Четвер, 23 квітня 2015, 23:24

По дорозі в Закарпаття, через Івано-Франківськ ми зустріли Героя. Зустріч була несподівана. Ігор повертався з війни із Пісків, де пробув півроку, службу проходить в 128 бригаді.

Ігор пригостив нас чаєм, і за чаюванням у нас зав’язалась розмова. Як виявилось запитань у нас було багатенько.

Найперше нас цікавило питання, як місцеві мешканці на Сході відносяться до України: «На даний час вже більший відсоток тих хто хоче жити в Україні. Причина переміни? Добрі справи і справжні людські вчинки «ми з ними ділимось їжею, допомагаємо чим можемо».

Про жінок на війні. У Вас є жінки в бригаді: «Ні у нас жінок не має у нас є Дівчата, сказано з такою повагою».

Про військових капеланів. на Вашу думку вони потрібні на війні? І яка їхня роль?: «Військові капелани – це саме ті люди які нас, військових, повертають до життя після боїв, як би не Вони ми би всі були «психами». Тільки не кажіть що Ви нас розумієте – бо Ви не чули тих пострілів від яких земля дрижить. Після бою військові капелани сповідають, служать Службу Божу, розмовляють з нами і ми через Сповідь, Святе Причастя повертаємось до життя».

Про зброю. Так, нас цікавить питання про озброєння нашого війська. Чи насправді у нашій країні все так погано про що нам так часто наголошують?: «Все у нас є, навіть краще ніж у нападника, так що не переживайте, Ми Вас захистимо».

Хто воює на Сході зі сторони Агрероса. «Сепаратистів там вже давно не має, їх російська армія знищила при поділі території, а воює російська армія, в якій багато зеків і чеченців».

Про зрадників на війні. «Зрадники є але вже не так багато. Коли приходить новий командир ми відразу розповідаємо йому що з ним буде якщо він нас здасть (здати роту це великі гроші – а це є велике випробовування)».

Підсумовуючи нашу зустріч хочу сказати:

Про переміни які відбулись в наших серцях, про щирість (не пригадую коли ми так раділа зустрічі зовсім незнайомій людині), про взаємодопомогу, жертовність (кожен у свій спосіб чимось жертвує).

Про переміну наших Чоловіків. Вони побачили вартість життя, щирість, любов, а повага до Жінки – направду вражає, матеріальні амбіції у них далеко не на першому плані. А найголовніше – і побачили, і відчули Божу любов і опіку.

Про зустріч з Ігорем, хочеться сказати тільки одне: Дякуємо Тобі Господи за такий подарунок.

Василина та Марія Томишинець, волонтери парафіяльної служби милосердя для «Оранти»