Світлі голоси життя
П'ятниця, 23 січня 2015, 15:51
Уперше традиційний уже вечір Різдвяних Василів 14 січня в столичному Будинку вчителя відбувся без Євгена Сверстюка. І був присвячений його світлій пам’яті. На великому екрані промайнули фото з його життєпису — з мамою, дружиною, дітьми і друзями... І картина Оксани Плисюк «Вершник на зоряному небі». Вершник побув трохи з товариством у залі Будинку вчителя — та й, віддаляючись, посів своє місце на небі, ставши зіркою. «Для мене Ти — синонім совісті, найвища, найяскравіша зірка мого небобратства...» — зачитав історик дисидентського руху Василь Овсієнко уривок з листа Василя Стуса до Євгена Сверстюка 1979 року. Для зоряного небобратства тут, на землі, зі сцени Будинку вчителя, де колись і члени Центральної ради засідали — співали діти з гурту «Дай Боже» з Ольгою Мельник, Ігор Жук, Олена Голуб, Тарас Компаніченко.
Лунали скрипка і гітара. І добре слово друзів та учнів Євгена Олександровича. «Треба читати, знати Євгена Олександровича. Він казав, що потрібно творити радість життя, — нагадав президент Асоціації українських банків Олександр Сугоняко. — У нас сьогодні вже немає можливості порадитися з паном Євгеном. І це вимагає від нас стати на голову вище, аби трималася справа».
Директор видавництва «Кліо» Віра Соловйова презентувала нову книгу Євгена Сверстюка «Світлі голоси життя», до виходу в світ якої мислитель не дожив 10 днів. Ця книга вже є в усіх обласних бібліотеках та навчальних закладах. До книги увійшло 90 текстів про 70 постатей — українських та закордонних, письменників, митців, церковних діячів. Есеї, спогади, літературознавчі статті, над якими автор працював понад 50 років. Тут багато споминів про сучасників Сверстюка. Редактор книги Євгена Сверстюка «Світлі голоси життя» Тетяна Кришталовська була першим читачем цієї книги. Вона пояснила, чому книга має таку назву, навівши слова Євгена Олександровича: «Увесь культурний простір повниться іменами, вони стоять, як свічечки, запалюються одна від одної, їх гасять вітри і заносять піски часу, їх накриває темрява забуття. Та якась вища сила стоїть на сторожі пам’яті і не дає погасити свічечки й загубити імена, люто затоптувані володарями світу». «Нам бракує його ледь усміхненого погляду, мудрого афористичного слова, таких властиво сверстюківських пауз, які він любив робити в мовленні, щоб ми замислилися над тим, що він нам каже, — погодилися або заперечили, — каже Тетяна, молода людина. — Бракує тієї надзвичайної атмосфери, яку він мимоволі міг створювати навколо себе. Тішимося тим, що залишилося з нами його слово — як настанова, як заповіт, як символ незнищенності буття».
А дружина відомого музиканта, кобзаря Тараса Компаніченка, пані Ніна розповіла «УМ», як у 1990 році Спілка української молоді організувала для молоді курси: катехизацію, вивчення правдивої, нерадянської історії, філософів. На одній iз таких зустрічей був Євген Олександрович. «Те, що він говорив про розуміння християнства, яким воно може бути у щоденному житті людини, — стало для мене, 17-річної дівчини, що виходила з радянської системи, потрясінням, а згодом великим світоглядним здвигом, — каже пані Ніна. — Переконана, що не одне життя було під його впливом змінене».
Ведуча Леся Матвійчук насамкінець зачитала рядки з поетичного заповіту Євгена Сверстюка: «Життя треба творити кожен день. Бачити ранок у росі, небо і сонце на благословенній українській землі, яку все-таки Бог милував. Співати молитву із вдячності. І прибирати. Невтомно прибирати сміття на землі, в душі, в інформаційному просторі. Обнімімося, дорогі друзі. Ті, що живі, і ті, що відійшли, — ми всі сьогодні разом».
