Головна

Йосип Сліпий - голова Української підпільної церкви (частина ІІІ)

Розділ I. Становлення особи Йосипа Сліпого

1.2 Духовні і наукові студії Йосипа Сліпого

У людини в житті завжди бувають моменти, коли вона повинна обрати, як дальше їй продовжувати своє життя. І від того вибору залежить як складеться її доля, доля тих людей, що є біля неї. Кожен при такому виборі керується тими, чи іншими критеріями, в залежності від стану і власної душі, і оточуючих людей і, чи не найбільше, того надприродного впливу, про який одні повністю забувають, а інші, якраз навпаки, саме до цього надприродного голосу прислухаються якнайбільше.

Був такий момент і в житті Йосипа Сліпого, коли він з двох добрих речей мусів обрати кращу. І в день свого 80-літнього ювілею він згадує той час: "Після зложення гімназійної матури, я довго мучився з вибором звання теології чи філософії. Священиком хотів я бути, і родина дуже бажала цього, але я невторопно боявся душпастирства, бо воно могло мені стояти на перепоні здобути найвище звання і благородність, стати професором університету, і бути, як тоді говорили, - "аристократом духа". Але дивна рука Господня, котра провадила мене ціле життя понад всіма життєвими пропастями, провела мене свобідно й без примусу до священства. А вже коли прийшло до вибору безженного стану, то родина уважала це трагедією. Мати була нейтральною, а всі інші проти, лише найменша сестра Євгенія. була рішучо за безженним станом і успокоїла інших". [36] Йосип Сліпий в такій нелегкій справі вибору свого майбутнього здався на Божу волю. І це уповання дало добрі наслідки, бо зараз ми вшановуємо великого працівника в Христовому винограднику, оборонця своєї Церкви і народу, Патріарха Йосипа Сліпого. Він хотів бути священиком і займатися наукою. І, подивившись на приклад деяких священиків-професорів, зробив свій вибір і через свого пароха, о. Теодора Цегельського, вніс прохання до Митрополичого Ординаріату у Львові про прийняття його до духовної семінарії.

Восени 1911 року відбулися вступні іспити до семінарії, на які прибуло понад сто кандидатів. Абітурієнти повинні були пройти співбесіду перед комісією, яка складалась з викладачів семінарії на чолі з митрополитом Андреєм. Коли до кімнати зайшов Йосип Сліпий, то митрополит, подібно як і в часі візитації в Струсові, запитав, що таке спільнота святих, а о. ректор Йосиф Боцян казав відмовити 50-ий псалом. Після такого короткого іспиту Йосипа було прийнято в духовну семінарію.

Навчання розпочалось на свято Покрови 14 жовтня 1911 року. Це було початком нового періоду в житті Йосипа Сліпого. Він починає готуватись до духовної праці на благо своєї Церкви і народу. Але в той час перед ним був нелегкий шлях формування духовної людини, яка б могла вести своїм прикладом інших. Виховання в тодішній Львівській духовній семінарії мало конкретну мету - підготувати сільських душпастирів. На науковий рівень зверталося менше уваги. Відповідно до цього завдання проводилось і викладання предметів. Але молодого Йосипа це не задовольняло, він хотів займатися університетською наукою. Пізніше він згадував: "Вже в гімназії, а опісля і в університеті, я мріяв стати професором університету і думав, що це може стати перепоною для мого священичого покликання. Але коли мій попередник, Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький, якому я виявив мої задушевні плани, вислав мене на вищі студії до Інсбрука - це рішило долю мого священичого життя і за це я йому з глибини моєї душі вдячний на рівні з моїми батьками. І від тоді я ввійшов, до деякої міри, у далекосяжні плани і розпочати гігантські праці митрополита Андрея Шептицького на церковному і народному полі". [37] Саме Боже провидіння вело Йосипа Сліпого його життєвими дорогами. Співпраця цих двох великих людей XX століття символізувала передачу традицій від одного покоління до іншого, щоб праця для розбудови рідної Церкви і зростання культурного рівня народу не припинялось.

Отож Йосип Сліпий був зарахований на навчання в університеті "Канізіянум" в Інсбруці. Всього в цьому університеті навчалось близько 250 студентів різних національностей. Українська громада була нечисленною - 10 студентів. Але попри це студенти намагались плекати рідні традиції, будучи відірваними від рідного краю. Ще з 1908 року було організовано "Гомілетичний кружок богословів в Інсбруці". Йосип Сліпий стає членом цієї організації, мав доповіді на засіданнях. А крім того пробував писати статті на філософсько-богословську тематику. Зокрема в 1914 році, в серпневому номері "Ниви" з’явилась його стаття "Прагматизм у філософії і теології". [38]

В цей час розпочалася I-ша світова війна. Йосип Сліпий, що поїхав на канікули додому у Заздрість, не зміг повернутися у Інсбрук, бо потрапив у російську окупацію. Лише після контрнаступу австрійців зміг вибратися до Підгаєць, а звідти до Львова. Митрополита Андрея у Львові не було, бо його було арештовано і вивезено до Росії. Зі Львова, отримавши потрібні документи, Йосип Сліпий вирушив знову до Інсбруку - продовжити перерване на рік навчання.

А вже в квітні 1916 року захистив докторат на тему "Поняття про вічне життя в Євангелії святого Івана".

