Головна

Вербна неділя і Страсний тиждень

Неділя за тиждень перед Великоднем називається "Вербною", "шутковою" або "цвітною". З давніх давен у Закарпатті цей день чекали з особливим нетерпінням.

Народ сходився до церкви, священик освячував вербу. За християнським вченням у цей час Спаситель Христос уїжджав до Єрусалиму на ослику, і миряни устеляли перед ним дорогу пальмовим листям. Оскільки в Україні і Закарпатті пальми не ростуть, то їх замінили вербовими гілками.

Першими в церкві намагалися вхопити вербові гілки діти і молодь, адже кому дістанеться найбільше, той буде найщасливішим. Потім хлопці і дівчата ходили по вулиці з гілками верби і ударяли один одного, примовляючи: “Не я б’ю - верба б’є, за тиждень Великдень”. Крім того, кожен йшов з мицкою на цвинтар і ставив померлим родичам на гробі біля хреста кілька гілочок. Повертаючись з відправи, втикали гілки в грядки на городі. Освячену вербу клали також в хліві та стайні, за образ у хаті. Вважалося, що мицка має магічну силу і захищає хату, хлів, двір від грому й пожежі.

Каєзнавець і дослідник Юрій Жаткович пише в Замітках: "Коли Великдень приближує ся, всї русини змагають ся сповнити 4 заповідь церковну. Ледви найде ся 2 — 3 челяди у селї, що зістали б на великдень без сповіди. Уперед сповідає ся молодїж, потому жони, а на кінци мужчини. Жони найлїпше любить сповідати ся на цьвітну недїлю, а мужчини на живний четвер і на великодну суботу, а то тому, щоби біла челядь цьвіла у здоровю через рік, а мужчини щоби з чистим серцем могли їсти паску"

Чудодійні властивості верби за народними повірями:

- Вербою б'ють, щоб здорові, веселі та багаті були; дітей, щоб сильні були, добре росли та сприйняли життєву силу весни;

- Вербу кладуть після свячення за образи, щоб охороняла хату від лихих сил;

- Вербу садять на городі, коли принесуть з церкви на щастя молоді: коли верба прийметься — дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться;

- Вербові котики, свячені, кидали в кашу, їли ту кашу в повній вірі, що через ті котики-базьки передасться людям сила весняної енергії на цілий рік;

- З освяченою вербою, після повернення з церкви, обходили господарі бджільники, щоб бджоли роїлись; обходили обори та стайні й кошари, щоб худібка була здорова, плідна, щоб корови давали багато молока;

- Ковтали котики ще по дорозі з церкви, щоб не було лихоманки, щоб горло не боліло;

- Обсаджували криниці вербами, щоб забезпечити воду від лихих сил, щоб вода була „пригожа та здорова";

- Обсаджували копанки-калабані, в яких прали своє шмаття-білизну, щоб уберегтися від хвороб, щоб вода очищалася;

- Сухою торішньою свяченою вербою розпалювали піч під великодні паски

- Після святкування Цвітної неділі з її розвагами та обрядами, що мали принести людям здоров’я й достаток, наставав Страсний тиждень.

Страсний понеділок

За традицією український і закарпатський люд у Страсний понеділок прибирав свою оселю — фарбував, мив, чистив.
У понеділок, особливо для жінок, день починався рано, - пише буштинський краєзнавець Дмитро Копинець у книжці "Буштинські обрядові дійства та розваги молоді в давнину". - Ще до сходу сонця мати будила дочок, і вони, вмившись, починали порядкувати, змащувати жовтою глиною долівку на призьбі, потім мили ладу (скриня на одяг), лавиці, стіл, двері, чистили вікна тощо. Після обіду йшли на город, аби до живного четверга посіяти все насіння.

Страсний вівторок

У вівторок жінки золили, прали, прасували білизну. Якщо була гарна погода, виносили на двір все: постіль, покривала та інший текстиль. також у вівторок готували до свята святковий одяг. Чоловіки тим часом оглядали поля й заготовляли дрова для випікання пасок.

Чиста середа

Середа була днем своєрідного завершення найважливіших робіт: у середу під вечір слід було упоратися з городом, навести лад у хаті, прибрати її зовні. Увечері починали причиняти тісто для пасок, дівчата вибирали яйця для писанок, готували віск, кіцку (писало), природні барвники. Хлопці ж прибирали подвір’я, складали дрова, звільняли двір від всякого мотлоху тощо.

Страсний четвер

День страстного тижня, з якого починаються приготування до празникування – це  Страстний четвер, який ще називають Живним, або Чистим. За стародавнім звичаєм на світанку цього дня дорослі і діти особливо урочисто миються. Український звичай велить це робити біля криниці або річки. До Чистого четверга оселя має бути прибрана, чиста. Господині розвішують у домівці рушники, прикрашають стіни барвистими витинанками. Свічкою, принесеною увечері з церкви, випалюють зображення хреста на одвірку над входом до хати. Страсну свічку зверігають до наступного Страсного четверга.

