай, що у її корені лежить боротьба за славу і гроші. Однак, у чистому вигляді ось ці народні слова разять очі і вуха. Через те у Львові маленька групка «громадських активістів», яка, як виявилося пізніше, має якісь таємничі пов’язання з Львівською міською радою (а точніше з деякими її чільними представниками), вирішила оголосити боротьбу з проектом пам’ятника Митрополиту та реконструкції площі св. Юра як прояв громадянського суспільства та початку застосування євроінтеграційних стандартів. І тут потрібно визнати, що багатьох людей їм вдалося переконати, особливо тоді, коли було оголошено суму на реалізацію затвердженого проекту – 30 млн.грн. Відразу після цього і понеслась «пісня» про Церкву, яка на фоні війни тратить такі великі кошти, що могли б піти на оснащення війська і т.д. Хоча, розумним людям і так зрозуміло багато речей, зокрема таких, що Церква не може розпоряджатися бюджетними коштами, а її допомогу військовим, біженцям та переселенцям у цей скрутний час годі переоцінити.

Від самих початків, коли конфлікт навколо проекту пам’ятника Митрополиту Андрею у Львові та реконструкції площі перед собором св. Юра почав набирати обертів, особисто я спостерігав за тим, як поведеться міська влада, особливо міський голова Андрій Садовий, який публічно декларує себе греко-католиком, а заснована ним «Самопоміч» у своїй ідеології чи не на кожному кроці покликається на постать Андрея Шептицького. Рекламні чи святкові листівки, які міський голова надсилав щороку представникам Церкви і громади рясніли цитатами з творів митрополита Андрея. Зважаючи на все це, принаймні особисто я, не мав жодного сумніву в тому, що п. Андрій Садовий займе чітку позицію і прикладе максимум зусиль для того, щоб вчасно реалізувати затверджений виконавчим комітетом міськради проект і таким чином успішно завершити епопею з пам’ятником Митрополиту, яка своїми коріннями сягає ще початку 90-х років. Зрештою, пан Мер був співголовою комітету, який брав участь у обговоренні та затверджував проект пам’ятника та реконструкції площі.

Мимо того, був ще один поважний аргумент, який не дозволяв сумніватися у тому, що проект спорудження пам’ятника Митрополиту Андрею та реконструкції площі перед собором св. Юра у Львів буде вчасно реалізований. 14-15 листопада 2014 року на Шістдесят п’ятій сесії Синоду Єпископів
Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ було вирішено «підтримати проект відновлення площі Святого Юра у Львові згідно з її первинним історичним виглядом та спорудження на ній пам’ятника митрополиту Андреєві Шептицькому авторства скульптора Андрія Коверка» (постанова № 6). Підставою такого рішення Синоду єпископів стало запевнення мера Львова та ректора Національного університету «Львівська політехніка» у їхній підтримці проекту. О огляду на це Блаженніший Святослав навіть виступив з коментарем до відео презентації проекту, яка була розміщена на офіційній інтернет-сторінці УГКЦ.

Отже, сумнівів щодо того, що міська влада у особі її голови однозначно підтримає представлений проект навіть не виникало.

Однак, не все сталося так, як гадалося. Згодом стало зрозуміло, що дискусія навколо спорудження пам’ятника Митрополиту Андрею та реконструкцією площі св. Юра у Львові має не тільки професійну основу, але політичне забарвлення. Ситуація виявилася патовою, оскільки міський голова публічно заявляв про свою підтримку пам’ятника та проекту, а люди з його найближчого оточення блокували цей процес. Бачачи, що ситуація у місті підходить до критичної межі, публічна дискусія набирає майже космічних обертів, а реалізація проекту знаходиться на межі зриву, до п. Андрія Садового почали звертатися представники суспільства та політикуму, серед яких зокрема були від:

Народних депутатів України із засвідченими 40 підписами;
Депутатів Львівськоі обласної ради;
Депутатів міської ради із озвученням звернення громадських організацій Львівщини;
Інтелігенціі міста Львова;
Прес-служби Львівськоі політехніки про підтримку ректором університету реалізаціі конкурсного проекту.

