Середа, 28 травня 2014, 01:12

1. І тоді, коли ми вшановували пам'ять Хреста, ми звершу­вали свято поза містом. І тепер, коли в цей славний і світлий день вшановуємо Вознесіння Розп'ятого, ми знову святкуємо поза містом. Ми робимо це не для того, щоб принизити місто, а намагаємося вшанувати мучеників. Щоб ці святі не докоряли нам і не говорили: "Ми не сподобилися побачити жодного дня Владики нашого, який би святкувався у наших обителях", - щоб ці святі не стали докоряти нам і говорити: "Ось, ми проли­ли за Нього свою кров і сподобилися покласти за Нього голови свої, однак не сподобилися побачити день свята Його, який би звершувався у наших оселях", - тому ми з нагоди цього дня, залишивши місто, прийшли до ніг цих святих, виправдуючись перед ними і за минулі часи.

Якщо і колись належало приходити до цих мужніх подвиж­ників благочестя, коли вони лежали під спудом, то тим більше необхідно робити це тепер, коли ці перлини лежать уособлено, коли вівці відділені від вовків, коли живі відлучені від мерт­вих. Для них і колись не було ніякої шкоди від того, що вони знаходилися в загальному з єретиками місці поховання, бо чиї душі на небесах, тих тіла не зазнавали шкоди від такого сусід­ства; чия душа в руках Божих, того останки ніскільки не страж­дають від місця знаходження. Для них і колись не було ніякої шкоди, але народ наш терпів чималі прикрощі через місце, бо приходили до останків мучеників і звершували молитви з ва­ганням та сумнівом, бо не знали, де гробниці святих і де ле­жать справжні скарби. Тут відбувалося те, що було б з отарами овець, які, прагнучи напитися з чистих потоків, прийшли б до чистих джерел, але, відчувши поблизу сморід і неприємний за­пах, відступили б назад. Так бувало і з нашою паствою. Народ приходив до чистих джерел мучеників, але, відчуваючи єре­тичний сморід, що поширювався поблизу, відступав назад.

Бачачи це, наш мудрий пастир і загальний учитель, який робить усе для утвердження Церкви, палкий любитель і рев­нитель мучеників, не міг далі терпіти таке зло². Що ж він зро­бив? Погляньте на його мудрість. Мутні і смердючі потоки він засипав і відвів униз, а чисті джерела мучеників поставив у чистому місці. І погляньте, яке людинолюбство виявив він до мертвих, яку честь мученикам, яке піклування про народ. До мертвих він виявив людинолюбство, не порушивши їхніх кіс­ток, а залишивши їх на попередньому місці. Мучеників ушану­вав, звільнивши їх від негідного сусідства. Виявив піклування про народ, не допустивши, щоб він надалі звершував молитви із сумнівом.

Тому ми і привели вас сюди, щоби зібрання було більш урочисте, видовище більш красиве, бо тут зібралися не тіль­ки люди, але й мученики, і не тільки мученики, але й ангели. Справді, тут і ангели присутні: сьогодні зійшлося зібрання ан­гелів і мучеників. Якщо ти хочеш бачити й ангелів, і мучени­ків, то відкрий очі віри і побачиш це видовище. Бо коли пові­тря наповнене ангелами, то тим більше церква; якщо церква, то тим більше цього дня, коли возноситься їхній Владика. А про те, що все повітря наповнене ангелами, послухай, як гово­рить Апостол, застерігаючи жінок мати покривало на голові: "Тому жінка і повинна мати на голові своїй знак влади над нею, заради ангелів" (1 Кор. 11, 10). Також Яків: "Ангел, що ви­зволяє мене від усякого зла" від юності моєї (Бут. 48, 16). І ті, що були в домі разом з Апостолами, говорили Роді: "Це ангел його" (Діян. 12, 15). І ще Яків: "Я бачив, - говорить, - ополчен­ня Боже (ангелів)" (Бут. 32, 2). Чому він бачив "ополчення" і воїнство ангелів на землі? Як цар велить військам знаходити­ся у кожному місті, щоб ворог не вчинив нападу і не вторгся до міста, так і Бог, оскільки в цьому повітрі знаходяться люті й жорстокі біси і вороги світу, котрі постійно спричиняють ві­йни, протиставив їм воїнства ангелів, щоб вони тільки своєю появою приборкували бісів, а нам завжди подавали спокій. А щоб ти знав, що є ангели миру, то послухай, як диякони завжди виголошують у молитвах: "Ангела миру просимо".Бачиш, що тут присутні й ангели, і мученики? Тож хто більш жалюгідний за тих, котрі сьогодні відсутні? Хто щасливіший за нас, які прийшли і насолоджуємося цим торжеством? Однак розмову про ангелів ми залишимо на інший час, а тепер пове­демо мову з приводу цього свята.

