Головна

Про гідність жінки

Питання гідності людини та її порушення є завжди актуальними. Обговорюючи проблеми людського буття, ми постійно змушені звертатися до визначення, що є людина, у чому складається її гідність як людської істоти, та як захистити її права, гідність та свободи. Що ми розуміємо під поняттям «людська гідність»? Так Словник української мови (в 11 томах, за ред. І. К. Білодіда. Київ, Наукова думка, 1970-1980) подає наступне визначення: 1. Сукупність рис, що характеризують позитивні моральні якості. 2. Усвідомлення людиною своєї громадської ваги, громадського обов’язку. Синонімами до слова «гідність» є слова: важливість, значимість, авторитет, велич, престиж, цінність, перевага.

Словник сучасної англійської мови дає наступне визначення поняття «гідності» людини: 1. спосіб поведінки особи, якому притаманні серйозність та самоконтроль; 2. якість особи, яка заслуговує на пошану і повагу. Семантичне значення слова «гідність», в першу чергу, вказує на наявність певних моральних якостей у людини, і на значимість і багатство духовного життя особи. Також словник відображає похідне значення гідності людини, таке що відображається через участь індивіда у громадському житті суспільства. Християнство ж наголошує на онтологічну (тобто, об’єктивно існуючу, буттєву) гідність кожної людини, яка притаманна їй від самого зачаття і народження, і джерелом якої є сам Бог Творець, Його реалізований творчий задум створити особу на Свій образ і подобу для спількування з нею. У християнському розумінні гідності людини тісно переплітаються природний і надприродний виміри онтологічної значимості людини.

Онтологічна гідність людини охоплює особове буття людини, безсмертну душу з вічним призначенням, особливі здібності людської природи: інтелект, свобідна воля, самопосідання, саморефлексія, самоконтроль, здатність до творчості. Хоч кожна людина є унікальною і неповторною особистістю, вона реалізує своє особове буття через свідоме життя, сповнене любові, жертовності, дарування себе ближньому, практичної реалізації моральних чеснот. Сучасне світове законодавство захищає людську гідність як базову цінність, яка реалізується через цілий спектр людських прав, свобод і відповідальності у приватному і суспільному житті кожного громадянина.

Людська гідність — фундаментальна цінність

Людина є унікальною істотою. На відмінно від тварин вона посідає особливу гідність та місце серед усього Божого творіння. Так на відміну від тварин вона не є детермінована своєю природою, а це дозволяє кожній людині мати індивідуальний неповторний досвід життя, і можливість проявляти свою гідність в унікально-індивідуальний спосіб[1].

Людська гідність виглядає складною дійсністю, принаймні на перший погляд, і саме поняття може містити в собі різні елементи. Проблема пошуку визначення людської гідності полягає у тому, що часто трапляється нерозуміння, а навіть нищення людської гідності через те, що один чи декілька її складових елементів, які входять до сфери людської гідності, абсолютизуються та ізолюються, а навіть і втрачається розуміння різних складових як елементів саме людської гідності. Щоб зрозуміти людську гідність варто розрізняти онтологічний та екзистенційний виміри людської гідності. Терміном «онтологічний» визначаються ті аспекти чи елементи людської гідності, які ґрунтуються в бутті і природі людської особи без огляду на будь-які свідомі чи інтенціональні (обумовлені намірами особи) акти, які особа може здійснювати. Термін «екзистенційний» вказує на такий вимір людської гідності, який свідомо залежить від свідомого та інтенціонального життя людини і в цьому сенсі є «витворений» свідомим життям індивіда. Однією з підстав людської гідності є онтологічна вищість людини над будь-яким неособовим буттям. Сам факт, що людина є на рівні вищому від інших буттів (істот), є достатнім, щоб встановити певну гідність, хоча б під оглядом порівняння й наявності певного відношення до інших буттів. З цього огляду гідність означає — перевершення людиною інших неособових істот. Але формальний елемент «стояння вище» не достатній для становлення гідності. Тварина, для прикладу, в ієрархії буття стоїть вище від рослин. Але, з цього огляду, ніхто не вважає, що тварина має вищу гідність чи навіть просто гідність порівняно з рослиною, якщо тільки гідність не була уже заздалегіть визначена виключно через зміст елементу «вищості». Також це зміст «вищості» фігурує, коли говорять про особу «вищого інтелекту», «вищої чутливості», чи навіть «вищої волі». Суттєві ознаки інтелекту, афективності і волі належать до суті особового буття, а тому належать до гідності особового буття, онтологічної гідності, яка не допускає диференціації за ступенем наявності (вираження) у різних осіб. Але водночас кожна з цих здатностей допускає різницю ступенів їх актуалізації, чи то з огляду на більший потенціал, чи з огляду на більшу досконалість їх «використання». Таким чином онтологічна вищість людини ґрунтується на специфічно особовому характері людської особи. Християнська традиція звертається до цього аспекту людини як до imagio Dei, тобто образу Божого. «Вищість», яка входить як складова до людської гідності, ґрунтується на тому факті, що людина є особою [2].

Іван Павло II у своїй енцикліці «Про гідність жінки» говорить про людську гідність жінки, її онтологічну рівність та особливі відмінності її реалізації (покликання) у порівнянні з людською гідністю чоловіка. В цій енцикліці він використовує наукову, філософську і богословську термінологію, а також логічну наукову аргументацію. Іван Павло II говорить, що вдумуючись у зміст книги Буття (2, 18-25), й з’ясовуючи його у світлі правди про образ та подобу Божу (див. Бут. 1, 26-27), можемо повніше зрозуміти у чому полягає особовий характер людської особи, завдяки якому обоє, чоловік і жінка, подібні до Бога та один до одного. Бо кожна окрема людина, створена за Божою подобою як істота розумна і вільна, здатна його пізнати й любити. Читаємо також, що чоловік чи жінка не може жити «самотньо» (Бут. 2,18); кожен з них реалізується завдяки стосунку до іншої людини, особливо через участь у сімейній спільноті — особливій єдності двох осіб у любові. Бути особою на образ та подобу Божу — означає також житии, плекаючи певний стосунок до другої особи, другого «я». На початку Біблії вже сказано про створення першої сімейної спільноти, яку Бог наділив особливою місією «плодитись, наповнювати землю, панувати над іншим творінням». Образ і подоба Божа в людині, що створена як чоловік та жінка (у тій аналогії, яку можна провести між Творцем та створінням), означає також «єдність двох» у спільній людській природі. Ота «єдність двох», що є знаком міжособової спільності, вказує на те, що у створенні у людину (спільноту осіб) була закладена певна подібність до Божественної спільності (сопричастя трьох Іпостасей Тройці). Оця подібність закладена як властивість індивідуального існування і чоловіка, і жінки, та як покликання і завдання жити у спільноті [3].

Людський гріх як руйнування гідності

Людина є гріховною істотою. Нашу гріховність підтверджує наш особистий досвід. Причиною гріховності є відхід людини від Бога, розрив особового стосунку з Богом. Внаслідок відділення від Бога людина розділилася в собі. Тому життя людей, як у індивідуальному так і колективному вимірах, — це постійна боротьба Добра зі злом, чи конфлікт особистих інтересів з колективними інтересами спільноти (моє благо — спільне благо). Людина власними силами не може перемогти гріх, а тому потребує Божої благодаті. Але сам Господь Ісус Христос прийшов спасти людину, преобразити її зсередини та вигнати геть «князя віку цього» (Ів. 12 , 31), який утримує людину в рабстві гріха (Gaudium et Spes 13).

