П'ятниця, 15 серпня 2014, 13:19

Розділ ІІ. Феномен сміху та гумору у культурно-релігійному контексті.

2.3.3.Співвідношення гумору та сміху у праведників та поган ісламу

Коран численно ілюструє комічні ситуації при зіставленні поведінки праведників та поган. Наприклад, під час блискавок та громів[1]. Так, погани позатуляли вуха, коли гримів грім – так, начебто це мало врятувати їх від страху та смерті.

Дж.Тамер класифікує цей фрагмент як гумористичний, хоча його можна розуміти як елемент комічний. Інший фрагмент викликає щонайменше здивування –  елемент світла та темряви. Парадоксальність ситуації в тому, що грішники ідуть тоді, коли блискавка освітлює їм шлях, бо коли цілковита темрява – у них немає можливості рухатись[2]. Комічність ситуації грішників залежить від грози. «Епіцентром» парадоксу є те, що грішники можуть рухатись тільки тоді, коли блискавка освітлює їм дорогу. Натомість вони відчувають неймовірний страх, загрозу і небезпеку, коли блимає блискавка. Як не дивно, багато безпечніше їм перебувати в абсолютній темряві, проте по суті сама темрява є найбільшим страхом для них – вона не дає їм ніякої можливості пересуватись, а отже, вийти із ситуації. Так, замість того, аби оглушити і осліпити невірних, Аллах залишає їм чуття, але використовує їх, щоби посилити страх, який відчувають погани під час бурі. «Божа насмішка є жартівливо жахливою[3]».

Виглядає так, що Коран найчастіше подає факти висміювання грішників, віровідступників – всіх тих, хто не є мусульманами. Але також Коран презентує варіації гумору, спрямованого проти євреїв – як особливий тип висміювання. Такий собі антисемітський гумор. Коран критикує євреїв, за те, що вони не дотримуються писаних законів Тори і порівнює євреїв з віслюками (ішаками). Важливо: ішаки не розуміють, що вони несуть, а несуть вони неймовірно цінні книги. Для мусульман ішак – це найвдаліший приклад неуцтва, неосвіченості та цілковитого нерозуміння. Ішак вважається німою твариною, не здатною ані розуміти знання, ані передати його. Тому ішак несе книги, не розуміючи їхньої цінності – для нього це лиш вантаж, котрий вимірюється масою в кілограмах, а не цінністю наповнення. Подібно і євреї, маючи Тору, не вдаються до розуміння та осягнення її. За глузливістю мусульман, євреї такі ж немудрі та недалекі, як осли[4].

У Корані сміх та насмішка найтиповіше вживаються супроти невірних (не-мусульман) і така атмосфера ніяк не перешкоджає духовності вірних та поклонінню Аллаху. Мусульмани можуть використовувати зброю сміху, насмішок та глузувань, що не є заборонено, але вони не можуть насміхатись над Богом[5]. Звідси випливає, що сміх не є богонатхненним. Втім цікавіше інше: Бог забороняє мусульманам насміхатись над будь-ким. «О ви, які увірували! Нехай одні люди не глузують з інших – можливо, ті кращі за них[6]». Виходить, що сміх допустимий у традиції Корану, але його не схвалює Аллах. Показовим є, що Бог особливо застерігає жінок – не глузувати над іншими жінками (ніби цим підкреслює жіночу схильність до насмішок). Крім того Аллах наголошує всім – не глузувати одні над одними. Можливо ті, над ким насміхаються, будуть кращими за тих, хто над ними насміхається. Отже, прерогатива насміхатись тільки у Бога, котрий є досконалим[7].

Сміх також пов'язаний з ієрархією. Це стосується різних сфер життя – релігійного (категорія – вірні/невірні), станового (багатий/бідний) чи будь-якого іншого. «Є також очевидне значення соціальної ієрархії однаково – у соціальному контексті та поза ним. Ієрархія того, хто наверху (і тому може жартувати) так само, як і соціальна ієрархія, в котрій певні невеликі групки бачать себе у менш сильній соціальній позиції у зв’язку з іншими. І насамкінець, завжди є вогонь, табу, котре забезпечує багатством змісту те, з чого сміються, що є смішним у даному суспільстві або згідно з соціальними установками»[8]. Тобто, сміх маркує хто і на якій позиції знаходиться – у суспільстві чи маленькій групі, визначає місце індивіда, відповідно до ієрархії.

Трактування гумору в Корані є вираженням привілейованої сили, могутності або агресії. Тому сміх може поєднуватись зі злістю. Гумор в принципі не заохочується для вірних, хоча за певних обставин допускається. Ним, наприклад, послуговуються у діалозі з невіруючими. Але гумор завжди є прерогативою Бога перед людьми. Аллах використовує гумористичні прийоми спілкуючись з людьми (особливо при дискусіях із невіруючими)[9]. Гумор стає ознакою Його всемогутності та всезнання, котрі Він підкреслює через комічні наративи[10].