2. Яке ж нині свято? Важливе і велике, улюблений, яке перевершує людський розум і гідне щедрості Бога, Який ула­штував його. Нині примирення Бога з родом людським, нині ворожнеча, яка довго тривала, припинилася, і довготривала війна закінчилася, нині настав якийсь дивний спокій, якого раніше не сподівалися. І хто міг сподіватися, що Бог мав на­мір помиритися з людиною? Але це не тому, що Владика був не людинолюбний, а тому, що слуга недбайливий; не тому, що Господь був жорстокий, а тому, що раб невдячний.

Хочеш знати, як ми образили цього людинолюбного, лагід­ного нашого Владику? Треба знати причину нашої колишньої ворожнечі, щоб ти, побачивши нас, ворогів і супротивників, удостоєними честі, здивувався людинолюбству Того, Хто удо­стоїв, щоб ти не думав, начебто переміна сталася через наші власні заслуги, щоб ти, пізнавши надмірність Його благодаті, не переставав постійно дякувати Йому за велич дарів. Отже, чи хочеш знати, як ми образили нашого Владику, людинолюб­ного, лагідного, благого, Який усе зробив для нашого спасін­ня? Він колись мав на меті зовсім винищити рід наш і так роз­гнівався на нас, що визначив погубити нас разом із жінками і дітьми, звірами і худобою, і зі всією землею. Якщо хочеш, я дам тобі послухати саме визначення. "Знищу, - говорив Він, -з лиця землі людей, яких Я створив, і звірів, і худобу, бо Я роз­каявся, що створив людину" (Бут. 6, 7). А щоб ти знав, що Він не зненавидів нашого єства, але відвертався від пороків, тому сказав: "Знищу з лиця землі людей, яких Я створив, - говорить людині, -кінець усякій плоті прийшов перед лицем Моїм" (Бут. 6, 7, 13). Якби Він ненавидів людину, то не став би роз­мовляти з людиною. А тепер бачиш, як Він не тільки не хотів учинити того, що погрожував зробити, але ще й виправдову­вався, - Господь перед рабом - розмовляв з ним, як з рівним Собі товаришем, і сповіщав про причину майбутньої загибеліне для того, щоб людина знала про ці причини, але щоб, роз­повівши про це іншим, зробила їх більш розсудливими.

Отже, рід наш, як я сказав, так колись негідно поводився, що опинився в небезпеці - бути винищеним із землі. А нині ми, які були не вартими землі, піднесені на небеса. Ми, не варті земного панування, піднялися до Небесного Царства, зійшли вище небес, зайняли царський престол, і те єство, від якого хе­рувими охороняли рай, нині поставлене вище херувимів. Як же звершилася ця дивна і велика справа? Як ми, які образили Бога, здавалися не вартими землі і втратили земне пануван­ня, піднеслися на таку висоту? Як закінчилася війна? Як при­пинився гнів? Яким дивним є те, що примирення сталося так, що не люди, котрі несправедливо ворогували проти Бога, (про­сили миру), але Сам Бог, Який справедливо гнівався, умовляв нас. "Ми посланці від імені Христового, - говорить Апостол, -і ніби Сам Бог умовляє через нас" (2 Кор. 5, 20). Що це? Він ображений і Сам умовляє? Так. Він - Бог і тому умовляє, як людинолюбний Батько.

