Головна

«Феномен гумору та сміху в культурно-релігійному контексті» - частина ІХ

Розділ ІІ. Феномен сміху та гумору у культурно-релігійному контексті.

2.2.1. Варіативність позицій стосовно сміху/не-сміху Христа

Один з варіантів тлумачення сміху – сміх як спосіб звільнення від несвободи. У Богочоловіка Христа не було «зайвої» енергії, котра би мала бути звільнена. Саме тому, Христос не міг сміятись, - вважає С. Аверінцев. Сміх на його думку є подією динамічною – одночасним рухом розуму і нервових мускулів. Він говорить про сміх як неймовірної сили динаміку, наводячи за приклад метафору «вибух сміху»[1]. С. Аверінцев пояснює сміх як феномен, для творення котрого потрібні духовний та фізичний аспекти єства. Тому сміх є переходом, котрий веде до звільнення.

А отже, за Аверінцевим, сміх не є свободою, але звільненням. Далі – звільнення можливе тоді, коли перед тим була несвобода. Тож вирішення дилеми за Аверінцевим виглядає так: Христос не мав змоги сміятись – бо був несміхотворним енергетично, бо не мав зайвої енергії, не мав несвободи, котру треба було «викинути» з себе через вивільнення сміху[2].

«Маніпулятивна теорія» сміху говорить, що сміх має всі повноваження над тим, хто сміється. Здавалось би, маніпулювати можна сміхом – що ми бачимо під час комічних виступів та клоунади. Проте теорія маніпуляції каже інше, а отже виходить, що коли сміявся Христос, значить сміх ним маніпулював. А це – суперечливе твердження з огляду на природу Христа. Сміх робить залежним від себе самого, сміх – як наркотик, як сила, котра до себе прив’язує. Він узалежнює і легко «бере в полон», а отже, керує тим, хто підконтрольний. В цьому контексті С. Аверінцев наводить приклад сміху «мимовільного», тобто такого, що «тимчасово скасовує дію нашої власної волі. Особисту свободу взагалі не питають, вона тут ні до чого»[3]. Дослідник маркує сміх на тому рівні, коли свідомий вибір особи зводиться до нуля за рахунок того, що сміх унеможливлює будь-які свідомі контрольовані процеси індивідом стосовно самого себе, своїх дій та емоцій. Тому «невміле користування» сміхом автоматично робить особу маріонеткою в руках могутнього феномену. Тут важливо проаналізувати тлумачення перекладів: сміх на грецькій мові можна окреслити поняттям ???? (pathos), що означає «не те, що я роблю, а те, що зі мною робиться»[4]. Згідно з даною позицією, якщо Христос не вмів сміятись, то вчитись теж не було часу, інакше стихія поглине Його. Отже, в даному контексті феномен сміху є поглиначем волі свобідних істот.

У процесі утворення сміх може приєднувати різні емоції, котрі відхиляють його від «чистого» виміру сміху, створюючи палітру відтінків. І з цього випливає ще одна крайність – буферність, кордонність сміху – він межовий, іде по лезу і його наслідки непередбачувані, в чому і є його небезпека. Як зазначає Л. Карасьов, сміх – подвійний, що має дві форми – вищу та нижчу, втім, обидві походять від одного і того ж кореня[5]. Характерною рисою знову стає амбівалентність сміху – бо потенційно сміх у собі може мати дві натури, дві природи, два джерела натхнення, він – кордонний, буферний і нестійкий[6]. Та якщо сміхові не дати влади над собою, не стати його рабом, то загрози немає. Втім, це припущення найімовірніше, є дієвим лише в теорії. Практично ж, сміх не просто домінуватиме, але і маніпулюватиме. Тому, відкритим є запитання – чи міг все-таки феномен сміху бути феноменально підконтрольним Богу через Його поєднання двох природ – Божої та людської?

Ще одне пояснення сміху виокремлює два рівні феномену – свідомого та несвідомого. Очевидно, що сміх є продуктом творення обох. Тому якщо Христос сміявся, він мусів би ідеально справлятись із усім, що відбувалось у його несвідомому. Свідоме можна показати, або приховати. Несвідоме ж працює поза ratio, тому сміх Христа на базі несвідомого – якась зовсім непевна платформа, на котрій можуть розгортатися неконтрольовані дії. Сміх за такою концепцією важко вписати до характеристики Всемогутнього Бога[7].

Сміх за іншою варіацією – це також приховання власних страхів. Сміх виникає тоді, коли страшно, подібно, як і самовисміяння в корені є захисною реакцією. Тобто, Христові мали бути потрібні страхи. Чи так це? Висміяння власної слабкості, імітація безстрашності – ось джерело такого сміху[8]. Але якщо Бог досконалий, то навіщо йому приховувати щось? Ми можемо говорити про слабкість, котру Христос не мав задля чого приховувати, адже у Його безсиллі була Його найбільша сила – через Свою покірність Він зробив те, заради чого прийшов у світ.

