Дорога до Тараса
Неділя, 08 березня 2015, 21:42
Понад півтора століття тому місце на Чернечій горі в Каневі стало особливим для кожного українця. Стежка на гору змінилася зручними сходами, хрести на могилі Тараса величним постаментом, змінюються покоління і часи, та залишився незмінним дух Тараса, що кличе до мудрості і волі, надихає і звеличує, вказує дорогу, яку ми мусимо знайти — для себе і для України...
У 1846 році Тарас Шевченко увіковічнив церкву на Аскольдовій горі у своєму талановитому малюнку, 7 березня 2015 року понад півсотні парафіян з церкви св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі разом зі сотнями паломників Київської Архиєпархії відбули прощу на Тарасову гору.
Майже тригодинна поїздка автобусом з духовним супроводом отця Дем'яна Габорія та отця Павла Локотя стала для наших парафіян доброю нагодою разом помолитися вервицю, поспілкуватися і послухати, як дзвінкими голосами і щирим серцем наші діти промовляють Тарасове слово.
Біля підніжжя Чернечої гори сьогодні відбудовано козацьку церкву. Нині це екуменічний храм Покрови Пресвятої Богородиці, і 7 березня Божественну Літургію в ньому очолив Глава УГКЦ Святослав у співслужінні з Владикою Йосифом. Прохолодний березневий вітер на березі Дніпра додавав паломникам наснаги до молитви і сповіді. А проповідь Блаженнішого Святослава вразила невимушеною мудрістю поєднання Євангелія і Тарасового слова. Після посадження дерев Протопресвітерств біля церкви, паломники рушили до могили Тараса. Ті десятки сходів на гору кожен зі своєю думкою долали різні покоління від немовлят до восьмидесятирічних, і всі разом почувалися єдиною громадою. Панахида біля могили Тараса, квіти — троянди, крокуси, гіацинти, широкий Дніпро біля підніжжя гори створювали тихе відчуття спокою і вічності буття...
Це відчуття врівноваженості доповнювали злагодженість організаторів та координаторів поїздки. Тому особлива подяка від парафіян з церкви святого Миколая на Аскольдовій могилі о. Дем'яну. о. Павлові, сестрі Меланії та п. Оксані Ясніцькій, а також пароху о. Ігорю, який є натхненником поїздки для наших парафіян. Дорога з Канева до Києва була доповнена синьо-жовтою загравою над вечірнім Дніпром, піснями на слова Тараса Шевченка з неймовірним голосом Руслани Дмитровської, читанням “Кобзаря” і відчуттям, що для кожного з нас цей день став особливим у житті..
Бо те місце на Дніпрових пагорбах є святим для української нації. А дорога до нього зі щирою молитвою і Щевченковим словом наміром очистити душу від усякої скверни і йти далі з любов'ю і вірою в Бога і в Україну...
Оксана Михальчук, для «Оранти»