І глянь, що відбувається: посередником стає не людина, не ангел, не архангел чи хтось із рабів, а Син Того, Хто умовляє. Що ж робить Посередник? Те, що властиво для посередника. Як там, де якісь двоє відвертаються одне від одного і не хочуть примиритися, хтось третій, прийшовши і запропонувавши себе за посередника між ними, припиняє їхню взаємну ворожне­чу, так зробив і Христос. Бог гнівався на нас, ми відверталися від Бога, людинолюбного Владики, а Христос, запропонував­ши Посередником Себе, примирив те й інше єство. Як же Він запропонував Себе Посередником? Він прийняв на Себе по­карання, яке від Отця повинні були понести ми, і, відповідно, перетерпів муки та ганьбу.

Чи хочеш знати, як Він прийняв на Себе те й інше? "Хрис­тос відкупив нас від прокляття закону, ставши за нас про­кляттям" (Гал. 3, 13), - говорить Апостол. Бачиш, як Він прийняв покарання, що загрожувало з вище? Подивися, як перетерпів Він і ганьбу, яка є на землі, "Зневага тих, що Тебе зневажають, - говорить псалмоспівець, - впала на мене" (Пс. 68, 10). Бачиш, як Він припинив ворожнечу, як Він непереставав робити і терпіти все і використовувати всі заходи, поки не привів супротивника і ворога до Самого Бога і не зро­бив Його другом? І доказ цих благ - цей день, коли Христос, узявши ніби початки нашого єства, підніс його до Владики. Як буває з урожайними полями, коли хто-небудь, узявши тро­хи колосків, зробивши невеликий сніп і принісши його Бого­ві, цією малою честю зводить благословення на всю ниву, так учинив і Христос. Він Своєю плоттю, наче початком, звів бла­гословення на весь рід наш.

-Але чому Він підніс не все єство наше?

Бо коли хтось принесе все, тоді воно вже не буде початком. Але коли хтось, принісши частку, тоді він через цю частку під­готує благословення на всіх.

-Але, - скажеш, - початком варто було б принести перво­зданну людину, оскільки початком називається те, що першим створюється, першим виростає.

Ні, улюблений, коли ми принесемо перший плід незрілим і негідним, воно не буде початком, а тільки тоді, коли прине­семо плід досконалий. Отже, оскільки той плід був підвладний гріхові, тому він і не був принесений, хоч і був першим. А цей плід вільний від гріха, і тому він принесений, хоч і з'явився піз­ніше. Це - і є Початок.

3. Щоб ти переконався, що початком є не перший плід, який виростає, але плід досконалий, прекрасний, який досяг належної зрілості, я наведу тобі свідчення з Писання. "Коли прийдете в землю, яку Господь Бог дасть вам, - говорив Мойсей до народу, - і посадите яке-небудь плодове дерево, то плоди його вважайте за необрізані: три роки слід вва­жати їх за необрізані, не слід їсти їх; а на четвертий рік усі плоди його повинні бути посвячені для свят Господніх" (Лев. 19, 23-24). Якби початком було те, що виростає першим, то належало б приносити Господу плід, який уродився першого року. Однак тут сказано: "Три роки слід вважати їх за необрі­зані", - облиш їх, бо дерево слабке, плоди його недобрі і незрі­лі. "А на четвертий рік усі плоди його повинні бути посвячені для свят Господніх". І поглянь на мудрість Законодавця. Він не дозволив навіть вкушати цього плоду, щоб людина не приймала його раніше Бога, не дозволив і приносити його, щоби Господу не був принесений плід незрілий. Залиш це, говорить Він, бо це - перші плоди, і не принось їх, бо вони негідні честі Того, Хто приймає. Тож бачиш, що початком є не те перше, що виростає, але досконале?

