Головна

«Феномен гумору та сміху в культурно-релігійному контексті» - частина VІ

Розділ ІІ. Феномен сміху та гумору у культурно-релігійному контексті.

2.1.2 Симпозіум – як прототип божественних бенкетів

Тепер ми закцентуємо нашу увагу на визначальній ролі сміху на  симпозіумах – з огляду на такі його характеристики, як певною мірою протокольність, етика сміху та психологія. Річ у тім, що на бенкетах сміх мав свою специфіку. Характеризуючи поняття «сміятися», бачимо несумірність, неузгодження, котрі вражають око профана[1]. Багато архаїчних та класичних мислителів сприймали симпозіум як спектр ідей, котрі бувають від напівблаженного щастя аж до страху перед  жорстокою деструктивною силою.

На симпозіумах прийнятними були здорова веселість, жвавість та піднесений настрій (euphrosunoe) поряд з теплими дружніми стосунками (philophrosunoe), у супроводі вина, поезії, сміху та чуттєвих насолод[2]. У «Бенкеті» Платона при зустрічі філософи ведуть розмову про Ероса за келихами вина, і Ериксімах «дає раду», щоб флейтистка вийшла – має залишитись виключно чоловіче товариство, щоби вони вволю попили і поговорили[3], тобто, почувалися вільно. Вибухи спільного сміху між богами «Іліади» є типовою характеристикою грецьких симпозіумів. Так, боги показують колективне бажання залишити, тимчасово позабути їхні емоційні втручання у людські справи[4]. Тому в даному випадку сміх – це спосіб випередження подій – спосіб не потрапити у пастку депресії. Така собі психологічна терапія «наперед».

У Теогніді «сміх стає плащем дружелюбності», що пов’язано з наступними моментами. Один з них стосується психологічного аспекту божественної поведінки. Сміх виступає посередником між спільним задоволенням олімпійців і тимчасовим притулком від грізних реалій з «того» світу[5]. Іншим проявом сміху симпозіумів є присутність еротичного забарвлення, котре є більш символічним аспектом. Сміх взаємодіє з глибоким бажанням втекти від смутку, «співпрацює» з чуттєвістю, котра робить симпозіум першим місцем для еротичних слів та вчинків. Тому-то поряд з іншими умовами, сміх долучається до створення у богів екстатичного настрою, що можна пояснити як можливість забути про тягарі, щонайбільше пригноблюють. Сміх «затьмарює» розум, даючи забуття проблем[6]. І у цьому є божественна мудрість. Тобто, сміх, якщо перефразувати народну мудрість, продовжує життя (для смертних) і робить його власне життям для богів. Подібно і З. Фрейд писав про продукування, постачання насолод і задоволення. Як ми раніше зазначали, одним з двох типів дотепностей є власне непристойна, або із сексуальним підтекстом. І мотивом «сальностей» є задоволення від оголеності сексуального. Як приклад З. Фрейд подає ситуацію: якщо чоловік не може задовольнитися жінкою у своїх бажаннях, він стає негативно налаштованим стосовно неї і оголює її через дотепності, «сальності» – перед третім, бо останній як слухач стає на його боці. І тому, сказавши «сальність», перший отримує бажану порцію задоволення, а останній реагує сміхом[7].

Говорячи про еротичність у сміхові, його натяк на сексуальність, ми маємо пригадати «Одіссею» Гомера. Дуже цікавою є хронологія подій, що розвиваються у певному любовному трикутнику – між Гефестом, Афродітою та Аресом[8]. Схоплення кульгавим богом своєї дружини афродіти та її коханця Ареса «на гарячому» одразу додає комічності моментові: подумати тільки – Афродіта та Арес перебувають на шлюбному ложі Гефеста. Зраджений чоловік навіть не може глузувати з ситуації, хоча знання громади про це вже є натяком на сміх, щоправда, не завжди відвертий[9]. Властиво, такий сміх часто стає осудливим глузуванням. «Еросові кожен служить з власної волі, а те, що взаємно погоджене, визнають справедливим «закони, владики держави»[10]. Тобто, еротичність, або навіть і неприховані (викриті) сексуальні зв’язки можуть бути провокацією до сміху, іронії, кепкування (тут провокація для богів), або ж і наслідком таких зв’язків (Афродіта та Арес таким чином кепкують над кульгавістю Гермеса, іронізують над його роллю чоловіка у сім’ї).

Весь «Бенкет» – це хвала Еросові, богові кохання, котрий не має батьків, а тому і відвічний для грецьких мислителів. «…Ерос найблаженніший з усіх блаженних богів», – каже Агатон[11]. Попри сексуальність і натяки на неї є й іронія. Тут – постать Сократа, котрий «…шукає істину, виходячи з цілком протилежного самоусвідомлення: як істинний філософ, він знає, що нічого не знає»[12]. Вдало далі звернутись до С. К’єркегора, для котрого «іронія й постає перед нами як нескінченна абсолютна заперечність. Вона негативна, бо тільки те й робить, що заперечує; нескінченна, бо заперечує не якесь окремо взяте явище; абсолютна, бо те, що каже їй заперечувати, є щось вище за неї, якого теж нема. Іронія нічого не утверджує, бо те, що повинно би утвердитися, лежить поза нею. Вона – це божевілля, що бушує, як Тамерлан, не залишаючи каменя на камені»[13].