Це тільки частина звернень у справі підтримки реалізації проекту побудови пам’ятника Митрополиту Андрею та реконструкції площі. Я вже не враховую чисельні звернення поодиноких представників українського суспільства, зокрема великого морального авторитета Архиєпископа-емерита Блаженнішого Любомира Гузара. Слова його звернення пролунали у той час, коли ситуація у м. Львові здавалося ось-ось виходила з-під контролю. У той час так бракувало ще тільки чіткої позиції міського голови – тієї, яку він виразно засвідчив перед Синодом єпископів УГКЦ, але яку, на жаль, у слушний час не проявив. Більше того, його мовчання породжувало щораз то більші дискусії та здогади. Особисто мені важко збагнути, якими чинниками керувався і керується надалі п. Андрій Садовий у своїй позиції щодо пам’ятника митрополиту Андрею Шептицькому та реконструкції площі перед собором св. Юра у Львові. Але, як священик переконаний, що Господь у часі все розставить на свої місця, а все, що сховане, стане явним.

Але, історія з пам’ятником триває і надалі та набирає щораз більше незрозумілих обертів. 13 травня 2015 року на офіційному інтернет-сайті Львівської міської ради з’явилося повідомлення про те, що від 14 травня розпочнуться роботи з впорядкування пл. Св. Юра. Наступного дня у своєму зверненні до львів’ян міський голова сказав, що на спільній зустрічі з представниками УГКЦ, на якій були присутні і Блаженніший Святослав, митрополит Ігор та владика Венедикт було узгоджено, що Церква відповідатиме за встановлення пам’ятника, а місто за реконструкцію площі.

Здавалось би дискусія вичерпана. Але, знову ж таки не так сталося. Того ж таки 13 травня головний архітектор Львова Юліан Чаплінський у брифінгу даному журналістам заявив наступне:

«Ми запропонували Церкві поетапну реалізацію цього проекту, з урахуванням усіх побажань львів’ян та обмежень, які ми виставляємо як місто. Відтак, ми створюємо пішохідну площу та разом з дорогою замощуємо її бруківкою. Транспортний шлях зміщується в сторону скверу, за рахунок технічного тротуару. Вздовж бібліотеки та корпусу № 3 Львівської політехніки облаштуємо автомобільну дорогу з двостороннім рухом без руху тролейбусів, і таким чином уникнемо зрізання дерев. Працюватиме ця дорога виключно в святкові дні, коли церква потребуватиме великих заходів. Транспорт через цю площу ми не пропускатимемо. Окрім того, парк буде облагороджено. Наразі знесено вже всі ліхтарі в сквері і незабаром їх буде замінено на нові».

Після брифінгу головний архітектор продемонстрував присутнім план реконструкції площі перед собором св.Юра. Що це за план і ким він затверджений, невідомо. Але, це точно не той план, який був затверджений виконавчим комітетом Львівської міської ради під час свого засідання 12 грудня 2014 року. Згідно «нового» і незрозумілого плану Митрополит Андрей, як слушно висловились деякі критики, буде виконувати функцію регулювальника транспортного руху. Окрім цього, «поетапна реалізація проекту», про яку згадує п. Юліан Чаплінський, на думку фахівців, це ніщо інше, як зрив проекту. Ось, що про це пишу у одному зі своїх коментарів п. Яромир Самагальський, голова комісії фінансів та планування бюджету Львівської міської ради:

«Мені довелось займатися пам'ятником Митрополотиту Андрею впродовж останніх двох років. Навіть всі ухвали, які приймала сесія були і за моїм авторством, і я їх представляв на сесії. І я в курсі перипетій з ним. Так ось, я стверджую, що будь-яка спроба розбивки проекту на черги веде до зриву реалізації проекту. Інше питання, що можливо саме це і є завданням доброзичливців. Можливо їхнім бажанням і є встановити "регулювальника" перед самим лицем якого будуть проходити електричні дроти від тролейбусів. Так ось, я стверджую , що якщо проект не буде реалізовано комплексно, то його тоді взагалі не варто реалізовувати. А всі ці розмови "спеціалістів" і "експертів" призвані лише завалити ідею спорудження пам'ятника».