Це сказано нами про плоть, яку приніс Христос. Отже, Він приніс Отцеві початок нашого єства. А Отець виявив таку повагу до цього дару, що, відповідно як до гідності Того, Хто приніс, так і до чистоти принесеного, прийняв його власними руками, посадив дар поруч із Собою і сказав: "Сиди праворуч Мене" (Пс. 109, 1). До якого єства Бог сказав: "Сиди праворуч Мене"? До того, яке чуло: "Ти порох і до пороху повернешся" (Бут. 3, 19). Хіба для нього не було достатньо піднятися над не­бесами? Хіба не достатньо було стати разом з ангелами? Хіба не була невимовною і ця честь? Але воно перевершило анге­лів, пройшло повз архангелів, перевершило херувимів, підне­слося вище серафимів, минало начальства і зупинилося не ра­ніше, аж поки досягло престолу Владики. Бачиш цей простір від неба до землі? Або краще - почнемо знизу. Чи бачиш, яка відстань від пекла до землі, також від землі до неба, потім від неба до неба вишнього, а від нього - до ангелів, до архангелів, до вишніх сил, до самого Царського Престолу? Він підніс наше єство Вище за всю цю відстань і ці висоти.

Поглянь, як низько (людина) знаходилася і як високо під­несена. Неможливо було ані опуститися нижче від того, куди опустилася людина, ані піднестися вище того, куди підніс її Христос. Виражаючи це, Павло говорив: "Хто зійшов, Той і піднявся" (Еф. 4, 10). Куди Він сходив? "У пекельні місця зем­лі..., і піднявся вище всіх небес" (Єф. 4, 9-10). Поглянь, хто піднявся, яке єство, в якому стані воно було колись? Я спеці­ально зупиняюся на незначності нашого роду, щоб відзначити надзвичайну честь, даровану нам людинолюбством Владики. Ми були землею і порохом, але це ще не провина, бо це - не­мічність природи. Ми зробилися більш безглуздими, ніж без­словесні тварини, бо людина "зрівнялася з тваринами й упо­дібнюється їм" (Пс. 48, 21). А уподібнитися безглуздим - це стати гіршими за безглуздих, бо бути безглуздим від природиі залишатися безумним - це справа природна. А зійти до без­умства тим, котрі обдаровані розумом, - це провина волі. Тому, коли чуєш: "Зрівнялася з тваринами й уподібнюється їм", то не думай, що псалмоспівець сказав так, бажаючи зрів­няти людей із безглуздою твариною, - він сказав це, бажаючи показати, що вони гірші за тварин. Справді, ми були гірши­ми і бездушнішими за безсловесних не тільки тому, що, буду­чи людьми, так упали, але й тому, що дійшли до ще більшого безумства. Виражаючи це, Ісая говорив: "Віл знає господаря свого, і осел - ясла господаря свого; а Ізраїль не знає Мене" (Іс. 1, 8). Однак не будемо соромитися колишнього: "Коли при­множився гріх, стало більше благодаті" (Рим. 5, 20).

Бачиш, наскільки ми були безглуздішими за тварин. Хо­чеш бачити, наскільки ми були безглуздішими і від птахів? "І горлиця, і ластівка, і журавель пильнують час, коли їм прилетіти; а народ Мій не знає визначення Господнього" (Єр. 8, 7). Ось ми безглуздіші й від ослів, і волів, і птахів: гор­лиці і ластівки. Хочеш побачити й інше наше безглуздя? Пре­мудрий робить нас учнями мурах - настільки ми втратили природний толк! "Піди, - говорить він, -до мурахи, лінивцю, подивися на дії її, і будь мудрим" (Притч. 6, 6). Ми створені за образом Божим і зробилися учнями мурах. Однак винен цьому не Творець, а ми, які не зберегли Його образ. Що я го­ворю про мурах? Ми були бездушнішими за каміння. Хочеш, я наведу свідчення і стосовно цього?"Слухайте, гори, суд Господній, і ви, тверді основи землі: бо у Господа суд з на­родом Своїм" (Мих. 6, 2). Ти судишся з людьми, а закликаєш основи землі? Так, говорить Він, бо люди більш бездушні, ніж основи землі.

Якої ж ще крайності пороку ти будеш вимагати, коли ми бездушніші за ослів, безглуздіші за волів, більш нерозумні, ніж ластівки й горлиці, тупіші за мурах, бездушніші від камін­ня, і навіть виявляємося такими ж, як змії? "Отрута в них, -сказано, -як у змії" (Пс. 57,5). "Отрута аспида в устах їхніх"(Пс. 139, 4). Але чи потрібно говорити про бездушність безсло­весних, коли ми, виявляється, іменуємося дітьми самого дия­вола? "Ваш батько, -говорить, - є диявол" (Ін. 8, 44).

