Субота, 02 серпня 2014, 10:48

Розділ І. Теорії пояснення гумору та сміху: теоретична частина.

1.1 Сміх за Кантом

Розгляд теоретичної частини про сміх варто розпочати із рефлексій німецького філософа Еммануїла Канта. Далі буде проаналізовано концепції про сміх та гумор у хронологічному зрізі – від Е. Канта до Х. Плеснера. Так, праця Е. Канта «Критика спроможності судження» вийшла 1788 р., праця А. Бергсона «Сміх» - 1899 р., З. Фрейда «Дотепність та її відношення до несвідомого» - 1905р., а Х. Плеснера «Сміх і плач» - 1970 р. Тому для початку Е. Кант.

Для нього сміх – це те, що є несерйозним, що не спонукає до роздумів[1]. Так, наприклад, він пише, що характерним проявом насмішки є гра: «…без ігор навряд чи може відбутись будь-який вечір. В них проявляються такі афекти, як надія, страх, радість, гнів, насмішка»[2]. Кант зазначає далі, що тут постійно присутній елемент бадьоріння духа, хоча особа, котра бере участь у грі, нічого абсолютно не вивчає і не здобуває, а це характерно для стану афекту. За Кантом «сміх – це афект, що виникає із несподіваного перетворення напруженого очікування в ніщо. Саме таке перетворення, котре для розуму безумовно не є радісним, все ж побічно на якусь мить викликає справжню радість»[3]. Кант при аналізі причин сміху заперечує думку про сміх є результатом вивищення себе над іншим чи можливість виникнення сміху через недолугість іншого. Він проектує сміх з того, що напруження очікуваного раптом перетворилось в ніщо. Доцільно як приклад розглянути таку ситуацію. Індус сидить у англійця вдома, коли той відкриває ель. Індус думаючи що то пиво, дуже здивувався коли напій перетворився у піну і почав виходити із пляшки. На запитання що в тому такого дивного, індус відповів: «Мене дивує не те, що воно звідти виходить, а те, як вам вдалось його туди загнати». Акцентує увагу Е. Кант на тому, що очікування повинно перетворитись не у позитивну протилежність очікуваного предмета, бо це радше засмутить, але саме в ніщо. Саме тоді ефект буде сміховим.

Якщо говорити про жарти, то там має бути обов’язково щось, що зможе принаймні на мить обманути. Тільки тоді, як розсіюється ілюзія, перетворюючись у знову ж таки у ефект ‘ніщо’, виникає коливання душі – порив до нового пошуку. Цікаво, що Е. Кант теж пов’язує емоційний стан людини та фізичний прояв через сміх (тут аналогія до думки середньовічних лікарів, котрі говорили, що сміх супроводжується закипанням крові, пришвидшенням його руху по організмі).

Тому виходить, що з нашими думками пов’язані наші фізичні рухи, рухомість наших органів. Пояснюючи в таких рамках сміх, Е. Кант говорить про корисні для здоров’я рухи, котрі виникають під час сміху – зокрема, поперемінне напруження і розслаблення еластичних частин наших внутрішніх органів, котрі поширюються на діафрагму (механізм на організм працює подібно, як і при лоскотанні). Користь мають і легені – коли пришвидшено виштовхують повітря, що є також корисним для здоров’я. Це, на думку Канта, і є справжньою причиною, чому людина відчуває задоволення під час сміху – а не через задоволення від якоїсь думки (егоїстичної чи зарозумілої). Задоволення має мати фізичну основу, вважає філософ. Отже, Е. Кант розмежовує духовні та тілесні задоволення і виводить сміх до тваринного, бо воно є тілесним задоволенням, а не духовним. Духовним, на противагу, є повага до моральних ідей, котрі не є задоволенням, а повагою до себе, котре і підносить над потребою у задоволенні. Е. Кант жарти та сміх розуміє як джерела, котрі змінюючись одні одними, дають живе задоволення. Підкреслити треба, що характер такого задоволення – суто фізичний, хоча і створюється з поривань та ідей душевних[4]. Втім, головним чином сміх задіює тіло, але не емоції, відчуття, інтелект чи інші амбіції, приховані чи ні бажання індивіда.