Головна

«Феномен гумору та сміху в культурно-релігійному контексті» - частина ХІ

На черзі маємо третю із обраних культур – арабо-мусульманську. Акцент поставлено на феномені сміху та гумору, іронії та сарказму, а якщо точніше – як саме вони взаємодіють із мусульманськими релігійними уявленнями. Заглибитись у дану проблематику можна через Старий Завіт, Коран та деякі приклади художньої літератури. У арабо-мусульманській культурі образ Бога, що сміється, дещо відрізняється від радісного Ісуса у християнстві, а саме поняття гумору трактується теж інакше. В чому полягає така принципова різниця у двох авраамічних релігіях буде краще зрозуміло після ознайомлення з матеріалом. Отож, приємного вам прочитання та мудрих висновків!

Розділ ІІ. Феномен сміху та гумору у культурно-релігійному контексті.

2.3 Мусульманська релігія та культура на прикладі «гумору» та «сміху» в Корані

2.3.1. Жарт, дотеп, стьоб, іронія, насмішка як мусульманський вимір гумору

Після розгляду християнського та грецького сміху, перейдемо до сміху мусульман. Взагалі, чи це можливо, аби в ісламі був «сміх» як феномен, котрий має чільне місце у культурі та релігійно-моральному світогляді вірних? Розглядаючи феномени сміху, гумору та жартів, варто звернути увагу, що у даній культурі феномен гумору проявлятиметься дещо інакше, аніж у християнстві. Найперше, гумор як поняття, що вкорінене в культуру, важко аналізувати відірвано від самої культури[1]. Тому для аналізу гумору в мусульманській культурі будуть необхідні деякі пояснення арабських культурних прерогативів. Також аналіз феномену гумору відбувається з погляду спостерігача, а не представника культури. Це, з одного боку, робить аналіз неупередженим, з іншого – суб’єктивізує його, оскільки більшість використаних матеріалів у цій частині вже є проінтерпретовані ісламістами[2]. Тож аналіз зовні є корисним, оскільки його можна провести і отримати результат, невідомий наперед. Ну і звичайно, аналіз феномену гумору та сміху у будь-якій культурі невіддільно пов'язаний із феноменом віри та релігії. А отже, сміх та сакральне тісно переплітаються  у цих культурах[3].

Для того, аби перейти до аналізу феномену гумору та сміху в мусульманській культурі, варто зазначити про взаємозв’язок релігії та гумору. На перший погляд релігія виступає як сакральне опозиційне явище до профанного жартівливого та гумористичного. З іншого боку, гумор тісно вплетений у сферу релігійного, частково сакрального, у чому вже була змога переконатись з попередніх розділів. Так, наприклад, Джордж Тамер, розуміє феномен релігії – як феномен явища серйозного. Втім, вона не є відірваною від феномену сміху. Такий парадокс не можна обґрунтувати раціонально, проте співвідношення релігії та гумору можна зрозуміти виходячи із формули божественного та людського: Бога і людини – котрі нероздільні. Якщо буде Бог, а не буде людини, тоді не буде кому Його пізнавати та Йому служити. Якщо ж буде тільки сама людина, а не буде Бога, тоді людина не пізнає Його. Подібним чином співіснують релігія та сміх[4]. Отже, якщо ми визначаємо релігію як сферу виключно божественного, де немає місця людині – смертній та грішній, тоді, логічно припустити, ми виключаємо сміх із сфери релігійного. Але суть релігії – у поєднанні божественного та людського: немає Бога без людини і навпаки. Так, як правдою є те, що без Бога не може існувати ніяка релігія, так само правдою є і те, що без людини релігію неможливо собі помислити[5].

Варте уваги зауваження Мішеля Кларка, котрий пише про гумор – не як про концепт, але радше як про об’ємне розгалужене поняття, котре відображає себе у багатоманітності галузей, сфер та стилів. Він, наприклад, описує гумор через такі форми, як: пародія, сатира, драма, ексцентрика, музика, фарс (комедія) та мультфільми[6].

Варто пам’ятати, що Біблія є частково записана богонатхненними пророками, а частково є спогадами від учнів. Натомість Коран у ісламській традиції вважається записаним безпосередньо від Бога, що переданий Мухамедові за посередництвом архангела Гавриїла (Jibr?l у арабській традиції). Саме тому сміх Аллаха у Корані прийнято вважати «автентично» Божим сміхом[7].

