Головна

Розповідь – спогади про поранених Героїв

Ми, сестра Василія, згромадження василіянок, Провінція Святого архистратига Михаїла, Василина та Марія Томишинець, парафіянки церкви св. Миколая Мирлікійського на Аскольдовій Могилі, відвідуємо поранених наших Герої у Київському клінічному військовому госпіталі на Печерську.

Хочемо поділитись із Вами свідченнями Героїв, про Божу присутність під час перебування на війні, незламну Віру, справжній героїзм, Любов до Батьківщини та своїх побратимів. Ці свідчення скупі, без красномовства, але настільки глибокі і проникливі, що цю присутність Бога бачиш у їхніх очах, серцях, душах.

Починаючи з вересня минулого року ми провідуємо понад сотню наших героїв, захисників, віком від 18 до 55 років, із різних куточків нашої багатостраждальної України.

Андрій (приблизно 45 років), комбат, військовослужбовець. Вивів із оточення живими 52 хлопців. Перед початком бою «Батюшка» їх благословляв і кожному із хлопців надів на шию хрестик, а комбату віддав свого хреста, відійшовши від хлопців до свого намету в «Батюшку» влучила граната і він загинув. Розповідав, що «Наш Бог» врятував йому життя три рази. Іли один раз в три дні, воду пили дощову, за час перебування на війні схуд на 21 кг.

Андрій (приблизно 40 років), прикордонник. Розповідає, що перед виїздом на війну, «Батюшка» три рази їх обганяв машиною і Благословляв. Вони тоді сміялись не розуміючи вчинків священика, але після поранення зрозуміли, що саме Благословення врятувало їхнє життя. Ділився враженнями, цитую: «найважче отримувати в спину удар від людей, від яких ти чекаєш допомоги і підтримки».

Юрій (30 років) прикордонник. Вразив повагою до Молитви, ми молились Вервичку а він стояв, хоча рана дуже боліла.

Анатолій (22 роки) з Чернігова, розповідав, що завжди спав без бронежилета, а в ніч поранення проснувся і щось його змусило надіти бронежилет, це йому і врятувало життя.

Вадим (18 років), «Айдар», Львів, наймолодший із батальйону. Розповідає, що перед від’їздом на війну їх священик, Поблагословив і роздав білі Вервички.

Артем (23 роки), контрактник, Луганськ. Вразив своєю Вірою в Бога, в силу Молитви. Поранення, за прогнозами лікарів були не сумісними із життям. Ми його побачили після операції, він ледь говорив, але розповідав нам про Молитву, її дію. Запевнив нас, що через два тижні буде вже ходити (лікарі стверджували що не раніше ніж через півроку він зможе встати на ноги), можемо засвідчити що справді він ходив через два тижні. Просив молитись за всіх поранених і за всіх хлопців на війні, а за себе не просив, сказав: «я знаю і відчуваю, що за мене багато людей молиться».

Єгор (30 років), Донецьк Справжній патріот своєї Країни, говорить винятково українською рідною мовою.

Роман (45 років), Донецьк, міліціонер у відставці. Розповідав, що Пастир переховував від сепаратистів 5 поранених в Іловайському котлі хлопців, ризикуючи своїм життям та життям своєї родини. Тиждень переховував у себе вдома а потім перевіз до Києва на лікування.

Саша (35 років), розповідає, що атеїст, не вірить у Бога, але носить на шиї хрестик, а над ліжком Вервичка.

Сегрій (24 роки), Львів, військовослужбовець, втратив ногу на війні. Змінив свою думку відносно священників, до війни думав, що вони приходять тільки два рази, щоб похрестити і відспівати, а після війни зрозумів що священники потрібні протягом всього життя. Молиться, але тільки тоді коли відчуває таку потребу.

Андріан (29 років), Івано-Франківськ Пережив «Іловайський котел», побував у полоні, отримав осколкове поранення, вірить, що Бог дарував йому життя.

Саша (40 років), Прилуки. Ділився свідченнями про Божу Любов. У них із собою була маленька іконка Сорок святих мучеників, перед якою вони постійно молились, і одного дня в камаз влучила граната, камаз згорів а іконка залишилась взагалі неушкоджена (іконку ми бачили на власні очі). Саша пригостив нас кавою, каву робив однією рукою (інша поранена).

Женя (30 років), Васильків. 19 серпня 2014 року у всього батальйону було друге день народження, їх здали і хотіли розстріляти, розповідає, що всі хлопці впали на коліна і почали молитись, хто знав молитви, хто своїми словами, всі залишились живими і тільки двоє поранених.

Сергій (53 років), «Айдар». Пройшов три війни, у цій війні втратив ногу. Дуже позитивний герой.

Міша (27 років), Черкащина. Ми зайшли подякувати за життя, свободу, а він у відповідь: «як би не надійний жіночий тил, то у чоловіків не було б сенсу боротись».

Валерій (45 років), Чернігівщина. Розповів, що на війні не має атеїстів, «як би Ви тільки бачили як ми всі молимось в окопах». Після війни відносини з Богом стали «Дружніми».

Віктор (50 років). Народився у Львові а проживає в Одесі. Поранений (відсутня половина черепа) потрапив у полон. Думав, що не виживе у полоні, рану ніхто не обробляв, навіть забували перебинтовувати голову. Після звільнення з полону був транспортований до Києва, Канадські хірурги зробили операцію – живий, іде на поправку. Свідчить, що тільки Молитва рятує хлопців на війні.

Ваня (25 років), Запоріжжя. Просто пішов захищати свою Країну. Людина з Ангельським обличчям, Любов до України і віру в Бога не змінили ні полон, ні втрата рук і ока.

Назар (27 років), Львів. Втратив ногу. Знає що точно не покине своєї країни (до війни була спроба виїхати за кордон, але Божі плани щодо нас коригуються і не завжди ми робимо так як нам хочеться).

Ігор (20 років), Львівщина, контрактник. На війні з початку березня 2014, після п’яти місяців на передовій приїхав на ротацію, побув вдома до 25 вересня і повернувся на Схід, не міг залишити своїх друзів. 01 жовтня отримав поранення в шию, від пострілу було вибито два хребці, ушкоджені частини хребців потрапили в спинний мозок. Пролежав в реанімації 3,5 місяці. Щодо одужання Ігоря присутня Божа опіка і безмежна любов.

Денис (28 років), Маріуполь Їхав у автобусі 06.01.2015, який навмисно збили. Травмована рука. Справжній Син своєї Батьківщини, пройшов Майдан, свідченням є Вервичка, яка його супроводжує на цій дорозі.

Сергій (20 років), Черкащина, «Кіборг». Побував у полоні, втратив око, має в своєму тілі приблизно 850 осколків. Важко переживає спогади про полон, всього боїться, та вірить і але хоче повернутись на війну.

Вася (25 років), Івано-Франківськ. Втратив на війні майже всіх своїх побратимів (95 бригада), відчуває себе непотрібним.

Відвідуючи хлопців, наповнюєшся тільки подякою Богу, за безмежну Любов, за наших українських, Найкращих у світі чоловіків-героїв. Які борючись із болем завжди запевняють: Перемога за Україною.

З нами Бог!

Василина та Марія Томишинець, «Оранта»

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/