ДО РЕЧІ
Цьогоріч уперше за 25 років не було оголошено лауреатів Премії ім. Василя Стуса (першої громадської відзнаки в колишньому СРСР), яку щороку 14 січня вручав Євген Сверстюк. Рідні та друзі, згадуючи Євгена Сверстюка, кажуть: навряд чи хтось зможе зайняти його місце. Правозахисник та історик дисидентського руху Василь Овсієнко каже, що після смерті пана Євгена премія опинилася під питанням, адже саме Сверстюк був її автором. Василь Овсієнко каже, що за життя письменника вони обговорювали майбутні кандидатури. «Я не знаю, чи продовжуватимемо цю справу надалі, побачимо наступного року», — повідомив «Радіо «Свобода» Василь Овсієнко.
—?У домовині Євген Сверстюк лежав у сорочці, вишитій білим по білому. Василь Стус передбачив це у вірші: “Сорочка тріпоче — із білого болю-вогню, струмує дорога — од білого-білого болю”, — каже зі сцени столичного Будинку вчителя правозахисник Василь Овсієнко, 65 років. Тут із 1989-го Міжнародне відділення ПЕН-клубу щороку вручало премію ім. Василя Стуса. Цьогоріч її не отримав ніхто. Нагородження замінили вечором пам’яті її засновника, дисидента Євгена Сверстюка. Він помер 1 грудня у віці 85 років.
—?Якось Сверстюк сказав про Стуса: “Він займав високе місце, на котре не було претендентів”. То зараз це про Євгена, — продовжує Овсієнко. — Тепер нема кому його замінити на місці морального авторитета цілої нації. Я наче батька втратив. Поки був Сверстюк, безпомильно визначали, хто вартий премії. Ніхто з лауреатів нікуди не збочив, не пішов служити Януковичу. Ще за життя Сверстюка обговорювали дві кандидатури на цьогорічну премію. Але одна потім висловилася якось не так. Це ж повинна бути особа стусівського духу. Інша після смерті Сверстюка сама зняла свою кандидатуру, бо вважала себе недостойною.
У залі близько 400 гостей, переважно літні люди у вишиванках.
—?Євген Сверстюк був прикладом того, як можна прожити гідно, — каже директор Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, 37 років. Три роки тому отримував із рук Сверстюка премію Стуса. — За кілька днів до смерті приніс йому до шпиталю книжку Рея Бредбері “Кульбабове вино”. В останні зустрічі він згадував речі, які ніколи не говорив. З’ясувалося, що був у юнацтві ОУН ще на Волині. Розповів: “Те, що мене навчили там конспірації, дозволило мені так довго протриматися. Інші того не вміли, швидше потрапили до в’язниці”.
На вечорі презентували останню книжку Сверстюка “Світлі голоси життя”. У грудні вийшла у видавництві “Кліо”. Збірка статей дисидента має 768 сторінок. За три години продали 70 примірників.
—?Ми запізнилися на якихось 10 днів, щоби вручити книжку йому в руки. Готували її як подарунок до його дня народження. Очікував її дев’ять років, — пояснює директор видавництва Віра Соловйова.
—?Євген Сверстюк у наш брудний вік був духовний велетень. Не вписувався у цю епоху. Але навіть у такому світі не раз стався Майдан. Може, це сталося завдяки Сверстюку і йому подібним, — народний депутат Юрій Шухевич, 81 рік, притискає до грудей гуцульську бартку. Син головнокомандувача УПА Романа Шухевича просидів із нею весь вечір. — Те, що відбувається у парламенті, лякає. Але навіть там є люди. Цей парламент не довговічний, не житиме п’ять років, як би мав. Іноді хочеться щось зробити — тому доводиться йти в те багно.
За 25 років премію Стуса вручили 60 діячам культури. Торік із рук Євгена Сверстюка її отримали музиканти Святослав Вакарчук, Руслана Лижичко, Олександр Положинський.
Ольга БОГАЧЕВСЬКА, Gazeta.ua