Традиційно у Чистий Четвер до свята купують дітям якісь обновки. Також саме в Чистий Четвер дівчата розписують писанки для коханих та готують великодні листівки. Здавна у Страсний Четвер найменші діти зранку ходять до родичів і хресних батьків по "кукуци-гугуци". Так раніше називали пампушки у вигляді символічничних пташок. Дарували також яблука, горіхи, випічку, нині ж переважно – різноманітні солодощі. Гроші бажано не давати, бо вони нагадують, що за 30 срібняків Юда зрадив Ісуса Христа.

У цей день на Закарпатті традиційно починають пекти паски, дотримуючись різних прадавніх обрядів. Як правило їх випікають кілька, різних розмірів, іноді для кожного члена родини, і одну велику - для всіх. Прикрашають візерунками з тіста - подвійними, потрійними косами, гугуцами, хрестами, решітками, віночками.

- Особливо стежили, щоб не порушити звичаєвих правил, коли саджали паски в піч, - пише Дмитро Копинець. Господині забороняли ходити по хаті, щоб не було протягу. Усіх, хто був у хаті, просили вийти, крім дочок, щоб ізмалечку вчилися пекти. Забобонні жінки обмивали хворих людей і дітей в цей вечір. При цьому виливали обмивки на перехресті доріг, “щоб там усе лихо зосталося”. Ось чому остерігалися вдосвіта виходити на дорогу – “щоб чужа хвороба не причепилася”. У четвер, увечері, відбувалося богослужіння - страстя, Прочитувалося 12 євангелій і дзвонили у всі дзвони. Опісля дзвони замовкали і їх не було чути аж до Святого Воскресіння. Замість них використовували дерев’яні калатала, скликаючи народ до церкви.

- Живний четвер за такий день держать, коли ворожка і забобони мають найбільшу силу. На живний четвер звикли телята і поросята корошати, бо вірують, що на сесь день різана рана скоро і легко гоїть ся, - пише Юрій Жаткович. -  Коли у єдній хижі більше ґаздинь живе, то одна із них уже на живний четвер пече паску собі, бо в пятницю, яко в сьвято, не можна. Доперва вечером в пятницю розчиняє друга. В північній полосї ще і тепер кладуть простий квас у паску, в середній же і полудневій - дріжджі.

Страсна п'ятниця

Велика п'ятниця - це день жалоби на спомин про страсті і смерть Христа. Богослужіння Великої п'ятниці проникнуті Духом жертовної любові та безмежного милосердя до людського роду.

Цього дня християни строго постять. Заборонено в Страсну П'ятницю співати й веселитися. Кажуть, той, хто сміється у п’ятницю, проплаче цілий рік. Кульмінація цього дня – винесення Плащаниці. Досі старші люди намагаються нічого не їсти, хоча дехто постить аж до самої неділі.

Обряд Богослужіння у Велику П`ятницю дуже вирізняється з поміж інших. Правиться в церквах утреня і вечірня Великої П`ятниці та Великої Суботи, в яких підкреслюється строга Божа справедливість, безконечна Божа любов і милосердя Боже до нас, грішних. Невід`ємною складовою частиною обряду є Плащаниця - кривава історія спасіння роду людського. Плащаниця - це простирало, в яке завинули мертве Тіло Христа, коли Його клали до гробу: "Благородний Иосиф, з дерева знявши Пречисте Тіло Твоє, Плащаницею чистою обвив, і пахощами покривши, у гробі новім положив", - співається в тропарі Великої П`ятниці на вечірній і на утрені Великої Суботи. У нашого народу Свята Плащаниця у великій пошані, у почитанні та любові. У Велику П`ятницю всі постять і з великою побожністю приступають до цілування Святої Плащаниці. Приступають на колінах від вхідних дверей церкви. Перед і після цілування Плащаниці віддають три доземні поклони зі словами: "Протерпів Ти за нас страсті, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас!"

Павло Федака, доктор історичних наук, посилаючись на статтю досідника Василя Довгуна «Паска давно», наводить опис деяких давніх закарпатських обрядів, ритуалів і звичаїв, пов’язаних з Пасхою. Зокрема, за словами Довгуна "у Великодну п’ятницю, під час вечірні, ґаздиня замішує тісто в спеціальному кориті, кладе його на стіл, а зверху – три вербові прути і прикриває. Попівночі, коли запіє перший півень, підмішує квас". Щоб потім у Суботу натопити піч заздалегідь заготовленими для цього випадку дровами і великою круглою лопатою посадити пасху в піч.

