Маковея
Четвер, 14 серпня 2014, 01:11
14 серпня за новим стилем в народі святкують свято Маковея, яке в церковному календарі називається днем семи мучеників Маковеїв. Пам'ять семи мучеників: Авіма, Антоніна, Гурія, Єлеазара, Євсевона, Аліма і Маркела, їх матері Соломії та вчителя їх Єлеазара, які в 166 р до н. е. очолили повстання за віру в єдиного Бога і були за це жорстоко покарані.
Це свято прийшло до нас з Візантії, де було встановлене не пізніше ІХ ст. Воно полягало в перенесенні з імператорського палацу до храму Софії частини хреста Господнього, що збереглася.
Протягом двох тижнів цю святиню носили по Константинополю з метою «відвертання хвороб», для очищення міста від злих духів, які за давніми віруваннями приносили епідемії страшних хвороб. За допомогою хреста освячували воду, щоб вона стала чистішою та щоб йшли дощі в спеку.
З цього дня розпочинається «Спасівка» - піст, який триває два тижні. В цей день у церквах святять воду, квіти і мак.
Серед квітів у букеті обов’язково присутні великі достиглі голівки маку. Такий букет називається «маковійчик», або «маковейка». До нього кладуть і чорнобривці, і жоржини, і айстри, і гвоздики, і барвінок, а також різні трави (які в народі називають зіллям, зіллячком): васильки, м'яту, чебрець, любисток, петрові батоги, полин, деревій, будяк-пристрітник.
На житомирському Поліссі до маковійнового букета додають морквинку, невеликі качани кукурудзи, горох, квасолю, кріп. На Черкащині колись вважали, що на Маковея треба обов'язково посвятити квіти, бо «від цього квітне господарство». Святити несли також вінок із квітів і колосків, посередині якого ставили свічечку.
На Поділлі святили цілий сніп городини та зілля, обв’язаний червоною китайкою. З ним урочисто обходили всю господу, хату, городи, сподіваючись і на наступний рік отримати гарний врожай і примноження в господарстві.
Після освячення маковійчика кладуть за образами, і він зберігатиметься там аж до весни, а деякими травами і маком будуть користуватися за необхідності, адже «освячене зело до всякої слабості здібне». Навесні мак розсівають по городу, а сухі квіти на Благовіщення дівчата вплітають до кіс – «щоб не випадало з голови волосся».
Сакральний статус маку в українців був доволі високим. Ним обсипали корів і господу «від усього лихого». На Черкащині маком обсипали «всяку новопримножену тварину», приказуючи: «Щоб було в господарстві стільки тварин, як у маківці зернин».
Цікаво, що навіть зараз дехто з міських жителів зберіг цю народну традицію ставлення до маку як до оберегу. Наприклад, посипають маком біля порогу квартири, де народилася дитина, щоб її не наврочила якась людина, що прийде провідати породіллю.
Окрім звичайного городнього маку, дівки-чарівниці на Маковея святили мак-видюк (самосійний, дикий мак), що в народному знахарстві вважається засобом проти чародійства, а також проти упирів і так званих «ходячих покійників». Таким маком треба було обсипати навкруги себе або обсипати дім – зробити магічне коло з маку – тоді всі вроки і хитрощі відьми пропадуть безслідно. За народними уявленнями, відьма або упир не могли заподіяти людині шкоди, аж поки не визбирають весь мак до зернини. Вважалося, що відьми дуже боялися такого маку, особливо з першої маківки, яку вони намагалися вирвати на чужому городі.
На Маковея святили також свіжо викачаний мед у стільниках, щедро пригощаючись ним. Обрядовою їжею в цей день були «шулики» - печені коржі, які ламають на дрібні шматочки в макітру і заливають медовою ситою та розтертим маком. Ця їжа дуже смачна, особливо її люблять діти. Готували також пироги, вареники, пампушки з маком, різноманітні медяники та маківники.
Одна бабуся-киянка, яка дожила до 120 років, близько 1890 року розповідала, що за часів її молодості існував у Києві звичай – на Маковея всі кияни сходилися та з’їжджалися на Дніпро святити воду. А чоловіче населення переважно вдягалося в козацький одяг.
Свято Маковея називається в народі "Першого Спаса", медовим Спасом – другий, яблучний Спас святкують 19 серпня – або Спасом на воді, Спасом водяним. Хворі пропасницею купалися в цей день у річці, бо вода на Маковея вважається цілющою.
У Київській державі цей звичай перетворився на хресні ходи до річок, водоймищ, озер. Вода освячувалася і після цього в ній купалися, а також купали худобу, щоб вона не хворіла. За переказами цього дня 988 р. хрестився князь Володимир. Під час цього свята при богослужінні відбувається винесення хреста на середину храму і поклоніння йому, а після літургії – хресний хід до води.
Освячена цього дня вода цінується не менше стрітенської і вважається надзвичайно корисною від усіх хвороб. В цей день святили також колодязі та воду в річках. За свідченням Михайла Максимовича, на Київщині цією водою кропили ожереди (копиці сіна), щоб уберегти їх від мишей, кропили бджіл, а також пили цю воду, вмивалися нею з метою очищення від усього лихого.