4. І однак ми, будучи бездушними, нерозумними, безглуз­дими, бездушнішими за каміння, найбільш приниженими, безчесними і зневаженими (як маю сказати, як виразитися, як вимовити це слово?), - знехтуване єство, безумніше за всіх - нині стало вище за всіх. Нині ангели отримали те, чого дав­но бажали; нині архангели побачили те, чого давно жадали: побачили наше єство сяючим на Царському Престолі, сяючим славою і безсмертною красою. Так, цього давно бажали ангели, цього давно жадали архангели. Хоч наша честь і перевершила їхню (честь), однак вони радіють за наші блага. Так само, як тоді, коли ми несли покарання, вони печалилися, херувими хоч охороняли рай, однак печалилися. Як слуга, взявши за на­казом господаря під варту свого співслужителя, хоч і стереже його, однак із жалю до цього співслужителя печалиться від того, що з ним трапилося, - так і херувими, хоч і прийняли рай для збереження, однак печалилися на цій варті.

А щоб ти переконався, що вони справді печалилися, я пояс­ню тобі це на прикладі людей. Коли ти бачиш, що люди співчу­вають своїм співслужителям, то після того вже не сумнівайся щодо херувимів, бо ці сили набагато співчутливіші за людей. А хто з праведників не печалився про людей, котрі після не­зліченних гріхів були справедливо покарані? Дивно, що вони печалилися, знаючи гріхи людей і бачачи, що вони образили Владику. Так, Мойсей після ідолопоклонства євреїв, говорив: "Прости їм гріх їхній, а якщо ні, то згладь і мене з книги Тво­єї, в яку Ти вписав" (Вих. 32, 32). Що це? Ти бачиш безчестя і печалишся про покараних? Тому я й печалюся, говорить він, що вони покарані і подали причину для справедливого пока­рання. А Єзекіїль, побачивши ангела, який поражає народ, з великим криком і голосінням виголосив: "О, Господи Боже! Невже Ти погубиш весь залишок Ізраїля?" (Єз. 9, 8). І Єремія: "Карай мене, Господи, але за правдою, не в гніві Твоєму, щоб не принизити мене" (Єр. 10, 24).

Якщо ж Мойсей, Єзекіїль і Єремія печалилися, то невже сили небесні ніскільки не співчувають нам у наших нещас­тях? Хіба може таке бути? А що вони наше вважають своїм,згадай, яку радість виявили вони, коли побачили, що Влади­ка примирився з нами. Якби вони не печалилися до цього, то не зраділи б потім. А те, що вони раділи, це видно зі слів Христових: "На небесах більше буде радості за одного гріш­ника, що кається" (Лк. 15, 7). Якщо ж ангели, бачачи одного грішника, котрий навертається, радіють, то як вони можуть не відчувати великого задоволення, бачачи нині піднесеним до неба все єство в його Початку? Послухай ще, як радіють вишні сонми через наше примирення (з Богом). Коли Господь наш народився у плоті, то вони, побачивши, що Він примирився з людьми, - а якби Він не примирився, то й не зійшов би так, - побачивши це, вони створили хор на землі і викликували: "Слава у вишніх Богу і на землі мир, у людях благовоління" (Лк. 2, 14). А для того, щоб ти міг переконатися, що вони тому прославляють Бога, що земля отримала блага, вказали і при­чину: "На землі мир", - говорять вони, - у людях благоволін­ня", ворожих, невдячних. Бачиш, як вони прославляють Бога за чужі блага, або краще - за свої, оскільки наші блага вони вважають своїми.