Витоки мусульманського гумору беруть свій початок в часи становлення ісламу VII-IX[8], і тоді поряд із засадничими нормами релігії невідомі автори записували також жарти, імена тих, над ким найчастіше жартували[9]. У Корані поняття «гумор» є найкраще репрезентовано через такі ключові слова, як: жарт, дотеп, стьоб, іронія, насмішка. Далі про ці феномени поговоримо більше.

Дослідники мусульманської традиції констатують, що гумор таки є присутнім у культурі, зокрема у Божому переданні[10]. Так, наприклад, М. Мір вважає, «що Коран дійсно володіє елементом гумору». Взагалі, «гумор у Корані є, в основному, або гумором ситуативним, або гумором персонажа»[11]. Дослідник наголошує:  про гумор у Корані важко однозначно сказати, оскільки праця відбувається не з автентичним джерелом, а з перекладом. Сміх у Корані є затертий за перекладами. Та навіть зважаючи на можливі похибки при перекладі[12], дослідник виділяє у Корані такі елементи сміху, як гумор[13]. Для якіснішого дослідження Дж. Тамер виділяє такі елементи: сміх, гумор, а також феномени scoff (sukhr) глузування, (mockery) насмішка, і ridicule (huz) посміховище. Він аналізує арабську жартівливу літературу, де кораністичні вірші були засвоєні або ж трансформовані у жарти та анекдоти[14], а це в свою чергу є глибоким пластом матеріалу для дослідження.

У одному з пасажів Корану гумор характеризується як фізичний вияв переваги і вищості, а потім транслюється у сферу політичної сили та переваги. «Грішники сміялись із віруючих; коли вони проходили повз них, вони підморгували одні одним, і коли вони повертались до своїх людей, вони повертались насміхаючись, і коли вони бачили їх, вони казали: «Ці чоловіки є заблуканими», хоча вони не були поставлені наглядачами над ними. Тож сьогодні вірні, лежачи на канапі, сміються із невіруючих, слідкуючи за тим, чи невірним відплачено за те, що вони зробили»[15]. Аналізуючи даний пасаж, Дж. Тамер акцентує вагу: у першій частині невірні зловтішаються над віруючими[16], у другій – та ж сама зловтіха – тільки вже з уст віруючих на адресу невірних. І так само немає  співчуття або симпатії – є тільки кпини та насміхання[17]. Зрозуміло, що в даному контексті сміх варто розцінювати як тріумф вірних над невірними. Тому сміх співзвучний із поняттям переваги[18], він уособлює обіцяну перевагу праведників над неправедними – ось нарешті настає довгоочікуваний реванш і перемога, що супроводжуються глузливістю, кпинами, іронією вибраних і праведних над тими, хто не слідує приписам Аллаха.

Попри те, гумор пов'язаний із насмішками (scoff (sukhr) - глузування, mockery – насмішка) – адже він глузливий, іронізує та насміхається[19], він – є характеристикою праведників (!). Тобто, у праведників стьоб є богоугодним. У мусульманській традиції гумор не стає на заваді до святості. Навпаки, праведники через гумор акцентують на своїй моральній непомильності. Звернемо увагу на Коран, де подано наступне: радість, котра пригадується у Сурі 44. ‘Воістину, дерево заккум, буде їжею для грішників і, наче олійний сад, кипітиме в черевах так, як кипить окріп! Схопіть його!Тягніть до середини пекла! Скарайте його - лийте на його голову окріп! Скуштуйте же цього! Адже ти – всемогутній, благородний! Ось те, в чому ви сумнівались!’[20]

Зрозуміло, що тут описані тортури для грішників, які вони будуть терпіти у потойбічному житті. Сенс таких мук в тому, що праведники знущатимуться із неправедних, коли останні переноситимуть страждання киплячої води. Праведники «стібатимуть» грішників нещирими молитвами[21]. Тобто, ті, хто бореться протягом земного життя «за» Аллаха, будуть винагороджені потім. Ті ж, хто втішається радощами цього життя, а не пізнають Аллаха, будуть «там» суворо покарані та висміяні[22]. Сміх – це одна з емоцій, вважає Джон Морреал (John Morreall), подібно, як і попередні автори. Він підтримує думку, що сміх – не конче пов'язаний з гумором, але в будь-якому разі є емоцією. Спільним для Дж. Морреалла та Г. Хартза і Р. Ханта є розуміння задоволення як такого, котре обов’язково є у того, хто сміється (свідомо обраний)[23]. Тому-то праведники отримують емоційний реванш після пригнічення в житті земному.