Показово, що такий симпозіумний сміх не об’єднує богів, як він це робив у «Іліаді», але дає особливу принаду для сміху людей. Смертні мають дві підстави для сміху, котрий, як пише С. Халлівел, є іронічним: по-перше, дія відбувається між богами, а отже люди сміються вслід за сміхом богів. Сміх богів є наслідувальним, він не зупиняється лише на самих олімпійцях (проте людям наче потрібен дозвіл або згода богів на сміх – самими смітись вони не можуть). По-друге, кінець такого сміху є щасливим. У контексті земному подія подружньої зради виглядала б інакше – в людей вона викликає щонайменше тінь сорому на ціле життя, а у богів – тимчасове збентеження[14].

Вочевидь, люди сміються разом з/над богами. Парадоксальним є інше: боги не сміються над людською неміччю смерті, бо олімпійці вважають світ людей занадто прекрасним, занадто захопливим, аби з нього глузувати. Звісно, вони бачать світ людей з усіма його недосконалостями, але не висміюють його. А ще цікавою є амбівалентність сміху: поряд з наділенням повноважень богів, підкресленням їхнього статусу, сміх також дає можливість реваншу для людей стосовно богів.

До симпозіумів можна провести паралель середньовічної карнавальної культури. Якщо в часи Середньовіччя карнавали були чітко дихотомічно означені через проблематику «офіційності» та «неофіційності» культурної сили, то у грецьких бенкетах важко виокремити такі сили. Тут простежуємо інтеграцію у високоорганізований дух фестивалю. Але якщо карнавальні процесії, складовою котрих був сміх, мали яскраво виражений соціальний характер, то грецькі симпозіуми (теж з ритуальним сміхом) відбувались під покровом політично-релігійної влади і майже не бували у конфлікті з нею[15]. Важливо, що імпульсом карнавалів/симпозіумів/банкетів є гротескний реалізм – третя риса, що притаманна давнім грекам та середньовічним європейцям. Його ми тлумачимо у контексті сили, що відновлює, регенерує, перероджує. Припускаємо, що таким є прагнення народних святкувань (з огляду на два сміхові пласти – грецький та середньовічний). Середньовічна культура за         М. Бахтіним – це народження нового через смерть  старого. Така інтерпретація спрацьовує і для грецьких симпозіумів (точніше, для певних форм ритуального грецького сміху). Переродження для греків  є справою репродуктивної родючості – ключового елементу симпозіумів або жіночих ритуалів на честь богинь. Це важливо, бо дає колективне запровадження закону через тілесну силу і психологічне звільнення сміху. Доказом є віра греків у сміх як засіб вираження шанування та поклоніння божествам[16].

Механізм сміху, що пояснює його колективний  вияв – це форма звільнення та очищення. Для людей сміх – це спосіб уподібнення до богів, для богів – спосіб самоствердження. Сміх по-різному проявлявся у традиції греків, проте на бенкетах він був маркером прагнення до кращого.



[1]Івашина О. Загальна теорія культури / Івашина О. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – С.189

[2] Halliwell S. Greek laughter / Halliwell Stephen  // A study of Cultural Psychology from Homer to Early Christianity. – New York: Cambridge University Press. – 2008. – P.109

[3]Платон. Бенкет / Платон. – Львів: Вид-во УКУ, 2005. – С.13

[4] Halliwell S. Greek laughter / Halliwell Stephen  // A study of Cultural Psychology from Homer to Early Christianity. – New York: Cambridge University Press. – 2008. – P. 104

[5] Там само,  Р.120

[6] Halliwell S. Greek laughter / Halliwell Stephen  // A study of Cultural Psychology from Homer to Early Christianity. – New York: Cambridge University Press. – 2008. – P. 106-107

[7] Фрейд З. Остроумие и его отношение к бессознательному / Фрейд З.- СПб.: Азбука-классика, 2007. – С. 115

[8] Гомер. Одіссея / Гомер. – К.: Дніпро, 1968. – С. 140-142

[9] Halliwell S. Greek laughter / Halliwell Stephen  // A study of Cultural Psychology from Homer to Early Christianity. – New York: Cambridge University Press. – 2008. – P.78-79

[10]Платон. Бенкет / Платон. – Львів: Вид-во УКУ, 2005. – С.51

[11] Платон. Бенкет / Платон. – Львів: Вид-во УКУ, 2005. – С. 49

[12] Там само, С.149

[13] К’єркегор С. Всесвітньо-історична сила іронії та  Іронія як керована стихія, правда іронії [зб. Статей / К’єркегор С. // Іронія [упоряд. О. Галета, Є. Гулевич, З. Рибчинська]. - Львів.: Літопис; 2006., К. : Смолоскип. – С. 154

[14] Halliwell S. Greek laughter / Halliwell Stephen  // A study of Cultural Psychology from Homer to Early Christianity. – New York: Cambridge University Press. – 2008. – P. 82- 84

[15] Halliwell S. Greek laughter / Halliwell Stephen  // A study of Cultural Psychology from Homer to Early Christianity. – New York: Cambridge University Press. – 2008. – P. 204-205

[16]Там само, C. 206.

Христина Шонь

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/