Чи хочеш знати, що вони раділи й захоплювалися, коли очі­кували побачити Його, як Він возноситься? Послухай Христа, Який говорить, що вони безупинно піднімалися й опускалися, а це властиво для тих, котрі бажають бачити дивне видовище. Звідки ж відомо, що вони піднімалися й опускалися? Послу­хай Самого Христа, Який говорить: "Віднині побачите небо відкрите й ангелів Божих, які піднімаються й опускаються над Сином Людським" (Ін. 1, 51). Таке властиве для люблячих: вони навіть не очікують часу, але своєю радістю випереджають час. Тому вони опускалися, прагнучи побачити те надзвичайне і дивне видовище, - людину, що явилася на небі. То ж ангели являлися завжди: і коли Він народився, і коли воскрес, і нині, коли возносився. "Раптом, - сказано, - перед ними стали два мужі в білому одязі (виявляючи радість навіть своїм ви­глядом) і сказалиучням: "Мужі галилейські, чого ви стоїте і дивитесь на небо? Цей Ісус, Який вознісся від вас на небо, прийде так само, як ви бачили Його, коли Він сходив на небо" (Діян. 1, 10-11).

5. Тут слухайте мене уважно. Чому ангели говорять це? Хіба учні не мали очей? Хіба вони не бачили події? Хіба не сказав Євангеліст, що "хмара взяла Його з очей їхніх" (Діян. 1, 9)? Чому ж стали ангели, повчаючи їх, що Христос "вознісся на небо"? З двох причин. По-перше, тому, що розлу­ка з Христом завжди засмучувала учнів. А що вона засмучувала їх, послухай, що Він говорив їм: "Ніхто з вас не питає Мене: "Куди йдеш?"Але від того, що Я сказав вам це, скорботою на­повнилися серця ваші" (Ін. 16, 5-6). Якщо ми не можемо (бай­дуже) переносити розлуку з друзями і родичами нашими, то учні, бачачи Спасителя, Наставника, Заступника, людинолюб­ного, лагідного, благого, Який розлучається з ними, хіба могли не засмучуватися, хіба могли не печалитися? Тому і став ангел, утішаючи їх у скорботі стосовно відходу Господа звісткою про Його друге пришестя: "Цей Ісус, Який вознісся від вас на небо, прийде так само" (Діян. 1, 11).

- Ви впали в скорботу, - говорить він, - що Христос возніс­ся? Не печальтеся: Він знову прийде.

Щоб вони не вчинили те, що зробив Єлисей, який, поба­чивши свого учителя взятим на небо, "схопив він одяг свій і роздер на дві частини" (4 Цар. 2, 12), - перед ним ніхто не став і не говорив, що Ілля знову прийде, - щоб і вони не вчинили того ж, для цього стали ангели, утішаючи їх у печалі. Ось одна причина явлення ангелів. Не менш важлива й друга причина, з якої ангел і додав: "...вознісся". Яка ж це причина?

Христос вознісся "на небо". Велика відстань між землею і небом, тому сила зору не в змозі стежити за тілом, яке під­носилося до неба, бо як птах, що злітає у височінь, чим далі піднімається, тим більше ховається від нашого зору, так і тіло Христове, чим далі підносилося у височінь, тим більше хова­лося, оскільки очі через свою немічність не могли стежити за Ним на такій великій відстані. Тому стали ангели, сповіщаючи про Його вознесіння на небо, щоб учні не подумали, що Хрис­тос вознісся ніби "на небо", подібно до Іллі, але, - що Він воз­нісся у саме небо. Тому і сказано: "Вознісся від вас на небо",і це додано не даремно. Ілля був узятий ніби "на небо", оскіль­ки він був рабом. Ісус же вознісся "на небо",боВін - Владика.Той - на вогненній колісниці, а Цей - на хмарі. Коли потрібно було призвати раба, була послана колісниця, а коли Сина, то - Царський престол, і не просто Царський престол, але престол Отця. Про Отця говорить Ісая: "Ось, Господь сидить на хмарі легкій" (Іс. 19, 1). Отже, якщо Отець "сидить на хмарі", то і Си­нові Він послав хмару. Ілля при вознесінні опустив Єлисеєві плащ, а Ісус, коли вознісся, зіслав на учнів дари, які роблять не одного пророка, але безліч Єлисеїв, чи краще сказати, набага­то більших і славніших за нього.