Унаслідок гріха ослабла воля людини втратила здібність завжди обирати лише добро, а набула схильність тяжіти до зла. Людина потрапила у внутрішнє роздвоєння, коли «закон гріха» протиставляється в ній моральному «законові Божому»: тоді вона, як навчає святий апостол Павло, робить зло, котре ненавидить, і не чинить добра, яке любить (див. Рим. 7, 21).

Також унаслідок гріха людський інтелект затьмарився, і людина втратила сопричастя з Богом — найвищою Істиною. Гріх став причиною того, що людина перестала розуміти своє покликання бути відповідальним господарем над рештою земних сотворінь, яким Адам сам в раю надавав імена (див. Бут. 2, 20).

Гріх ранить стосунки між людьми, вносить відчуження і протиставлення між чоловіком і жінкою: «Тоді відкрилися їм обом очі, й вони пізнали, що вони нагі; тим то позшивали смоківне листя і поробили собі пояси» (Бут. 3, 7). Відносини між чоловіком і жінкою стали підлягати тілесному потягу (інстинктивному бажанню + хтивості): «Тягти буде тебе до твого чоловіка», а також бажанню підпорядкувати собі іншого (заволодіти іншою особою як річчю): «Він [чоловік] буде панувати над тобою» (Бут. 3, 16).

Внаслідок гріхопадіння людина стала хибно застосовувати Господні слова «Він [чоловік] буде панувати над тобою» (Бут. 3, 16). Коли людина грішить, то вона себе ставить на місце Бога. Видатний російський письменник Достоєвський сказав, що коли Бога немає, то все дозволено. Це означає не тільки заперечення існування Бога — атеїзм. Це також означає, що людина може жити так, ніби Бога немає. Якщо людина порушує Божі закони — фізичні та духовні, а це означає бунт проти Бога. Людина вважає повноправним господарем у такому випадку себе, а також інших людей.

Людська статевість як один із вимірів гідності

Перед тим, як перейдемо до обговорення конкретних порушень гідності жінки, ми повинні зупинитися на людській статевості, зокрема її психічному вимірі. Адже саме статевість є способом реалізації жіночості та чоловічості, як онтологічному способі реалізації людської екзистенції і особового існування людської природи. Розуміння специфіки і відмінностей статей вимагає відкриття основної різниці між жінкою і чоловіком. Побутує думка, що одна з основних відмінностей полягає в тому, що жінка має вроджену тенденцію до життя в світі стосунків з іншими особами, а чоловік — реалізує себе більше в світі речей і інтелектуальних ідей. Пізнання психічної відмінності жінки і чоловіка дозволить нам зрозуміти причину багатьох порушень гідності жінки, винуватцями чого переважно є чоловіки, але, в багатьох випадках, також і самі жінки.

Покликанням жінки є материнство (фізичне або духовне), хоча з цим твердженням, напевно, не погодяться феміністки. З цим покликанням нероздільно пов’язане прагнення любові, пошук такого партнера, з яким жінка могла би створити тривалий подружній зв’язок, і котрий би став батьком їх дітей. Від чоловіка жінка очікує вірності та опіки. Вона прагне жити «для когось», опікуватися своїм потомством і чоловіком. Так загалом, жінка є дуже емоційною, чуттєвою. Жінка краще відчуває серцем, ніж розумом, і тому вона швидше, ніж чоловік, здатна нести допомогу потребуючим. Жінки все переживають більш емоційно, на відмінно від чоловіків. Жінки також вірніші за чоловіків. Вони здатні поступитися власним успіхом, щоби допомогти професійному зростанню свого чоловіка.

Так звана «слабка стать» насправді набагато сильніша біологічно, терпеливіша і витриваліша, здатна боротися за свою родину. Жінки більше турбуються про своїх дітей, ніж чоловіки. На жаль, у багатьох випадках перераховані вище жіночі риси вважаються проявами людської слабкості (вразливості), і використовуються чоловіками з метою домінування і підпорядкування собі жінки.

Чоловік на відміну від жінки діє, передовсім, на раціональному рівні, і тому підпорядковує собі все, що робить. Є у нього велике прагнення до життєвих досягнень. Чоловік прагне бути в житті «кимось», щоб над кимось домінувати, керувати. Чоловік має риси, які потрібні йому для ролі чоловіка і батька, ними є: відвага, фізична сила, «лицарство». Ці риси дозволяють забезпечити матері і дитині (дітям) життєві умови і почуття безпеки. Чоловіки, на жаль, агресивніші за жінок, що в деяких випадках є обгрунтованим, коли треба стати на захист своєї родини. Також чоловіки частіше вживають алкоголь, наркотики і порушують закон. Усі перераховані риси (позитивні, звичайно), якщо вони не належно і не в міру використовуються, можуть спричинитися до того, що хлопець, чоловік чи батько буде неправильно і брутально поводитись з своєю дівчиною чи дружиною, вважаючи її предметом, своєю власністю [4].

Свята мати Джанна Беретта Молла

Неналежне ставлення до жінки як приниження її гідності

Що означає ставитися до жінки як до власності або засобу? В цьому нам допоможе філософія Канта. Кант сформулював це так «... Чини так, щоб завжди ставитися до людства й у своїй особі, і в особі кожного іншого як до мети, і ніколи не ставитися до нього тільки як до засобу». Категоричий імператив гласить, що ми ніколи не повинні використовувати інші людські істоти просто як засоби для досягнення власних цілей. Нічого не має поганого в тому якщо ми будемо використовувати людей, поважаючи їхню гідність. Ми всі це робимо, наприклад: використовуємо перукаря, щоб він підстриг нам волосся, таксиста — щоб він нас кудись підвіз, лікаря — для лікування хворих. Але так ми не принижуємо особу та її гідність. Однак ми не повинні принижувати людську гідність. Для прикладу варто порівняти з таким явищем як рабство, яке досі є поширеним. Якщо ви використовуємо будівельника в будівництві нашого будинку, ми розуміємо, що він не просто інструмент для досягнення нашої мети. Він — людська істота з власними бажаннями та життєвими цілями. Тому він повинен бути вільний у своєму власному виборі та досягненні власних цілей. Тому використовуючи будівельника для будівництва власного будинку, укладаємо з ним угоду. Він приймає добре вільне рішення працювати на нас, тому що керується власною метою: заробити гроші на життя, і т.д.

У деяких культурах світу жінку сприймають як майно. Наприклад у Старому Завіті у заповіді про суботу жінку розуміли як майно: «Пам’ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив тому поблагословив Господь день суботній і освятив його.» (Вих. 20:3-17). Жінка (невільниця) та інші раби сприймаються на одному рівні з іншими речами домашнього господарства. У книзі Второзаконня вже не розуміють жінку як річ.

Також існувало право на розлучення. Воно означало, що чоловік за будь-якої суб’єктивної забаганки міг розлучитися з дружиною.

Також таке ставлення до жінки є в Ісламі, де існує звичай багатоженства. Жінка сприймається як приватна власність чоловіка, а тому її як «річ» одружують. Чоловік має кілька жінок. Жінка розуміється як корисна річ домашнього побуту у ісламській культурі, а тому часто трапляються кричущі випадки дискримінації жінки: наприклад, домашнє насильство, обмеження щодо участі жінки у громадському і політичному житті суспільства. Дискримінація жінки у сучасному світі Коли говоримо про гідність жінки, то не можна не заторкнути проблему посягання на гідність жінки, тобто дискримінацію жінок. Міжнародне та украське законодавство забезпечує права жінок [5], але попри це відбувається порушення прав жінок.