У Корані є застанови – не сміятись і не радіти надміру[24]. Для розуміння проаналізуємо Суру 28,76 – «Не радій! Воістину, Аллах не любить тих, які радіють!»[25]. Дж. Тамер вважає, що раніше такі слова розуміли як закид супроти сміху, та веселості, але з часом інтерпретація даного пасажу ускладнилась: вважалось, що уривок, стосується тих, котрі радіють та веселяться через свій матеріальний (фінансовий), майновий ресурс[26]. Отже, радість почали ділити за походженням, себто за коренем радості[27] - матеріальна чи емоційна.

Інший варіант гумору у Корані – сміх сатанинський, диявольський. Характерною рисою його є зарозумілість та зухвалість[28]. Так, наприклад, розглянемо історію про Люцифера, котрий став «падшим ангелом» через те, що не бажав поклонитись Адамові. За інтерпретацією автора, Ангел із сарказмом та цинізмом перепитав Творця, чи справді він має поклонитись «глині» (адже людина була створена із глини, поки Творець не вдихнув життя у неї)[29]. Бачимо, що тут глузливість Люцифера споріднена із зухвалістю, що проявляється у цинізмі та сарказмі[30].



[1]Стосовно даної тези також існують різні думки. Так наприклад, Мішель Кларк (MichaelClark) вважає: «гумор… є сімейно-подібним концептом: ніхто не може надіятись укласти короткий список основних властивостей з усіх таких різноманітних варіацій гумору – людські нещастя та незграбність, непристойність, гротеск, завуальована образа, нонсенс, гра слів і каламбури, людські провини…» с.20/ humourandincongruity . Clark M. Humour and incongruity / Clark Michael. – Philosophy . Vol. 45, N. 171, Jan. 1970.- P.20  [Electronic mailing list message]. Retrieved from http://www.jstor.org/discover/10.2307/3749521?searchUri=%2Faction%2FdoBasicSearch%3FQuery%3Dhumour%2Bin%2Bancient%2B%26Search%3DSearch%26wc%3Don%26fc%3Doff%26globalSearch%3D%26sbbBox%3D%26sbjBox%3D%26sbpBox%3D&Search=yes&searchText=ancient&searchText=humour&uid=3739232&uid=2134&uid=378630833&uid=378630823&uid=2&uid=70&uid=3&uid=60&sid=21102209769661

Його теза стосується того, що гумор за основу бере не культурне тло, а радше мікро-культурний аспект – сім’я, родина, середовище спілкування.

[2] У вступі Geert Jan van Gelder акцентує увагу на тому, що не варто займатись німецьким гумором, якщо не знайти німецької, не читати оригіналів німецької класикиRosenthal F. Humor in early Islam / Franz Rosenthal. - Brill. Leiden. Boston. 2011. P.xiv Його думка полягає в тому, що більше, ніж самі представники культури, неможливо про культуру сказати. І в цьому він беззаперечно правий. Втім, тільки знаходячись зовні, можна більш неупереджено подивитись на неї. Відповідно, те, що для представників даної культури може не викликати здивуванням, бути чимось абсолютно звичним, для дослідника зовні може стати важливим атрибутом при розгляді даного питання.

[3] У даній роботі в грецькій культурі акцентуємо увагу на сміхові олімпійців, їхніми веселощами та жартами і дотепами.  У християнській культурі зосереджуємо увагу на понятті сміху Бога (Ісуса Христа) та визначення природи сміху в людей – сміх добрий та сміх злий. Відповідно, далі аналізуємо зв'язок гумору та жартів у мусульманській культурі, котрі добре видно з Корану.