І справді, виникає питання, чому неможливо реалізувати вже прийнятий усіма відповідними інстанціями проект пам’ятника Митрополиту та реконструкції площі св. Юра авторства І.Кузьмака та М.Федика? Чітку відповідь на це не дав ані міський голова, ані представники його оточення. Як також не можна дати відповідь на питання про те, за яким проектом реалізовується теперішня реконструкція площі. І як не пригадати тут відоме прислів’я, яке каже: Чим дальше в ліс, тим більше дров. Замість того, щоб ситуація ставалася прозорішою, вона стає щораз то більш незрозумілішою. А це з черги породжує нові домисли і здогади. Виглядає на те, що міський голова створює чергову незрозумілу комбінацію для того, щоби рятувати свою репутацію коштом памёяті Митрополита Андрея.

Уся ця ситуація, яка склалася з пам’ятником Митрополитові Андрею та спорудженням пам’ятника у Львові у ювілейний рік від дня його народження для мене особисто є знаковою. Я ще раз більше і більше переконуюся в тому, що постать Митрополита має до сих пір колосальний вплив на наше суспільство, а його уста мають багато чого ще нам сказати. Зважаючи на напруженість навколо проекту і уваги, яка вже не стихає майже пів року, переконаний, що за міський голова Львова не є самостійним у прийнятті так важливого і стратегічного для міста рішення. Все це вказує на те, що ті, які боялися Митрополита перед другою світовою війною і у часі її тривання, бояться його і дотепер. Але, якщо людські плани можна змінювати, то Божі – ніколи. Тому, я переконаний у тому, що Господь має свій план і щодо особи Митрополита Андрея Шептицького, у тому числі щодо спорудження йому пам’ятника. Якщо сьогоднішнє покоління львів’ян не здатне належним чином вшанувати цього великого Мойсея Українського Народу, його вшанує наступне. А дискусія, яку спричинив проект пам’ятника Митрополиту у Львові, наскільки бачу, ще більше заохотив людей, навіть раніше далеких від тематики, довідатися, ким же був цей великий муж.

Тому, слушними у даний час є слова Блаженнішого-емерита Любомира Гузара, який каже: «Якщо збережете спокій і усвідомлення спільного зацікавлення щодо збереження духовних цінностей, питомих цьому королівському місту, то в слушний час пам’ятник великого пастиря нашої Церкви постане на своєму місці як ваша спільна гордість і радість. Я також буду тішитися пам’ятником і зрілістю львів’ян».

Чи зрілим є теперішнє покоління львів’ян? Чи зрілим є львівське громадське і політичне середовище? Чи справді провідники цього королівського міста є щирими християнами чи греко-католиками, як вони себе презентують? Все це покаже час, а Господь все розставить на свої місця! У цьому не сумніваймося.

Але, з усього,  що склалося можна винести великий урок. Україна переживає нелегкі часи, але вони є горнилом, що очищує. Безумовно, війна колись закінчиться, але про те, як виглядатиме майбутня Україна, залежить від кожного з нас. Вже зараз багато ідеологів вимальовують ідеї України як могутньої і економічно розвиненої держави. Все це добре. Але, моїм бажанням, як християнина є те, щоб наша Батьківщина була збудована на християнських цінностях, яких не може забракнути ані в приватному, ані в громадському, ані в політичному житті. Через це, нам християнам, за жодних умов не можна бути у даній ситуації пасивними спостерігачами. Ніщо так не вбиває, як пасивність. Вона є найбільшим нашим ворогом. Дискусія навколо проекту пам’ятника Митрополиту та реконструкції площі для мене особисто не є дискусією про пам’ятник, але про те, яким буде наше майбутнє – нашого Народу, нашого міста, кожного з нас особисто. Його неминучою складовою повинна стати постійна пам'ять про славетних постатей нашої історії, оскільки, парафразуючи слова мудрих людей, тільки той Народ має своє майбутнє, котрий пам’ятає своє минуле.

о. Юстин Бойко

http://catholicnews.org.ua/