Дискримінація жінок в Україні

є системним явищем, а належних механізмів захисту їхніх прав досі не створено. Про це заявили учасники дев’ятої конференції проекту «Київський діалог» на тему «Ґендерна політика: успіхи — невдачі — перспективи», яка відбулася 5-6 березня 2013 року в Києві. Учасники конференції звернули увагу на гостру проблему домашнього насильства в Україні, жертвами якого у 98% випадків стають саме жінки. У середньому жінка страждає від домашнього насильства сім років, перш ніж піти з дому (дані Центрів правової інформації та консультацій) [6].

Одним з проявів дискримінації жінок в сучасному світі вважається несправедливий розподіл зарплати, можливостей працевлаштування й кар’єрного росту між чоловіками і жінками, бо жінки часто не отримують рівну оплату за свою працю на рівні з чоловіками, а також не мають можливості реалізувати мрії про кар’єрний ріст на рівні з чоловіками, бо на них покладено більше сімейних обов’язків, зокрема виховання малолітніх дітей. Також часто вказують той факт, що український парламент не є паритетний, що не співмірне процентне співвідношення депутатів чоловіків і депутатів жінок [7]. Але насправді це перебільшення. Так бувають випадки, що зарплата жінки залежить від гендерної політики роботодавця. Наприклад, адвокат Андрій Костюк у своєму інтерв’ю для журналу «Християнин і світ» прокоментував цю ситуацію так: «Те, що жінка за ту саму роботу отримуватиме меншу заробітну плату, ніж чоловік, я чую часто. Але ні разу такого не бачив, наприклад, чи у своїх клієнтів, чи в людей, з якими спілкуюся з бізнесового середовища». Якщо говорити про такий випадок коли роботодавець у контракті хоче передбачити те, що жінка, наприклад, протягом трьох років не має права виходити в декрет, то це пряме порушення закону. Якщо хтось таке написав, то це вже, справді, дискримінація, за яку, в принципі, можна і до кримінальної відповідальності бути притягненим, зокрема і в Україні. Тому, як правило, цього ніхто не робить. Є неписані правила: щось комусь дають зрозуміти, щось комусь натякають і це, власне, недоліки брутального, жорстокого капіталістичного світу, який на сьогодні вже трохи згладжений, зокрема в культурі великих публічних підприємств, там, де працюють люди, котрі свідомі того, що людські ресурси — одне з великих благ фірми [8].

Офіційна позиція християнської Церкви в цьому питанні полягає в тому, що життя жінки не зводиться до кар’єризму. Так жінка повинна мати вибір між тим, щоб мати кар’єру, нормальне професійне життя, як має чоловік. Жінку не можна в цьому обмежувати, але вона будучи матір’ю, має можливість залишатися з дітьми, бути «берегинею домашнього вогнища» [9]. Треба в даному випадку розрізняти між кар’єрою та кар’єризмом. Кар’єризм шкодить жінкам, бо вимагає надміру зусиль і часу, покладених на здобуття кар’єри, так що потрібно пожертвувати бажанням мати дітей, або й відкласти час створення власної сім’ї на пізніше [10].

Окремо варто зазначити те, що некоректно говорити про паритетність парламенту. В даному випадку треба врахувати вищесказане розрізнення між кар’єрою та кар’єризмом. Про необов’язковість паритетного парламенту сказав відомий український політик Олег Тягнибок на прес-конференції у Луганську. Він сказав, що «Я не думаю, що успішні, нормальні українські жінки потребують якихось особливих законів, щоб їх там хтось міг захищати. Крім того, я не думаю, що в нашій державі є тенденція принизувати жінок». Також він розказав, що гендерна партійна політика зводиться до того, що в окремих партіях звітують, скільки місць у списках надали жінкам, а це, на думку Тягнибока, «принизливо». Для прикладу він посилався на список своєї партії, де у першій десятці, за його словами, є як мінімум дві жінки, але не тому, що вони жінки, а тому що вони вважаються патріотами, які мають авторитет [11].

Разом з тим забуваються інші важливі явища дискримінації жінки. Безумовно міжнародне та українське законодавство забезпечує базові права жінки. Згідно законодавства очевидним вважається, що над нею не мають право будь-хто знущатися, а конкретно, наприклад: вбивати, ґвалтувати, бити, здійснювати різні види насильства. Також жінка має рівні права з чоловіками на освіту та працю. В тому числі жінка має рівні права на соціальний захист, однак побутує і така думка, що жінка потребує особливої уваги як жінка. Законодавство враховує особливості жінки при її захисті. Але є такі види дискримінації, які не беруться до уваги у міжнародному та національному законодавстві, або є способи попри законодавство, щоб існували певні види дискримінації, про які скажу далі.

Переривання вагітності як прояв приниження гідності жінки

Аборт є особливою формою приниження людської гідності не лише ненародженої дитини, якій відмовляють у її праві на життя, але і жінки, яка піддається цій «процедурі». Аборт — це жорстоке знущання над жіночою гідністю, ніжністю і над її покликанням охороняти життя [12]. Аборт є приниженням гідності жінки, бо аборт — це вбивство, і це науково підтверджено, що від моменту зачаття людина є особою[13], а тому жінка, роблячи аборт, повільно вбиває саму себе, принижує власну людську гідність, бо посягає на життя іншої людини і перекреслює дар материнства.

Аборт є дискримінацією жінки, бо не є вільним «вибором жінки». Найчастіше чоловіки змушують робити аборти, гінекологи, батьки, оточення [14]. Внаслідок аборту жінка починає хворіти на фізичні хвороби (безпліддя, рак грудей і так далі), а також на таку психологічну хворобу як постабортний синдром. Також із-за аборту жінки мають проблеми з наступними народженими дітьми, які мають психологічний синдром вцілілих від аборту. Також від цього страждають чоловіки, які мали б стати батьком дитини.

Порнографія і проституція як види дискримінації жінки

Іншою проблемою є порнографія. У певних країнах вона таки легалізована, але це не значить, що вона не принижує гідність жінки. Жінка у порнографії завжди використовується як засіб, а навіть по її згоді. Жінка тут не бачиться в цілості, а тіло розуміється як товар. Кріссі Моран, яка в минулому була порно-зіркою, сказала, що вона у порнографії лише річ. Вона помітила, що до неї починаючи від прихильників та тих, які займаються «порно-бізнесом», вважають її засобом для чогось. Вона зрозуміла, що, так званий порно-бізнес, це експлуатація жінок. Інша відома порнозірка в минулому Шеллі Лубан розповіла про те, що для порно індустрії використовують як приманку вже травмованих людей. І вони кажуть те, що вони не чули від свого власного батька, а саме «Ти така красива!», «Ти сама гарна!». Наступною проблемою є те, що порнографія породжує маніяків. Також через порно руйнуються сім’ї, люди втрачають роботу, а, головне, порно руйнує любов до ближнього. До того ж порнографія призводить до того, що чоловіки та жінки не можуть досягти задоволення в реальному сексі. Сексолог Дхананджай Гамбхіре звертає увагу, що порнографія не показує натурального сексу, а дає глядачам картинки, завдання яких — тільки викликати збудження. Це може призводити до багатьох розчарувань у реальному житті. Серед порнозалежних багато чоловіків, але все більше жінок стають залежними від порнографії. З цього випливає, що як і чоловіки, так і жінки є однаково вразливі на порнографічну продукцію, яка однаково приносить їм шкоду.