[4] Friedman S. The Divisive Power of Humour: Comedy, Taste and Symbolic Boundaries / Friedman Sam. – Cultural Sociology, London, 2013. – [Electronic mailing list message]. Retrieved from

http://cus.sagepub.com/content/early/2013/03/27/1749975513477405.abstract?rss=1/ Aвтор статті «Розділяюча сила гумору: комедія, смак і символічні кордони» наголошує на низькому статусі комедій, котра вкорінювалась протягом тривалого часу і стала традиційною.

[5] Tamer G. Humor in der arabischen Kultur / Humor in Arabic Culture / Tamer Georges. - Walter de Gruyter, Berlin. 2009 – P.3

[7] Tamer G. Humor in der arabischen Kultur / Humor in Arabic Culture / Tamer Georges. - Walter de Gruyter, Berlin. 2009 – P. 4;  У Новому Завіті, що записаний апостолами, немає прямих вказівок на сміх Бога (Ісуса Христа), натомість Коран подає місця, де сміється Аллах.

[8]Там само, С.6

[9]Rosenthal F. Humor in early Islam / Franz Rosenthal. - Brill. Leiden. Boston. 2011. – P. 7-14

[10]Гумор значною мірою залежить від контексту. Одним з них є віра слухача – себто, гумор сприймається і розуміється не абсолютно всіма однаково, але має також свою вибіркову категорію. З такої позиції гумор не може розумітись у  категорії формалізму.  Таким чином, формалісти вірять, що жарти мають форму – і все, що вам треба зробити щоб generate  новий жарт, якому надана відповідна форма – це просто заповнити у цінностях для чистої варіативності, незважаючи на суб’єкт-причину. Це emergeпід ним чому власне це є недолугим підходом для аналізу гумору. " Belief and the Basis of Humor. by Hugh LaFollette and Niall Shanks. American Philosophical Quarterly, 1993, P. 329-339.

[11] Mir M. Humor in the Qur)?n. Muslim World 81/3-4. – 1991. – pp. 179-193.

[12] Подібна проблематична ситуація виникає і з Біблією. В українському варіанті (Мт.5,4) звучить так: «Блаженні засмучені, бо будуть утішені», а в американському варіанті – «Blessed are though who weep, for you shell laugh», про що ми згадували вже у цій частині роботи.

[13] Mir M. Humor in the Qur)?n. Muslim World 81/3-4. – 1991. – pp. 179-193.

[14] Tamer G. Humor in der arabischen Kultur / Humor in Arabic Culture / Tamer Georges. - Walter de Gruyter, Berlin. 2009 – P. 6

[15]Tamer G. Humor in der arabischen Kultur / Humor in Arabic Culture / Tamer Georges. - Walter de Gruyter, Berlin. 2009 – P. 8

[16] Як бачимо, грішники сміються над праведниками тому, що ті вірують в Аллаха і слідують його приписам та нормам. Інша варіація, чому сміятимуться грішники - це глузування на есхатологічну тематику: стосовно остаточного суду, кінця світу. В даному випадку сміх замінює будь-яку логічну аргументацію, використовуючи тільки кпини та глузування. Tamer G. Humor in der arabischen Kultur / Humor in Arabic Culture / Tamer Georges. - Walter de Gruyter, Berlin. 2009 – P. 11.

[17]Та ж ситуація, про котру колись писав А. Бергсон – людина, котра послизнулась на вулиці і впала – стає об’єктом для насміхання. Проте якби цей чоловік був нашим батьком, ми би співчували йому, а не насміхались над ним.

[18] Tamer G. Humor in der arabischen Kultur / Humor in Arabic Culture / Tamer Georges. - Walter de Gruyter, Berlin. 2009 – P. 8

[19] Берис Нігель Гаут (Berys Nigel Gaut) у своїй праці «Просто жартуючи: етика та естетика гумору» пише: «Гумор завжди використовувався як інструмент пригнічення, як спосіб вираження презирства до тих, хто знаходиться за межами привілейованих груп, спосіб поставити аутсайдерів на їхнє місце». Таким є розуміння гумору, на думку автора, саме для моралістів. Натомість опозиційно розуміють гумор анти-моралісти. Для них гумор більш подібний до розуміння гумору за концепцією Фрейда, котрий вважав, що задоволення від «тенденційних» жартів відбувається через розгальмовування, анти-гальмування агресії чи сексуальних потягів. Тому інколи жарти є дотепними через їхню жорстокість. Gaut B. Just Joking: The Ethics and Aesthetics of Humor. Philosophy and Literature / Berys Nigel Gaut. – Volume 22, N.1, April 1998 pp. 51-68.

