Головна

Сьогодні можна повернутися до Києва, але не можна повертатися з фронту!!!...

На Авторадіо – стан руху автотранспорту на столичних дорогах, на Хрещатику – усміхнені, задумані, втомлені і просто люди, у метро – потік людських тіл з усміхненими, задуманими, втомленими і просто людськими обличчями. Життя вирує буденними ритмами, гуляє брудними вулицями, пливе болотними артеріями зимового міста. У Києві – січень, у драмтеатрі – прем’єра, у найближчому відділі ПриватБанку – черга до терміналу, а мої хлопці – у бліндажах, у темних підземеллях українського фронту, у тих самих схованках, у яких іще вчора доводилось сидіти й мені під час артобстрілів, саме тоді, коли по Хрещатику бігали усміхнені, задумані, втомлені і просто люди, пронизуючи сірі київські будні строкатістю просто людських мрій і навіть не здогадуючись, що десь у темних підземеллях українського фронту сиджу я…

Не люблю «Градів». Вони із скаженим вереском роздирають землю і ранять людську чуттєвість, заставляють кровоточити найдрібніші капіляри людської психіки, руйнують якесь базове відчуття спокою, безжалісно розтерзують, розривають, шматують щось дуже живе, дуже людське… декому уже протягом місяців… Не люблю війни. Війна – жорстока і з дуже нелюдським обличчям. Людяність завжди із протилежного боку кровопролиття. Я бачив її в поглядах наших захисників. Я бачив багато людяності на війні… на самому передку. Саме у неї цілилися ворожі снайперські приціли, саме у неї не припиняють стріляти ідеологічні збочення кремлівського режиму, саме її захищає сьогодні український солдат.

Хтось вирішив, що істину можна сконструювати у лабораторних умовах. Результат – тисячі загиблих і поранених, мільйони запаморочених і готових убивати: інколи зброєю, інколи власною байдужістю. Хтось ховається в окопи від снарядів, хтось – у власні ілюзії від власних страхів, теж здатних убивати у нас людське, а хтось сьогодні стоїть на лінії вогню – дуже реальній і дуже конкретній, уламками заліза викарбованій, кров’ю написаній по рідній українській землі. Позбавлений світла і тепла, їжі і сну, ласки та розуміння, у поті, машинному маслі та крові, велетнем стоїть над нашою переляканою ницістю усміхнених, задуманих, втомлених і просто людей… А стоячи, захищає собою найдорожче, що є у нашого народу – його людяність… від брутальності та банальності, від жорстокої байдужості, від ілюзій та безглуздої беззмістовності, від жадності самолюбної, від зверхності бездумної, від убогого невігластва та внутрішньої убогості. Бо ж стоїть! Хоча й міг би створити для себе власну «правду», втекти від себе та своєї відповідальності. Не втік, стоїть! Ціною власного життя!..

Увечері сходив у філармонію на шлягери ХХ ст… з метою реабілітації. Коли зі сцени зазвучали «Два кольори», перед очима нестримно попливли обличчя з фронту, саме ті, в яких я зустрів саму людяність – усміхнену, задуману, втомлену і просто людяність… Аби життя тривало, мусимо стояти – усі разом і дуже впевнено. Духовне дезертирство таки убиває. Сьогодні можна повернутися до Києва, але не можна повертатися з фронту!!!...

о. Андрій Зелінський, єзуїт, військовий капелан

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/