Проституція як прояв дискримінації жінки

В певних країнах вона легалізована. Варто для кращого розуміння цієї проблеми глянути на причини проституції. До першої категорії причин належить соціально-економічна, яка полягає у соціальній нерівності у країні, низькому рівні життя більшої частини населення і, передусім, молоді. Наступною причиною є морально-етична, а це означає, що є низький моральний рівень значної частини суспільства. Самі ж повії серед причин, що спонукали їх до зайняття проституцією, називають: сімейні чвари та безладдя в міжособових стосунках, аморальну поведінку родичів, нещасливий шлюб та пов’язану з цим психологічну несумісність супругів; психологічну неврівноваженість та потребу вийти з емоційної кризи; потребу мати кошти для купівлі наркотичних речовин чи придбання алкогольних напоїв, удівство та труднощі одинокого життя, можливість поправити його у такий спосіб на краще. Життя в Україні в умовах сьогодення є важким, особливо якщо ти — молода жінка або неповнолітня. Можливостей влаштуватися на роботу — небагато. Майже 80% осіб, які втратили роботу протягом останніх кількох років, — жінки. Така перспектива, особливо в умовах кризи, чекає на ще більшу кількість жінок. Відсутність у нашій країні протягом тривалого часу цілеспрямованого статевого виховання, формалізм, догматизм і демагогія в галузі ідеології не могли не спричинити негативних зрушень у психології молоді. Одним із основних факторів, який сприяє загостренню проблеми сексуальної експлуатації в Україні є те, що чинне законодавство повністю не приведене у відповідність до чинних норм міжнародного права, і тому потребує суттєвого вдосконалення. Стаття 149 Кримінального Кодексу України «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини» діє не повною мірою. Але не лише правова неврегульованість та правові прогалини, а й незнання жінками та дітьми наданих їм прав сприяють вчиненню стосовно них злочинів. Відсутній також механізм міжнародного співробітництва між правоохоронними органами України та інших держав у боротьбі з торгівлею людьми. Водночас вчинення таких злочинів організується і контролюється організованими злочинними групами у міжнародному вимірі. По суті в Україні майже не проводиться інформаційна компанія проти сексуальної експлуатації жінок і дітей, недостатня інформація про вчинення таких злочинів, про те, як запобігти тому, щоб не стати жертвою таких злочинів.

Але легалізація проституції не вирішить цю проблему. Це стосується найперше медичного контролю повій і людей, яких вони обслуговують. Це теж нереально. Справа в тім, що саме повії першими усвідомили небезпеку ВІЛ-інфікування. Професійні «жриці кохання» самі ніколи не допустять статевого контакту без презерватива. Це беззастережно ними визнається й жорстко контролюється. Крім того, наявні методи діагностики не дають змоги стовідсотково і, головне, швидко та ще й на ранніх етапах виявити інфекції, що передаються статевим шляхом. Розмови про те, що за здоров’ям повій стежитимуть працівники медичних установ, вимагаючи від них медичних карток з даними обстеження, а їхні клієнти почнуть здавати в лабораторіях аналізи, що гарантують здоров’я обох партнерів — також несерйозно. Навіть школярі знають, що за гроші можна придбати будь-яку довідку. Часто посилаються на західні країни, Америку, мовляв, там проституція узаконена. Але в США лише в декількох штатах легалізували проституцію, а в переважній більшості вважають, що це зло, і держава з нею бореться, створює умови, щоб це зловживання не процвітало. Кивають на Голландію: от де повна свобода поведінки. Однак так склалося історично. Голландія як морська держава змушена була для моряків, що тривалий час перебували поза родиною, ввести цей інститут. А молодій державі Україна, котра ніколи не мала таких традицій, не варто наслідувати подібний приклад. Як не крути, а торгівля тілом — це суспільний порок, тому не може бути легалізований, навпаки, він повинен бути засуджений. Якщо сьогодні легалізувати проституцію, то завтра можна легалізувати наркоманію. Нині є інший шлях. Він важчий, але перспективніший, гуманніший, економічно обґрунтований. Це створення нових робочих місць й умов для того, щоб молодь не йшла поганим шляхом, а опановувала б нормальну професію, роботу, якою можна пишатися і яка справді потрібна людям (пор.: sexology.com.ua/sprosite-u-doktora/legalizatsiya-prostitutsiyi-nizascho.html).

Ідеологія фемінізму як посягання на гідність жінки

Що можемо сказати про проблему фемінізму. Фемінізм (в перекладі з латинської «femina» — жінка) є суспільно-політичним рухом, метою якого є боротьба за повне рівноправ’я жінок у всіх сферах людської діяльності. Цей рух набрав сили у 60-х роках XX століття, особливо в США, де стали його називати Рухом Визволення Жінок. Феміністки вимагають фактичної рівності у виборчому праві, можливості рівного розподілу подружнього майна, повної легалізації абортів без будь-яких обмежень (за бажанням, навіть щоб батько дитини не знав про це), рівності зарплатні за ідентичну роботу тощо. Більшість цих постулатів, слушних (крім постулату про аборти), було виконано і записано до законодавств майже усіх держав. Однак цього замало для феміністок, як у прислів’ї: апетит приходить під час їжі. Хоча є багато феміністичних рухів, але їх можна класифікувати наступним чином. Є ліберальний фемінізм, який існуючі суспільно-політичні відносини називає шкідливими, такими, що дискримінують жінок. Радикальний підвид цього фемінізму передбачає невідкладну потребу суспільно-політичних змін, які б базувалися на жіночому способі управління і сприйнятті оточуючої нас дійсності [15].

В основі новітнього виду фемінізму є, так звана, гендерна ідеологія. Про суть цієї ідеології написала Ґабріела Кубі у своїй книжці «Гендерна революція: релятивізм у дії»: «Статеву відмінність чоловіка та жінки називають соціальним конструктом, а саме винаходом гетеросексуального патріархату. Так начебто через це не лише меншість зазнає пригнічення та дискримінації, а й несправедливо обмежується свобода людини в цілому» [16]. Для кращого розуміння цієї основної ідеї варто розуміти розрізнення між поняттями «гендер» та «стать». У даній ідеології соціальна стать не обов’язково збігається з біологічною статтю індивіда, з його або її статтю виховання або з його / її паспортною статтю, тому у наукових дослідженнях використовується розуміння ґендера у широкому сенсі. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) використовує термін ґендер для визначення «соціально обумовлених ролей, моделей поведінки, діяльності, а також атрибутів, які дане товариство вважає необхідними для чоловіків і жінок» [17].

Гендерні феміністки розглядають жінок як біологічний «клас», який дискримінується і експлуатується, що є концептуальною моделлю для вивчення інших форм пригнічення. Патріархат у їхній концепції — автономна соціальна та історична сила. Як і нерівність статей, його можна знищити, якщо жінки захоплять у свої руки всі засоби відтворення людини, всі репродуктивні права і, головне, виховання [18]. Так проявом гендерного фемінізму є лесбійство як спосіб життя його прибічників. Воно сприймається як ознака внутрішнього заперечення патріархальних форм сексуальності (пор.: uk.wikipedia.org/wiki/Фемінізм). Це радикальний протест проти традиційних сімейних цінностей та природного устрою, встановленого Творцем у творінні.

Безумовно є радикальний вид фемінізму — це сепаратиський фемінізм. Ця форма радикального фемінізму не підтримує гетеросексуальні відносини. Прихильники цієї течії стверджують, що сексуальні відмінності між чоловіками і жінками є нерозв’язними. Сепаратистські феміністки, як правило, вважають, що чоловіки не можуть вносити позитивний внесок у феміністський рух, і що навіть керовані благими намірами чоловіки відтворюють патріархальну динаміку [19].