Тож якщо застосувати таку методу до розбірки гумору у контексті сміху праведників над невірними у Корані, то ми побачимо, що праведники-моралізатори використовують гумор, аби наголосити нижчий статус невіруючих.

[20]Преславний Коран. [ Електронний ресурс] / [пер. смислів укр. Мовою, пер. з арабс. М. Якубовича] – Режим доступу:   http://d1.islamhouse.com/data/uk/ih_books/single/uk_Meanings_of_Quran_in_Ukrainian.pdf

http://d1.islamhouse.com/data/uk/ih_books/single/uk_Meanings_of_Quran_in_Ukrainian.pdf

[21] В даному контексті гумор виступає радше як емоція – а емоції, в свою чергу, залучають а) відчуття різного роду; б) ненавмисність – фактично, коли емоції виходять назовні без нашого обдумування; в) незвичний фізичний стан. Емоції, на відміну від настрою, мають ціль (тобто, є на чомусь сфокусованими) або навмисний (свідомо обраний) об’єкт. Нерозумно було би стверджувати, що комусь радісно з нічого або ж навпаки, хтось засмучений з нічого конкретного. Радість, злість і розвага мають приєднуватись до якогось об’єкту, на котрому відбуваються фокусація суб’єкта ( в  нашому випадку невіруючі – виступають об’єктом, на котрий зорієнтовані суб’єкти – праведні віруючі, що насміхаються і жартують – примітка наша – Шонь Х.). Зокрема, таке трактування гумору як емоції висвітлює Глен Хартз і Ральф Хант. Вони також роблять важливу заувагу – якщо людина відчуває себе щасливою невідь-чого, то це не буде емоція, а стан, налад, настрій. Натомість їхня класифікація стосується тільки емоцій. Hartz G., Hunt R. Humor: The Beauty and the Beast // Glenn A. HartzRalph Hunt. – American Philosophical Quarterly 28 (4), 1991. – p.299 – 309.

Думаю, стьоб праведників над поганами – не буде настроєм, але радше теж емоціями.

[22]Tamer G. Humor in der arabischen Kultur / Humor in Arabic Culture / Tamer Georges. - Walter de Gruyter, Berlin. 2009 – P. 10

[23] Morreal J. Humor and emotion / John Morreall. - American Philosophical Quarterly, vol. 20, number 3, July 1983. – P. 297

[24] У Біблії маємо «Блаженні засмучені, бо будуть утішені».

[25]Преславний Коран. [ Електронний ресурс] / [пер. смислів укр. Мовою, пер. з арабс. М. Якубовича] – Режим доступу:   http://d1.islamhouse.com/data/uk/ih_books/single/uk_Meanings_of_Quran_in_Ukrainian.pdf

[26]Tamer G. Humor in der arabischen Kultur / Humor in Arabic Culture / Tamer Georges. - Walter de Gruyter, Berlin. 2009 – P.11

[27]Про це було згадувано при розгляді теми допустимості сміху Ісуса Христа – Сина Божого у християнській традиції. Одне з останніх пояснень було таким: розрізнення сміху за походженням – від злого духа чи від Святого Духа. У традиції Корану такий поділ теж зберігається, тільки переноситься у площину не духовну, а матеріально-психологічну.

[28] У християнській традиції гордість – також джерело всіх інших гріхів.

[29] У традиції християнства Люцифер перестав служити Богові через гордість –  бунт проти Бога – з тої самої причини, що і в Корані. «Той, хто першим був покликаний до обожествлення по благодаті, захотів стати Богом сам по собі. Корінь гріха – це жадоба самообожествлення, ненависть до благодаті.» Лосский В. Догматическое богословие [ Електронний ресурс] / Лосский В. // Глава 3. (12). Первородный грех. Режим доступу : http://www.gumer.info/bogoslov_Buks/dogmatika/Lossk/_03.php.

[30]Tamer G. Humor in der arabischen Kultur / Humor in Arabic Culture / Tamer Georges. - Walter de Gruyter, Berlin. 2009 – P. 11

Христина Шонь

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/