Лютнева революція в Росії принесла свободу для Глави Української Церкви і слуга Божий Андрей повертався до своєї митрополії. Але з огляду на війну він добирався окружною дорогою через Швейцарію. Проїжджаючи через Інсбрук покликав Йосипа Сліпого до Львова, де йому були уділені нижчі та дияконські свячення. А 30 вересня 1917 року в монастирі оо. редемптористів в Уневі з рук митрополита Андрея прийняв Тайну Священства. Вже будучи молодим священиком, приділяв велику увагу до душпастирської праці. Навіть не маючи під час навчання обов’язку уділяти Треби, просив в митрополита Андрея уділити йому юрисдикцію для слухання сповідей солдатів, яких тоді війна розкидала по всій Європі, і, отримавши, дякував митрополиту Андрею "за уділення мені юрисдикції для слухання сповідей та за прислані гроші. На основі львівської юрисдикції я без труду дістану з Бріксен, а з військового фельд-супіріорату я вже одержав. Я просив юрисдикцію тому, бо. може лучитися, що треба висповідати якого жовніра". [39]

Тобто о. Йосип старанно виконував священичі обов’язки. Як ревний священик старався не опускати Служби Божої. Для того виклопотав у адміністрації університету кімнату, яку обладнали під капличку для греко-католиків. В одному листі до митрополита Андрея ділиться з ним своїм священичим життям: "Маю лише одну трудність, а то із-за великого служебника. Прийдеться мені тепер читати і в неділі великого посту Літургію Святого Івана Золотоустого, бо в інший спосіб не можу собі ніяк зарадити". [40]

Так проходило навчання в Інсбруці, яке о. Йосип закінчив в 1918 році, здобувши звання доктора богослов’я. По дорозі з Австрії до Львова Йосип Сліпий був запрошений і прийняв участь у Велеградському з’їзді. Приїхавши на Україну, відвідав домівку і відправив в Заздрості першу Службу Божу. Дома застав сумні новини: брат Роман, інвалід війни й сестра Євгенія померли, а до них Йосип був найбільше прив’язаний.

Після недовгого перебування на Україні повертається назад до Інсбруку, де пише габілітаційну працю "Тринітарна наука візантійського патріарха Фотія", відвідує курси спеціалізації на філософському факультеті при Канізіянум (філософію, класичні мови, мистецтво й історію), які закінчив у 1920 році.

Наступним кроком по дорозі знань для Йосипа Сліпого було дворічне навчання в Римі (1920 - 1922 рр.). За цей час він написав другу габілітаційну працю "Про принципи спірації в Пресвятій Тройці", отримавши за неї на Григоріанському Університеті новий докторський диплом і звання "magister agrigatus". Про цю працю, яка була перевидана Українським Католицьким Університетом імені Климента папи в 1965 році в Римі в першому томі "Творів кардинала Йосипа" відомий богослов, бібліст і єгиптолог, о. Жнанфранко Ноллі писав на сторінках ватиканського щоденника "l'Osservatore Romano" (17.06.1987 р.):". трактат якого (Йосипа Сліпого - К. О.) про принцип спірації у Пресвятій Тройці карбує точку завершення, нелегко перевершеному в майбутності". [41] Паралельно з навчанням на Григоріанському Університеті ходив слухати виклади у домініканському університеті Анджелікум. Це пояснюється тим, що він любив святого Тому і був томістом. Додатково вивчав мистецтво. Для цього в Римі, великому культурному й історичному центрі, були всі умови. Йосип Сліпий мав можливість ознайомитися з пам’ятками класичних і християнської культур. Хочеться визначити велику працездатність, яку показав о. Йосип. Він докладав всіх зусиль, щоб за час навчання охопити якнайбільше матеріалу. І працював у дуже різних напрямках. Його цікавило богослів’я, але також додатково вивчав філософію, мистецтво. Крім наукової роботи займався також справами пасторальними, ведучи переписку з митрополитом Андреєм, виконував деякі його доручення. Митрополит Андрей, бувши палким оборонцем своєї Церкви і народу, зазнавав утисків від своїх ворогів. Так було під час ув’язнення в Росії, так знову повторилося, коли впала Українська держава, а західні землі України були включені до складу II Речі Посполитої. Польський уряд старався усунути митрополита Андрея зі Львова. Причиною такої ворожнечі була заздрість з боку польського латинського клиру по відношенні до того, що митрополит Андрей, на петербурзькому католицькому Синоді заснував російський католицький екзархат на чолі з екзархом Леонідом Федоровим. [42] У зв’язку з цим до Риму дійшли різні скарги латинників (поляків) про неканонічну діяльність митрополита Андрея, які вважали, що мають монополію на такі дії в Росії. В Римі також прийняли вістку про діяльність митрополита та зі здивуванням, як не з острахом і упередженням. [43] Тоді папа Бенедикт XV іменував митрополита Андрея апостольським візитатором українських поселенців в Північній і Південній Америці. [44] Від’їжджаючи з Риму митрополит залишив о. Йосипові деякі справи, а сам поїхав до Америки. Йосип Сліпий вів листування з Андрієм Шептицьким, в якому інформував його про хід церковних справ: "За усунення Пр. о. Боцяна з "Annuario Pontificio", Ваша Екселенція певно чули, як і про статті в "Popolo Romano", де видвигнено цілу справу на денне світло і закинено Полякам тайне фальшування". [45] Після захисту докторату у Григоріанському Університеті у кінці червня 1922 року Йосип Сліпий залишає Рим і їде до Львова. А по дорозі додому прийняв участь в екуменічному з’їзді у Велеграді (6-9 серпня 1922 року). Про цей велеградський з’їзд о. Йосип написав статтю і надрукував її у місячнику "Нива" за 1922 рік. [46]

Іван Гуменюк. http://www.bestreferat.ru/

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія


  • ПОЖЕРТВА

реквізити парафії для пожертв:

РГ УГКЦ Парафії Св Миколая на Аскольдовій Могилі,

код: 20051904 Ощадбанк АТ,

iban:  UA543226690000026003300218570





http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/