Вівторок, 29 квітня 2014, 08:40

Жив собі брат при церкві і мав він недугу на ім’я «найкращий від усіх». Хай про що тільки мова не зайде, він повсюди старався бути найкращим від усіх: прибирати в церкві – він вже мітлою мете; всеношну молитву – він серед перших запопадливо молиться, рулади словесні виписує.

І от, в ніч на П’ятидесятницю приснився йому сон – потрапляє цей брат на небо, стоїть у черзі праведників чекає і думає як Ісус його серед усіх виокремить, під білі ручки візьме, похвалою засипле.

Годину жде, другу, а Ісус все не підходить. Захвилювався брат, озиратися став. Помітив врешті0реш, що Ісус недалеко від нього ідучи похвалив когось. Тоді виступив брат на зустріч і питає:

-          А як же я? невже про мене забули?

Ісус глянув на нього і сказав:

-          Не знаю хто ти.

-          Та ж як? Я у церкві служив, у хорі співав, Біблію читав, нічні молитви вистоював.

-          Не пам’ятаю я тебе, - відказує йому Ісус.

Тут брат помічає диякона з церкви, що тиждень тому як помер, а доти  молився за всю громаду і просить брат його допомогти, заступитися, потвердити, що він справді служив у їхній громаді і таке інше. Заступився за нього диякон словом. Вислухав його Ісус і каже.

-          Може ти і правду мовиш, але я особисто його не знаю і тут йому не місце.

Підхопили брата ангели і віднесли куди належить. І от прокинувся брат серед ночі, облитий потом із сильним криком і замилився добре - яка ж несправедливість! До ранку міркував і згадав, що диякон перед смертю таку науку давав: - «не той у царстві Бога великий, хто зробив багато, а той великий, хто пізнав Христа!»

І після цього сну брат позбувся своєї духовної недуги. І зрозумів, що найбільше Ісус цінує в людях.

«365 притч на щодень» - видавництво «Свічадо» 2013  (с)