Інтерпретація сміху Христа через психологічні та емоційні стани є ще одним способом тлумачення сміху Христа. З Нового Завіту відомо, що Христос плакав (Ів. 11, 35). То чому б Він не сміявся? Це правда, що немає прямого посилання на сміх Христа. Так само ж немає підтвердження, що Христос не сміявся (це вже легкий натяк на іронію з мого боку). Втім, той факт, що Христос плакав, вдало ілюструє переживання Христом людських емоції, як і рештою людей. Тож, якщо плач був можливим, про що згадано у письмових джерелах, тоді, припускаємо, можливим був і сміх.

Дивно, що сміх\комічне\гумор як поняття не згадано ані у ‘Десяти Заповідях’, ані в інших приписах. Щоправда, одразу треба зробити одну заувагу – згадується «надмірний сміх», але сміх у «чистому» вигляді, у його «абсолютному вимірі» – не є забороненим чи табуйованим. Так наприклад, Йоан Золотоустий каже, що сміятися не означає приводити в дію усвідомлений гріх, але сміх до цього мимоволі спонукає, легко підводить. Сміх провокує свідоме творення гріха, або краще сказати – спонукає людину до акту усвідомленого гріха. Більше того, Й. Золотоустий прокладає зв'язок між фізичним проявом сміху і фізичним проявом людської похоті[9]. Натомість Св. Августин говорить про сміх Бога: «Я всім серцем бажав почестей, багатства, шлюбу, а Ти сміявся з мене»[10]. Тільки-от у Августина розуміння сміху – метафоричне, а не антропоморфічне, на відміну від розуміння юдеїв у Старому Заповіті. Подібно до негативних конотатів зводить феномен також ієромонах Серафим (Параманов): «Сміх та веселощі властиві природі людини, їх неможливо вилучити з цілого, не викривши, не порушивши цілісності самої природи». Він вважає, що сміх містить у собі протиріччя, а це в свою чергу є наслідком первородного гріха[11]. Єфрем Сирін каже, що сміх ображає Св. Духа, бо хто сміється – той забув про Бога[12]. В межах таких поглядів Отців та Святих Церкви на сміх, гострота питання не зникає.

[1]Аверинцев С.С. Бахтин, смех, христианская культура / [Електронний ресурс] / М. М. Бахтин как философ / Аверинцев, С. С.; Давыдов, Ю. Н.; Турбин, В. Н. и др. — М.: Наука, 1992. —С.7-19. – Режим доступу до журн. : http://ec-dejavu.ru/n/Ne_smeh.html, с.8

[2] Там само, С.7-19.

[3]там само, с.9.

[4] Аверинцев С.С. Бахтин, смех, христианская культура / [Електронний ресурс] / М. М. Бахтин как философ / Аверинцев, С. С.; Давыдов, Ю. Н.; Турбин, В. Н. и др. — М.: Наука, 1992. — С.9. – Режим доступу до журн. : http://ec-dejavu.ru/n/Ne_smeh.html

[5] Карасев Л. Смех [ Електронний ресурс]: Новая философская энциклопедия // Институт философии Российской Академии Наук – Режим доступу до журн.: http://iph.ras.ru/elib/2764.html

[6]В такому разі через свою природу він може служити двом панам, властиво якщо перефразувати біблійний вислів про службу двом панам, котра якраз не можу бути Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні ( Матв. 6, 24) . Але сміх – виходить за межі такого табу і уможливлює таку службу для того, хто не вміє перфектно володіти та керувати власним сміхом.

[7]Аверинцев С.С. Бахтин, смех, христианская культура / [Електронний ресурс] / М. М. Бахтин как философ / Аверинцев, С. С.; Давыдов, Ю. Н.; Турбин, В. Н. и др. — М.: Наука, 1992. —С.11. – Режим доступу до журн. : http://ec-dejavu.ru/n/Ne_smeh.html

[8]Там само, С.10-11

[9] Chrysostom  John. Homily  XV / Chrysostom  John. – Homilies of St. John Chrysostom, Archbishop of Constantinople, Addressed to the People of Antioch, Concerning the Statues. [by P. Schaff] – NY, Christian Lit. Publ. Co., 1886. – [Electronic mailing list message]. Retrieved from

http://mb-soft.com/believe/txug/chryso14.htm#12

[10] Святий Августин . Сповідь / [пер. з латини Ю.Мушака ]. – Львів: Свічадо, 2008. – с. 110

[11] Параманов С. О смехе и веселии [ Електронний ресурс] / Иеромонах Серафим (Параманов) / Закон Любви. Как жить по-православному. – М:Артос Медиа, 2007. – Режим доступу до журн.:

http://azbyka.ru/dictionary/17/smeh.shtml – Назва з екрана.

[12] Сирин Ефрем. Творение 33. О том, что должно не смеяться и рассеиваться, но плакать и проливать о себе слезы [ Електронний ресурс] / Преподобный Ефрем Сирин // Библиотека Святых отцов и Учителей Церкви. Творения. – Режим доступу до журн.: http://azbyka.ru/?otechnik/Efrem_Sirin/tvorenia=33&1

Христина Шонь

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/