Звичайний фемінізм та гендерний фемінізм, з одного боку, пов’язані, а з іншого боку їх не слід ототожнювати. Тому я буду відрізняти гендерний фемінізм та фемінізм, який спрямований на боротьбу за права жінок. Гендер розглядається у контексті стосунку між статями, а фемінізм зосереджений на жіночій проблемі [20]. На відмінно від сепаратиської форми радикального фемінізму гендерний фемінізм не відкидає гетеросексуальність зв’язків. Цей вид фемінізму передбачає толерантне ставлення до представників гомосексуальної орієнтації, а це означає толерантне ставлення до представників сексуальних меншин.

Людина — це статева істота, яка існує об’єктивно лише як чоловік, чи як жінка

Основна відмінність гендеру від інших видів філософських теорій та ідеологій полягає у тому, що вона передбачає пропаганду гомосексуалізму. На Всесвітній конференції з проблем народонаселення в Каїрі у 1994 році та на Всесвітній жіночій конференції в Пекіні у 1995 році феміністки різними маніпуляціями проштовхнули ґендер на заміну слова стать, щоб статева відмінність між чоловіком та жінкою стала питанням довільного суб’єктивного вибору. За допомогою резолюцій ООН та ЄС це поняття стало політичною стратегією в окремих державах. Кожен повинен мати можливість вибирати, ким він є — чоловіком чи жінкою, та визначати свою ідентичність як гомо-, лесбі-, бі-, транс- або ще якось — і робити так можуть вже школярі [21].

Але варто врахувати, що гендерна ідеологія немає нічого спільного з наукою. Ґендерні ідеологи ігнорують та применшують результати досліджень мозку, медицини та психології, які виявляють різну ідентичність чоловіка та жінки в структурі мозку, гормональному балансі та психологічній структурі. Для прикладу варто навести про експеримент Джона Мані (Money). Психіатр в лікарні Джона Хопкінса у Балтиморі, у шістдесятих роках заснував першу клініку хірургічної зміни статі, «Gender Identity Clinic», та став найвпливовішим «науковим піонером» ґендерної теорії. Його успіх розпочався з експерименту над однояйцевими братами близнятами. Одному із братів, Брюсу Реймеру, під час обрізання у віці два роки пеніс пошкодили так сильно, що він відпав. Батьки вірили, що зможуть полегшити важку долю їхнього сина, піддавши його оперативному втручанню по зміні статі, поводячись з ним як з дівчинкою; доктор Мані наглядав за хлопчиком більш ніж десять років. Але експеримент не вдався. Почуття глибокого сорому ніколи не покидали Брюса Раймера. Впродовж 26 років під іменем Давид він знову жив життям хлопця та чоловіка. Навесні 2004 року він застрелив себе з мисливської рушниці [22].

Чому людина існує у цих відмінних, однак взаємодоповнюючих себе проявах — як чоловік і жінка? Чи лише для цілей розмноження? Адже в рослинному та тваринному світі можемо знайти далеко ефективніші способи розмноження — вегетативний (поділ бактерій, спори, брунькування), та гермафродитизм (таким способом розмножуються, наприклад, дощові черви і таргани — кожна особина відкладає вже готові до розвитку яйця). Навіть більше — як вказує Макс Шелер — поділ на статі сам по собі є гальмуванням процесу розмноження, тому що при ньому кількість здатних до розмноження особин зменшується удвічі. Адекватно зрозуміти поділ на статі зможемо тільки тоді, коли візьмемо до уваги основну рису людської особи, яка відрізняє її від тваринного світу: homo capax amoris — людина здатна любити. Любов, про яку тут ідеться, означає не пошук себе і свого задоволення, а повне й остаточне віддання себе іншій особі та бажання добра їй. Так взаємно любити себе, подарувати себе одне одному можуть тільки чоловік і жінка, в першу чергу в силу біологічної природи. І будова їхніх тіл, зокрема — статевих органів, уможливлює їм таке самовіддання, яке — у свою чергу — веде до народження нової людської особи. Як же ж прекрасно, що люди зроджуються внаслідок самовіддання в любові, а не завдяки механічному, суто біологічному процесові [23].

Одностатеві пари – це приниження гідності жінки

Про лезбійство можна багато ще говорити. Але з вищесказаного ясно, що лесбійство – це приниження гідності жінки. Жінка не може прийняти любов від іншою жінки через лесбійство, бо це не можливо. Для прикладу, це доводить те, що вони не здатні вступати в так звані одностатеві шлюби. Існують різні аргументи на користь як традиційного подружжя, так і нетрадиційного партнерства двох осіб. Традиційне подружжя гарантує дітям можливість пізнавати своїх біологічних батьків, і батькам можливість пізнавати своїх біологічних (рідних) дітей. Одностатеве подружжя розлучає дитину, щонайменше, з одним з двох біологічних батьків. Також традиційне подружжя закладає підвалини для того, щоб діти мали тих самих біологічних, законних, постійних, люблячих батька і матір, а одностатеве подружжя навпаки розмежовує (розділяє) ці функції між різними людьми. Ще однією важливою рисою традиційного подружжя є те, що кожен партнер з одностатевого шлюбу може бути добрим батьком чи матір’ю, однак двоє одностатевих батьків ніяк не замінять батьків протилежної статі. Наприклад, двоє матерів лесбіянок разом спільними зусиллями не замінять чоловіка як батька дітей. Гомосексуалісти говорять, що лесбіянки зможуть забезпечити дітям добробут та вигоду для дітей, але вони їм не можуть дати любові. А без традиційного подружжя це неможливо. В тому числі ми станемо свідками різних нових ситуацій, пов’язаних з впровадженням штучних репродуктивних технологій для народження дітей. З цими технологіями пов’язані численні маніпуляції та зведення особи з суб’єкта до об’єкта. Легалізація одностатевих шлюбів автоматично змінює визначення інституту «подружжя» у сімейному кодексі та інших законах країни. Якщо гендерна відмінність між особами вже не вважається суттєвим моментом подружжя, якщо подружжя — це союз двох осіб без уваги на їх стать, тоді таке заперечення гендерної відмінності нівелює саме поняття одностатевого шлюбу як союзу рівних у правах громадян. Різностатеві супруги, які перебувають у шлюбі, згідно цієї логіки, не вважаються рівними у правах громадянами (як у шлюбі між собою, так і для держави) [24].

Після перемоги на цьогорічному Євробаченні Кончіти Вурст (транссексуаліста) можна зрозуміти, що тут говориться не про «рівні права» між чоловіком та жінкою, не про «зрівняння» про яке говорять «феміністки», але про «уніфікацію» статей. А так з гідністю жінки втрачається вся її жіночність. Чоловік може себе вважати за жінку, а жінка, що вона є чоловіком. І це називається трансгендерністю [25].

Також цей вид фемінізму схвалює право на аборт. Ми вже говорили про шкоду абортів вище. Німецька письменниця Karin Struck сказала ось так: «Аборт – вираз презирства для жінки, а не її визволення»[26].

Вільне співжиття «на віру» як прояв дискримінації жінки

Сьогодні дуже поширене явище «пробних стосунків», тобто спільне проживання хлопця і дівчини в одному приміщенні, яке включає також статеве співжиття. Таке спільне проживання намагаються оправдати різними причинами, навіть називаючи їх підготовкою до майбутнього подружжя.

Короткий огляд найпоширеніших мотивів, через які двоє осіб вирішують жити разом як одна пара, допоможе побачити різні аспекти дискримінації жінки у таких «пробних» стосунках.

«Пробні стосунки» часто називають «випробовувальним періодом», коли обоє бажають визначити, чи вони підходять одне одному. Таке визначення «придатності» і «корисності» іншої особи для спільного сімейного життя відверто принижує людську гідність, а навіть зводить особу на рівень речей, які ми купуємо, і якщо вони нас не задовольняють, то у короткому часі повертаємо до супермаркету, чи комісійного магазину.