У Великодню П”ятницю вдома люди намагалися вести розмову в помірних тонах, - пише Дмитро Копинець.- У цей день, окрім дітей і хворих, ніхто не їв. А увечері ішли до церкви цілувати Плащаницю. Повертаючись із відправи, знову бралися за роботу. Не можна було тільки шити, прати, колоти дрова, стругати тощо.

Велика Субота

У Велику Суботу в обов’язки господаря входило підготувати кошик для посвяти – його промивали у протічній воді й сушили на сонці, - пише Дмитро Копинець. Жінки ж малювали писанки, готували смажене й варили їсти, пекли паски. А увечері наповнювали кошик. Найбільш урочистим був вечір у Великодню суботу: біля вогнища на церковному городі. Хлопці розповідали різні казки, легенди, пригоди та історії.

Юрій Жаткович пише: "Біла челядь дома ладить те, що „пуд паску“ прийде, себ то як найбільше яєць варених, солонини, масла, сира від коров, овець або кіз, пі?книць (ковбас), шо?вдарів (шинок) вужених, курей печених і др. Але тілько всячини лиш добрі ґазди кладуть під паску, а иньші вдоволять ся, коли які яйця, мало солонини і сира годні собі дістати. Окреме має паску не лиш кожда фамілїя, але й кожде таке челядьня, що не має своєї фамілїї пр. жидівські слуги і служницї, жебраки, старі леґінї 1) і дївки. Поки біла челядь дома ладить речі під паску, кінчить свої звичайні, суботнї дїла, як: купає дїти, ладить убранє, варить їсти на недїлю — дотїль хлопцї і леґінї кладуть коло церкви огонь, провадять побожні бесїди, а письменні в церкві сперед плащеницї з дяком і старшими ґаздами Дїянія читають."

Спеціально для Великодня у кожній родині є кошик-дарник (він служить виключно для освячення паски та скоромного на Великдень) і вишитий особливим візерунком рушничок. Звечора дарник наповнюють святковими наїдками: кладуть паски - пшеничні і сирну, писанки, крашанки, сало, домашню ковбасу, шовдарь, хрін, часник, грудку вершкового масла, сіль, свічку (її стрмляють у паску і запалюють, коли священик святить скоромне). Усе накривають рушничком. Крім узвичаєного набору, в кожному куточку Закарпаття, та зрештою і в кожній родині, додають у нього щось своє. Скажімо, тістечка й пляшку вина, як на Мукачівщині. У Бороняві, на Хустщині, святять відвареного або засмаженого півня. Пов’язано це з тим, що він нібито першим усьому світу сповістив, що Син Божий воскрес із мертвих.

Паска символізує життєву повноту і єдність християн. Були часи, коли ледь не кожна закарпатка мала власний рецепт паски, перейнятий від мами і бабусі. На жаль, сталося так, що добра половина нинішніх господинь таких рецептів не зберегла.

Сирна паска і взагалі молочне - означає духовний харч. У Святому письмі сказано, що в землі обітованній тече молоко і мед.

Свинина у міфологічному світогляді багатьох народів повязана з світлом. Як правило, вепр асоціюється із чоловічою силою і світлом, а свиня - з жіночою, тобто силою землі, теплом і родючістю.  Сіль - символ повноти, достатку, суті.

Проте вже нечасто можна побачити серед традиційного набору великоднього кошика наших ґаздинь випеченого баранчика, який є символом Ісуса Христа, ягнятка Божого. Ще не так давно люди вірили, що агнець гарантуватиме прихильність сил природи й оберігатиме їх від стихійного лиха. Коли кошик складений, час іти на всенощну службу. До ранку ніхто не має спати. Існує повір’я, що той, хто відсипається в таку велику ніч, проспить своє щастя, оскільки воно, щастя, цієї ночі ходить серед людей, але приходить лише до тих, хто не спить.

До  першої  світової війни наші предки несли паску до храму не в кошику, а  в  скатертині? - пише Дмитро Копинець.  - На неї клали наїдки, що мали освячуватись, і всі чотири кінці скатерті зв’язувались.  Кошик   почали  використовувати  лише  після  війни,  за  часів  Чехословаччини. Тому  господарі  чи  двоє  старших  із  дітей  брали  кошика  і  несли  під  церкву.  Біля  храму  ставали  в   кілька  рядів,  щоб  між  рядами  міг  пройти   священик.  Спершу  йшла  служба,  потім  процесія  з  хрестом  і  павізами (хоругвами)  обходила  церкву,  і  аж  тоді батюшка приступав  до  освячення  пасок.

http://www.kolyba.org.ua/

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія


  • ПОЖЕРТВА

реквізити парафії для пожертв:

РГ УГКЦ Парафії Св Миколая на Аскольдовій Могилі,

код: 20051904 Ощадбанк АТ,

iban:  UA543226690000026003300218570





http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/