Піднімімося ж, улюблені, і направмо наші погляди на друге пришестя Христове. Павло говорить: "Сам Господь у час спо­віщення, при голосі архангела і сурми Божої, зійде з неба...; і ми, що залишились живими, будемо піднесені на хмарах на­зустріч Господеві у повітря" (1 Сол. 4, 16-17), але не усі. А що не всі ми будемо піднесені, але одні залишаться, а інші будуть піднесені, послухай, як про це говорить Христос: "Тоді дві, що мелють на жорнах, одну буде забрано, а другу залишено... Будуть двоє на одній постелі: один візьметься, а другий за­лишиться" (Мф. 24, 41; Лк. 17, 34). Що означає ця притча? Що означає ця заповітна тайна? Жорна - це всі ті, що живуть в убогості і скорботах, а постіль і заспокоєння - це всі, що на­солоджуються багатством і почестями. Господь, бажаючи по­казати, що і серед убогих спасаються, і гинуть, сказав, що із тих, котрі мелють на жорнах, "одну буде забрано, а другу за­лишено", і серед тих, котрі лежать на постелі, "один візьметь­ся, а другий залишиться". Цим Він виражає те, що грішники залишаються тут й очікують кари, а праведники підносяться на хмарах. Як при в'їзді до міста царя, ті, котрі наділені саном і владою та мають велику відвагу перед царем, виходять з міста йому назустріч, а злочинці і засуджені залишаються під вар­тою в місті, очікуючи царського вироку, так і під час пришестя Господа, ті, котрі мають відвагу перед Ним, зустрінуть Його на повітрі, а винні і ті, котрі усвідомлять за собою безліч гріхів, будуть очікувати Суддю тут.

Тоді і ми "будемо піднесені". Сказавши "ми", я не включаю себе до числа тих, котрі будуть піднесені. Я не настільки без­душний і нерозумний, щоб не усвідомлювати власних гріхів.Якби я не побоювався затьмарити радість цього свята, то гірко плакав би, згадавши ці слова, бо згадав і про власні гріхи. Але оскільки не хочу порушувати радості цього свята, тому на цьо­му завершу розмову, залишивши у вас живу пам'ять про той день, щоб ані багатий не тішився багатством своїм, ані вбогий не вважав себе нещасливим через свою вбогість, але кожен робив так чи інакше, зважаючи на те, що він усвідомлює за собою. Ані багатство не робить блаженним, ані вбогість - не­щасливим, але хто сподобиться піднесення на хмарах, той бла­женний і преблаженний, хоч би він був убогішим за всіх. Так само як і той, хто буде позбавлений цього, нещасливий і пренещасливий, хоч би він був найбагатший за всіх.

Говорю це для того, щоб ми, котрі перебуваємо в гріхах, оплакували самих себе, а всі, що живуть у добрих подвигах, підбадьорювалися, і не тільки підбадьорювалися, але й мали непохитну надію. Однак і перші повинні не тільки плакати, але й виправляти себе, бо і грішник може, облишивши гріхи, повернутися до чеснот і зрівнятися з тими, котрі від початку проводили побожне життя. Будемо піклуватися про це і ми. Ті, котрі усвідомлюють себе побожними, нехай перебувають у благочесті, постійно примножуючи це благе надбання і збіль­шуючи попередню відвагу. А ті, котрі не мають відваги, і ті, ко­трі усвідомлять за собою багато гріхів, будемо виправлятися, щоб і ми дійшли до їхньої відваги, і всі разом і однодумно з належною славою зустріли Царя ангелів і сподобилися бла­женної радості в Христі Ісусі, Господі нашому, Котрому слава і держава з Отцем і Святим Духом нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

¹Бесіда була виголошена в храмі мучеників у Романезії, у приміській місцевості Антіохії, куди були перенесені тіла мучеників, які досі лежали під спудом біля трупів єретиків. Рік виголошення бесіди невідомий.

²Єпископ Флавіан.

Джерело: Повне зібрань творінь святителя Іоана Золотоустого в 12-ти томах в українському перекладі. Том 2 книга 1  стор. 551- 562

http://kyrios.org.ua/