Коли ж певні фінансові переваги (економія коштів для оплати оренди житла, послуг тощо) мотивують двох осіб жити разом як сімейна пара, то подібна життєва ситуація лише засвідчує прагматичний, егоїстичний підхід до подружжя. Хоча ведення домашнього господарства, турбота про спільний бюджет, планування витрат – це складова сімейного життя, однак подружня любов будується на більш глибшому фундаменті, ніж фінансове забезпечення.

Мотив прагматичної вигоди, фізіологічної сексуальної потреби, прагнення поглиблювати емоційні зв’язки як поштовху для «пробних» стосунків свідчить про споживацьке ставлення до людини, зведення міжособового спілкування до стосунків «використання» іншої особи для власних егоїстичних цілей. «Пробні» стосунки будуються на статевій близькості як основному моменті спілкування, що спричиняє появу поневолення, тобто узалежнення особи від статевого інстинкту, і перешкоджає справжньому пізнанню іншої особи: її бажань, потреб, сподівань, настанов до життя.

Блюзнірством вигладають спроби оправдання свого «вільного співжиття» заявами на зразок: «Я так сильно люблю тебе, що не можу жити без тебе», «Я боюся втратити тебе». Сповнення потреби мати друга, щоб подолати власну самотність, веде до появи емоційного й психічного співузалежнення між людьми, які не мають повної довіри один до одного, без чого неможливі тривалі стосунки. Люди, які жили разом без шлюбу, на 50% частіше ризикують розійтися після укладання подружжя. Часто такими людьми керує страх перед виконанням подружніх обов’язків, рішенням взяти юридично оформлену відповідальність за життя свого партнера, що свідчить про незрілість особи й неготовність до сімейного життя. На жаль, основна увага партнерів по «вільному співжиттю» зосереджена на власній вигоді, а не на спільному сімейному благові. Усі перелічені мотиви для «пробних стосунків» лише свідчать про брак розуміння, чим є подружжя як суспільна і Божа установа. Реальною альтернативою таким споживацьким стосункам може стати справжня дружба, яка враховує інтереси та людську гідність свого друга.

Про основні критерії забезпечення захисту людської гідності жінки

Я у цій статті не зможу охопити всі сфери життя, у яких принижується гідність жінки, але думаю варто поговорити про головні засади захисту гідності жінки. Боже Об’явлення є ключем та критерієм гідності та покликання жінки. Ці критерії подав Папа Іван Павло II у своїй енцикліці «Mulites dignitatem» (MD) назва якого перекладається «Про гідність жінки». Автор будує свої роздуми довкола двох текстів Святого Письма, які є неначе віссю всього документа. Перший текст – із книги Буття (1 і 2) про створення людини, в якій читаємо, що Господь створив людину на свій образ і на свою подобу чоловіком і жінкою. Другим текстом є остання глава із книги Одкровення, в якій ми читаємо про жінку, зодягнену в сонце. І десь між тими двома текстами проходить вісь богослов’я Святішого Отця. Розкриваючи тему біблійної жінки, Святіший Отець говорить про створення людини, а відтак жінки на образ та подобу Божу. Тут варто звернути увагу на такі три риси, які сам Творець закладає у свої створіння і називає своїм образом і подобою, але називає і жінкою (MD 7). Перша риса полягає в тому, що ця особа покликана до сопричастя, до життя в єдності з іншою людиною – чоловіком, а відтак з Богом. Бо тільки тоді є сенс існування образу, коли він відображає того, на чий образ створений. Друга риса – покликання до дарування. У зв’язку з цим Святіший Отець цитує документи II Ватиканського собору і каже, що людина, зокрема жінка, може віднайти і зрозуміти себе тільки тоді, коли цілковито себе подарує. В тому акті дарування можна пізнати, відкрити для себе таємницю особового буття, а відтак таємницю жіночності. Наступна цікава риса, про яку каже автор документа, є те, що покликання жінки в лоні людства – є приймання і передавання життя. Це покликання є одним із способів відображення Бога як джерела життя. Бо насправді Живим людство називає лише Господа Бога. Людство живе завдяки прийняття дару життя, а відтак його передавання. Це три моменти покликання особи (до сопричастя, дарування себе і передавання життя) відкривають нам розуміння жінки у біблійному контексті. Коли людина згрішила, ця первісна гармонія гідності особи, покликана до сопричастя, а відтак до передавання і дарування життя була порушена. Часто замість дарування відбувається парування однієї людини з іншою. Тому зміст популярного гасла «визволення жінки» полягає у прагненні позбутися гріха. Це прагнення віднайти у собі, у суспільстві ту первинну гармонію, яку Творець заклав у парадигмі «біблійної жінки» (MD 2). Таким архетипом жінки є Марія. Вона відкрила людству дорога до Бога. «Так» Марії Богу відкрило нам правду про те, ким є людина за своєю природою, і яким є найвище покликання жінки. Це покликання до єдності, передусім з Богом, а відтак до поширення тієї єдності як між чоловіком і жінкою, так і в родині й людському роді. Пречиста Діва Марія показує, що жінка знаходиться у центрі Божого задуму про спасіння людини, в серці таїнства волоченого Сина Божого.

Святіший Отець Іван Павло II присвячує у своєму Апостольському листі окремий розділ євангельським жінкам. У цьому розділі він розповідає про риси жіночності, які об’являє сам Христос. Він відкриває те, що жінка є гідним співрозмовником: розмовляти з жінкою, а тим більше з самарянкою було нечуваним для єврейського середовища [27]. На прикладі Марти, яка прийняла Ісуса у своєму домі, бачимо, що Христос дає рівні права чоловікам і жінкам у слуханні Божого Слова. Він показує, що Марія, яка сиділа в ногах Господа, обрала кращу частку і заслужила похвалу Вчителя [28]. Таким чином Іван Павло II особливу увагу приділяє розумінню Марії як Матері і Діви.

Дівоцтво і незаймане життя як прояв гідності

жінки Материнство і дівоцтво – це два покликання, якими можна розкрити правду про жіночність. Особливе покликання матері полягає в тому, щоб прийняти життя і передавати його іншим. Святіший Отець, що чоловік може здійснити своє батьківське покликання тільки через жінку. Водночас і жінка може реалізувати покликання до материнства через чоловіка. Іншим способом реалізації жіночності – це покликання до дівоцтва [29]. Найперше до покликання дівоцтва належить чернецтво. Є щось суттєво спільне між шлюбом і чернецтвом. Це не два протилежні шляхи, але два шляхи, які багато в чому близькі один до одного. Людина як індивід – істота не цілком повноцінна, вона реалізується як особистість лише в спілкуванні з іншими. І в шлюбі заповнення відсутніх відбувається через знаходження другої «половини», другого «я», через знаходження «іншого». У чернецтві цим «іншим» є Сам Бог. Таємниця чернечого життя полягає в тому, що той, хто вибрав чернецтво цілком орієнтує своє життя на Бога. Людина свідомо і добровільно відмовляється не тільки від шлюбу, але й від багато чого іншого, доступного звичайним людям, щоб максимально зосередитися на Богові і присвятити Йому все своє життя, всі свої помисли і справи. І в цьому змісті чернецтво близьке до шлюбу. Але це не означає, що вони є відкриті до духовного материнства. Наприклад вони свою жіночу гідність проявляють у вихованні дітей. Вони їх виховують у євангельському дусі, прищеплюють християнські вартості, що, безумовно дає свої плоди. Цінність їхньої праці також зростає ще й тому, що у багатьох родинах батькам зазвичай бракує часу для євангельського виховання своїх дітей. Також це духовне усиновлення полягає у молитві за ще ненароджених дітей, дітей сиріт та інших потребуючих людей (а всі ми потребуючі, бо потребуємо Божої благодаті). Буває що жінка не може народити дитину, живучи у подружжі, а також взагалі по тих чи інших причинах зустріти людину, з якою може одружитися. Вона може своє покликання реалізувати у духовному усиновленню.

