Головна

«Феномен гумору та сміху в культурно-релігійному контексті» - вступ

Дипломна робота нашої парафіянки, учасниці та переможця фестивалю-конкурсу «Аскольдів глас» Христини Шонь «Феномен гумору та сміху в культурно-релігійному контексті: теорія та практика» була написана ще кілька років тому і головним чином ставить питання про сміх як феномен. Тут мова йде, не про сміх як усмішку чи психологічний стан-реакцію, але радше сміх як предмет аналізу та роздумів – сміх у дещо іншому контексті. Ця тема є пізнавальною і глибокою за своїм змістом та значенням. Гадаємо, нашій читацькій аудиторії буде цікаво відкрити для себе новий світ «сміху», його сили, ваги. Робота Христини Шонь змістовна і ґрунтовна, тому подаватимемо її частинами.

Мета праці – це аналіз розвитку поняття «сміх», «глузування», «насмішка» через праці обраних мислителів та філософів, а також у більш прикладному варіанті, як наприклад, у культурі грецькій (еллінській), християнській (від Старого Заповіту до часів Середньовіччя) та арабо-мусульманській (від становлення до пізнього Середньовіччя). У роботі також є інша частина, яка базується на основі проведеного анкетування серед студентів Національного університету Києво-Могилянська Академія». Втім, в даному виданні вона не буде представлена, оскільки її доречність та актуальність мали місце власне в дипломній роботі.  Також питання більш формальних категорій, котрі знову ж таки, доречні при захисті диплому, не будуть наведені нижче. Натомість, багато важливішою буде преамбула – хоча б для того, аби ввести в науковий дискурс та проблематику самого питання «сміху». Ми всі сміємось так чи інакше, а в даній роботі про це писатиметься на рівні теоретичному. Дещо нетипово. Втім, поки зупинимось на питання – чому була написана робота. Ще на одній з перших лекцій на початку мого навчання в університеті, викладач порівнюючи Сократа та Христа (відповідно, як представників двох світів – Західного, грецького та Східного юдейського) звісно ж, у науковому дискурсі акцентував серед іншого увагу на наступному. Сократ – іронік, любив дотепності та ‘стьоби’, йому в принципі притаманний сміх. Натомість Христос – серйозний,  представник тої культури, де домінують категорії ‘покірності’, стриманості, тому Христос не сміявся. Це і стало причиною цілих наукових пошуків протягом років бакалаврату.

Що ще? Робота написана в науковому дискурсі, вона не подає критики мусульманського чи грецького чи християнського сприйняття сміху або  веселощів, радощів чи трактування богів в принципі. Все це – на вирішення читачів. Наголосити треба тільки, що грецька релігія – політеїстична, тобто греки вірили у багатьох богів. Вони є типовим прикладом багатобожжя, де кожному богові відведено місце в ієрархії божеств, він (вона) конкретно відповідальний за певні події, вміння, характеристики (народження дітей, талант говорити чи бути \ вважатись красивим). Грецька релігія значною мірою базується на грецькій міфології. Тому їхні боги – дуже антропоморфізовані, тобто уподібнені до людей.

Іслам та християнство – релігії, які мають спільні корені, адже мають витоки у Старому Завіті. Через те вони належать до категорії ‘аврамічних’ релігій. Різниця полягає в тому, нагадаю, що у мусульман Христос – є одним із багатьох пророків, в той час як для нас, християн, Христос є Богом, Однією з Трьох Осіб Трійці. Йдемо далі, і на черзі – трохи наукових пояснень стосовно самої роботи.

Структура роботи

Робота складається із трьох частин і висновків. Перша частина присвячена теоретичному аналізові проблематики сміху та гумору. Зокрема, мова йде про пояснення механізму функціонування сміху та гумору на основі теоретичних рефлексій. Наприклад, німецький філософ Еммануїл Кант розуміє сміх як фізичне задоволення, котре відчує індивід за рахунок різкого виштовхування повітря з легенів. Тобто, задоволення першочергово виникає внаслідок задоволення фізичного, а не духовного, емоційного чи інтелектуального. Також Е. Кант  розмежовує духовні та тілесні задоволення і виводить сміх до тваринного, бо воно служить тілесності, а не духовності. Анрі Бергсон подає інтерпретацію комічного через особистісний рівень людини. Наприклад, через призму наших стосунків до невдахи, котрий ідучи послизнувся – чи ми сміємось, чи ні. Теорія Бергсона висвітлює поняття комічного у кореляції стосовно гумору. Чому смішно, коли чоловік послизнувшись на дорозі, падає? Драган Куюнжич базує свої дослідження на основі праці Жак Дерріда і виводить гумор на доонтологічний рівень, при тому його механізм пов'язаний із перформативними діями. Теорія    Зігмунда   Фрейда, котра левову частку подає у світлі протистояння свідомого та несвідомого, найповніше пояснює мотиви та механізми утворення «сальностей», дотепностей та різких, колючих жартів – більшість того, що стає озвученим та проговореним є результатом не наших свідомих, раціональних роздумів, а несвідомих бажань та пригнічень. Врешті для Хельмута Плеснера сміх – це ексцентрична позиційність, залучення того, що є зовсім невідповідним для особи.

Друга частина поділена на три основні підрозділи і висвітлює не тільки питання гумору та сміху, але і дотичних до цих поняття, як наприклад: дотепність, жарт, стьоб, іронія, радість та інші. Перший підрозділ висвітлює місце даних феноменів у культурі давніх греків, зокрема ставлячи основний акцент на іронії. Головним чином проаналізовано грецькі міфи. Другий підрозділ стосується сміху у християнській культурі, що пояснено через висвітлення проблеми сміху-несміху Бога-Сина Ісуса Христа. Такий ракурс дозволяє не просто проаналізувати думки та теорії на платформі християнства, але і практично його застосувати для вирішення проблематики співвідношення феномену сміху та постаті Богочоловіка. Третій підрозділ стосується феномену сміху, гумору та глузування у мусульманській традиції – відповідно, в основному дослідження базується на аналізі Корану, а також – короткому огляді пам’яток арабо-мусульманської літератури.

Ступінь розробки проблеми. Інакше кажучи, хто, коли і як саме дослідужвав це або дотичне питання.

Основою для першого розділу є : Е. Кант «Критика здатності суджень», А. Бергсон «Сміх», Д. Куюнжич «Запалення мови» за Ж. Дерріда, З. Фрейд «Дотепність та її відношення до несвідомого», Х. Плеснер «Ступені органічного і людина: вступ до філософської антропології».

Другий розділ складається на основі таких праць, як: Стівен Халлівел «Грецький сміх. Вивчення культурної психології від Гомера до ранніх християн», Сьорен  К’єркегор «Іронія: збірник статей», Йоан Золотоустий «Повчання», Л. Карасьов  «Сміх», С. Аверінцев «Бахтін і російське ставлення до сміху» та «Бахтін, сміх, християнська культура», М. Кларк «Гумор і невідповідність», Ф. Розенталь «Гумор у ранньому ісламі», Дж. Тамер «Гумор у арабській культурі», М. Мір «Гумор у Корані», Т. Аквінський «Сума Теології».

Христина Шонь

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/