Особове спілкування осіб як сфера вияву людської гідності жінки

Важливе значення у вчення Папи про союз осіб (comunio personarum), яке розкрив автор документа на прикладі про велике таїнство (Еф. 5, 25-32). Святий апостол Павло порівнює стосунки чоловіка і жінки у подружжі зі ставленням Бога до Його Церкви, Творця свого люду. Іван Павло ІІ вбачає у словах апостола радикальну новизну – справжнє визволення жінки, про яке вже вище згадувалося. У цьому уривку Апостол Павло каже, що чоловік є головою жінки, як Христос є главою Церкви. Однак стосунки між ними набирають нового характеру, тому що як Глава не панує над Церквою, не принижує її, не використовує як річ для якоїсь мети, а любить її, і віддає себе за неї. Євангельська новизна у стосунках між чоловіком і жінкою полягає у взаємній самовіддачі. Як Христос віддав себе за Церкву, так кожен чоловік повинен віддати себе за жінку, а жінка має так само віддати себе у цій жертві – любові своєму чоловікові, як Церква віддає себе єдиному в союзі своєму главі – Христові.

Публічна сфера прояву гідності жінки

На жаль коли говориться про гідність жінки, то мало говориться про те, що патріотизм також підносить цю проблему гідності жінки, а імперіалізм як ідеологія та суспільний устрій принижує та  дискримінує її. Те саме стосується будь-якої форми тоталітаризму. Імперіалізм ставить Імперію вище індивіда, а індивід є ніхто і звати його ніяк. Він не інтегрується у спільноту, а нею поглинається. Я не буду вдаватися у деталі історії України, а лише зазначу деякі важливі моменти. Не могло б бути такого потужного відродження України-Руси без жінок. Бо вони ростили та виховували таких козаків,  які боролися за Україну. Вони їх виховували. Вони з ними одружувалися. Ці жінки були їхніми сестрами. Далі вони, як  наприклад Леся Українка, творили українську культуру та науку. Як Олена Степанів воювали разом з чоловіками у лавах Січових Стрільців. Без них би не було УПА. Вони були дисидентками, а також незгідними з Радянською системою. Покоління змінювалися, але жінки продовжували боротися за нашу свободу. Було далі здобуття незалежності України. Без прекрасних ніжних жінок ми б не здобули перемогу у мирній Помаранчевій Революції.

Особливу важливу роль зіграла Революція Гідності. Українському народові набридла брехня бандитської влади і він вийшов проти брехні. Вийшли проти призупинення підписання Асоціації з ЄС (21 листопада). 30 листопада режим Президента Януковича розігнав мирний мітинг на Майдані Незалежності. Серед них “Беркутом” було побито багато дівчат. Потім був довгий період боротьби. Були події на Грушевського, а далі дійшло до трагічних подій лютого. Тоді з’явилася Небесна Сотня.

Жінки героїчно на Майдані стояли за свободу людину та гідне життя. Цих жінок об’єднувала любов: до сина, до коханого, до власної Батьківщини. Це дружина, яка стояла на лінії вогню пліч-о-пліч зі своїм чоловіком. Дівчина, яка закохалася в простого хлопця, а втратила героя. Жінка, яка перетворилася на воїна. Мати, яка опинилася зі своїм сином по різні боки барикад. Та мати, яка виховувала свідомого сина, а виховала героя. Героя небесної сотні...

Але ми ще боремося за гідне життя кожного з нас. Українці не дозволять, щоб нас хтось поневолював, принижував, а тим більше окупував. «Душу й тіло ми положем за нашу свободу» співаємо ми у Гімні. Безумовно автор цієї статті належить до таких людей, який бореться за свободу людини. В тому числі за гідність жінки. Як співає Ростислав Хитряк (псевдо Artisto) у пісні «Revolution Ukraine»:

…Рівноправство для жінок в суспільному житті,

Вони – матері дітей, без них немає сім’ї…

Свобода це дар Божий, але тому що ми живемо у грішному світі ми її маємо здобувати. Так вона нам дається благодаттю, але благодать Божу ми пасивно не приймаємо. Тому наша гідність принижується внаслідок гріхів які ми робимо. Бог може нас випробовувати, але ніколи Він нашої гідності не принижує. Він підніс жіночу гідність, у звязку з тим що ми ще живемо в гріховному світі, то ми маємо утверджувати цю перемогу. Конкретно боротьба за жіночу гідність людини має бути на всіх фронтах. Це також стосується і жіночої гідності.

Як вирішити дану проблему порушення жіночої гідності?

У Святому Письмі сказано: «Бо чоловік голова дружини, як і Христос Голова Церкви, Сам Спаситель тіла! І як кориться Церква Христові, так і дружини своїм чоловікам у всьому. Чоловіки, любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе» (Еф 5, 25-33). Правильне розуміння влади і покликання чоловіка і жінки у світі та шлюбі згідно Божих вічних законів – ключ до виправлення ситуації з дискримінацією жінки. І чоловік, і жінка несуть на собі прокляття Боже, скероване на усякий гріх, після гріхопадіння першої пари у Едемському саду.  У книзі Буття 3:16 сказано: «А жінці Бог сказав: «Помножу вельми болі твої і твою вагітність, в болях будеш народжувати дітей. І тягти буде тебе до твого чоловіка, а він буде панувати над тобою». Іншими словами, внаслідок гріха і прокляття зародився і поглибився конфлікт між статями. Цей вірш не описує речі такими, якими вони повинні бути. Це опис того, як все буде, доки панує гріх - панування чоловіків і приниження жінок. Гідне життя чоловіка і жінки відповідно до свого образу Божого – означає дещо дуже відменне від ситуації, в якій опиняємося і ми, грішні люди сьогодні. Будь-яка дискримінація жінки – це лиш прояв нашої гріховності й поневолення гріхом (моральним злом). Християнство пропонує вихід з цієї ситуації. Така ситуація веде до християнського бачення згаданої проблеми, і Божого дару зцілення відносин між чоловіком і жінкою. Якщо Бог створив нас на Свою подобу ЧОЛОВІКОМ І ЖІНКОЮ, то це означає рівність індивідуальностей, рівність гідності, взаємної поваги, гармонії, єдності, спільного сенсу нашого земного життя. Хто став реформатором цієї ситуації в історії світу? Ісус з Назарету пропонує радикальне полагодження і оздоровлення стосунків людини з собою, іншими особами і навколишнім світом.

Учень Ісуса, Петро в першому посланні Петра 3:7 каже, що чоловік і жінка як християни – є «співспадкоємцями благодаті життя», спадкоємцями дару спасіння однаковою мірою. Це означає, що в Христі чоловік і жінка відновлюють первинний задум Творця про необхідність бути образом Божим. Це означає, що чоловік і жінка разом повинні являти славу Божу, і разом як співспадкоємці вони повинні успадкувати славу Божу. Створення нас чоловіком і жінкою на образ Божий довершується у нашому спасінні та оздоровленні, бо Христос перемінює стосунки між людьми, пропонує істину про те, що чоловік і жінка – співспадкоємці благодаті життя.

Також згідно апостола Павла (перше послання до Коринтян гл.7) дівоцтво набуває свого вагомого значення у християнській спільноті: «Кажу ж нежонатим та вдовицям, що добре їм, коли зостануться як я… Хто нежонатий, клопочеться про Господні справи, як подобатися Господові… жінка незаміжня, й дівиця клопочеться про Господні справи, щоб бути святою і тілом, і духом. Кажу це вам… не щоб накинути на вас петлю, але, щоб ви гідно та ревно трималися Господа» (1Кор. 7: 8,32-35).

Католицька Церква неодноразово у двадцятому і двадцять першому століттях наголошувала на рівності чоловічої і жіночої статі, однаковій гідності чоловіка і жінки (наприклад, Документ Другого Ватиканського собору Gaudium et spes 29).

Іван Павло ІІ каже в енцикліці «Сімейна спільнота» (пар. 23): «Жінка є покликана до материнства, але її діяльність не обмежується домом. Не підлягає сумніву, що однакова гідність та відповідальність чоловіка і жінки вповні виправдовують доступ жінки до суспільних завдань. З іншого боку, справжнє вивищення жінки вимагає, щоб було чітко визначена цінність її материнського та сімейного завдання, порівняно з усіма іншими професіями. Ці завдання та професії повинні, зрештою, взаємно доповнюватися, якщо хочемо, щоб суспільний та культурний розвиток був справді та вповні людським. Якщо слід визнати однакове право доступу як жінок, так і чоловіків до різних суспільних завдань, то разом із тим суспільство повинно створити такі структури, щоб заміжні жінки й матері не були на практиці змушені до праці поза домом і щоб їхні сім’ї могли достойно жити й успішно розвиватися навіть тоді, коли жінка цілковито присвячує себе власній сім’ї. Тому необхідно подолати ментальність, згідно з якою більшу славу приносить жінці праця поза домом, аніж праця в сім’ї. Однак це вимагає, щоб чоловіки поважали і любили жінок з усією пошаною до їхньої гідності та щоб суспільство створювало та розвивало умови, які сприяли б домашній праці». Іван Павло ІІ вказав шлях і напрямок, куди слід рухатись нам християнам двадцять першого століття, щоб по-справжньому подолати різні прояви приниження і дискримінації жінки. Від нас вимагається лиш доброї волі і готовності до змін.

[1] Концепція «дару» як герменевтичний ключ до гідності людської особи//Наукові записки Українського Католицького Університету. Філософія I. Львів 2012. – С. 143.

[2] Дам’ян Федорика. Онтологічний та екзистенційний виміри людської особи //Досвід людської особи. Нариси з філософської антропології. Львів 2000. – С. 123-127.

[3] Іван Павло II «Mulieris dignitatem» (Про гідність жінки). Видавництво Отців Василіян «Місіонер». Львів 1995. – Пар. 16, с. 16-18.

[4] Яцек Ян Павловіч. Загублена гідність жінки. Житомир 2007. – С. 46-50.

[5] Конвенція Організації Об'єднаних Націй  про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. – Див.: zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_207.

[6] Дискримінація жінок в Україні є системною. – Див.: www.gazeta.lviv.ua/news/2013/03/07/9003.

[7] Наталя Черниш. Ситуація жінок в сучасній Україні: «Я-жінка: сучасний портрет жіночності»//«Гідність і покликання жінки в сучасному світі». Матеріали міжнародної науково-аналітичної конференції Львів, 7-8 травня 2009 року. – C. 65-70.

[8] «Людина, котра вповні працює, є вповні особою», Андрій Костюк. – Див.: xic.com.ua/z-zhyttja/11-intervju/285-qljudyna-kotra-vpovni-pracjuje-je-vpovni-osobojuq-andrij-kostjuk.

[9] Владика Богдан: Материнство вписане в природу жінки, а кар’єра – не обов’язково. – Див.: www.unian.ua/politics/648031-vladika-bogdan-materinstvo-vpisane-v-prirodu-jinki-a-karera-ne-obovyazkovo.html.

[10] Тягнибок считает, что тема гендерной политики лишь унижает украинок. – Див.:  lugansk.comments.ua/news/2012/04/03/203322.html.

[11] Яцек Ян Павловіч. Загублена гідність жінки. Житомир 2007. – С. 76.

[12] Еріх Блешмід. Збереження індивідуальності (деякі питання ембріології). Див.: www.family-institute.org.ua/nashi-vidannja/articles/zberezhennja-individualnosti-dejaki-pitannja-embriologiji-71.html.

[13] Яцек Ян Павловіч. Загублена гідність жінки. Житомир 2007. – С. 79-82.

[14] Габріела Кубі. Гендерна революція: релятивізм у дії. Львів 2012. – С. 32.

[15] What do we mean by «sex» and «gender»? – Див.: www.who.int/gender/whatisgender/en/index.html.

[16] Echols, Alice. Daring to be bad: radical feminism in America, 1967—1975. Minneapolis: University of Minnesota Press, 1989. — С. 416.

[17] Пор.: Hoagland, Sarah. Lesbian Ethics. Venice, CA: LEpublications, 1997.

[18] Основи теорії гендеру. Навчальний посібник.  Київ. Видавництво «К.І.С.» 2004. – С. 88.

[19] Габріела Кубі. Гендерна революція: релятивізм у дії. Львів 2012. – С. 21.

[21] Габріела Кубі. Гендерна революція: релятивізм у дії. Львів 2012. С.  22-24.

[22] П. Гусак. Гомосексуалізм: «інша орієнтація», збочення чи хвороба?//Вісник № 3. Статевість людини. Львів 2002. – С. 2.

[23] Аргументи на користь традиційного подружжя нерелігійного характеру. Див.: www.family-institute.org.ua/novini/articles/argumenti-na-korist-tradicijnogo-podruzhzhja-nereligijnogo-xarakteru.html.

[24] Трансгендерна людина, трансгендер — людина, гендерна ідентичність чи гендерна презентація якої не збігається з його або її біологічною статтю.

[25] Яцек Ян Павловіч. Загублена гідність жінки. Житомир 2007. – С. 86.

[26] Преосвященніший Владика Святослав (Шевчук), д-р богословія, ректор Львівської духовної семінарії Святого Духа «Боже об’явленя – ключ і критерій гідності й покликання жінки»//«Гідність і покликання жінки в сучасному світі». Матеріали міжнародної науково-аналітичної конференції. Львів, 7-8 травня 2009 року. – C. 23-25.

[27] Отець Яцек Коцур, директор Відділу у справах подружжя і сім’ї Львівської архидієцезії РКЦ. Гідність і покликання жінки в навчанні Папи Івана Павла II //«Гідність і покликання жінки в сучасному світі». Матеріали міжнародної науково-аналітичної конференції. Львів, 7-8 травня 2009 року. – C. 21.

[28] Преосвященніший Владика Святослав (Шевчук), д-р богословія, ректор Львівської духовної семінарії Святого Духа «Боже об’явленя - ключ і критерій гідності й покликання жінки»//«Гідність і покликання жінки в сучасному світі». Матеріали міжнародної науково-аналітичної конференції. Львів, 7-8 травня 2009 року.  – C. 26.

[29] Там же. – С. 27.

Дмитро Тирусь, працівник Інституту родини УКУ

http://family-institute.org.ua/

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія


  • ПОЖЕРТВА

реквізити парафії для пожертв:

РГ УГКЦ Парафії Св Миколая на Аскольдовій Могилі,

код: 20051904 Ощадбанк АТ,

iban:  UA543226690000026003300218570





http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/