Четвер, 17 квітня 2014, 16:14

Останні дні земного життя Христа пов’язані з бурхливими подіями, що відбувалися в Єрусалимі безпосередньо перед святом Пасхи. Фарисеї та книжники вирішили знищити Ісуса, наростає агресія натовпу, про Його тріумфальний вхід уже мало хто пам’ятає… Що тоді робить Господь? Дає свідчення справжньої Любові.

Єрусалим уже кілька днів вирує. Десятого дня місяця нісан, точно тоді, коли літургійні приписи велять відділити ангця від стада, щоб цей агнець пасхального вечора був спожитий на седер-вечері, Ісус із Назарета, відомий, але дуже неоднозначний пророк із Галілеї (чи може бути щось доброго з Галілеї і коли звідти походив якийсь пророк?) прибув до міста з боку Оливної гори. Його прихильники влаштували Йому тріумфальний в’їзд до єрусалимського Храму, розташованого на горі Морія, на якій колись праотець народу,

Авраам, мав пожертвувати свого сина Ісаака. Прекрасну святиню, дім для Бога збудував на цій горі цар Соломон. Ну, насправді то храм Соломона ліг у руїнах, коли війська Навуходоносора завоювали Святе Місто, але за кількадесят літ його відбудували знову, а цар Ірод, хоч його й ненавиділи піддані, постарався святиню перебудувати, і вона стала одним із найпрекрасніших пам’ятників цього великого Будівничого.

Прибуття Ісуса і Його щоденні візити на храмові подвір’я, під час яких Він провадив дискусії з фарисеями, котрі старалися точно дотримуватися всіх 365 заборон і 248 повелінь Закону, а також із садукеями, що належали до священицької та мирянської еліти суспільства, розходилися голосною луною по всьому Єрусалиму, і не додавали Йому друзів.

Синедріон занепокоєний діяльністю Ісуса, а книжники, фарисеї та садукеї, які на щодень розходяться у багатьох поглядах на різні проблеми, згідні в одному: що Ісус небезпечний для них усіх. Він привласнює собі право інтерпретувати Писання і не рахується з думками тих, які присвятити життя дослідженню Писань. Він старається довести фарисеям їхню облуду і таким чином безпардонно підриває їхню репутацію, яку вони довгі роки мають у суспільстві. А насамперед розходяться чутки, що то Він є очікуваним Месією, отож може запрагнути влади і може проголосити війну римлянам. Ну, римляни то таки окупанти, але садукейські кола зуміли допасуватися до ситуації і черпають із неї чимало користі. Порушення римського порядку було би для них особистою поразкою.

А тому Ісус — невигідний. Тому Синедріон зібрався вже у первосвященика Каяфи і вирішив позбутися приводу до неспокою, хоч би треба було втягнути в це римські власті на чолі з прокуратором Понтієм Пілатом і довести до публічної страти.

У місті панує атмосфера непевності, ненависть до пророка з Галілеї дедалі зростає серед Його численних ворогів, довкола Нього стискається коло інтриг, а навіть один із Його товаришів установив контакт з елітою, аби видати Ісуса за сприятливої нагоди.

Ісус це все усвідомлює, але не втікає і не змінює своєї поведінки. Увечері чотирнадцятого дня місяця нісан разом із найближчими учнями Він споживає пасхальну трапезу в домі одного знайомого у єсейській дільниці Єрусалима, поблизу палацу Каяфи. І саме там, де Його звідусіль оточує ненависть, Він підводиться від столу, аби в акті найпокірнішої любові обмити ноги своїм учням, а потім дає їм себе під виглядом хліба і вина. На цій учті учні Ісуса споживали істинного Агнця, як їхні прабатьки їли баранчика у ніч виходу з Єгипту, і п’ють істинну Кров Агнця, яка має принести спасіння цілому світові, як колись кров баранців і козлят на одвірках юдейських домівок рятувала первородних під час останньої кари єгипетської.

Ісус не поранений ненавистю, яка Його оточує, Він виявляє Любов, роздає любов і навчає своїх учнів Любові. Якщо Мене звете Вчителем, то Я дав вам приклад, аби ви один одного любили, як Я полюбив вас. Любов, яка служить, схилена до ніг учнів, Любов, яка сама себе роздає, яка обдаровує власним Тілом і власною Кров’ю, що буде пролита до останньої краплі при тортурах під час судових розглядів і на дереві хреста.

Ми входимо у таємницю Любові. З цієї таємниці маємо насамперед навчитися любові мірою Його Любові. Світ, подібно як за часів Ісуса, повний ненависті, й цю ненависть він керує в бік Бога і людини. Учнів Ісуса, як Його самого, оточує ненависть, вони невигідні, незручні, коли чесно сприймають Його слова і хочуть їх дотримуватися. Вони небезпечні для багатьох груп та еліт сучасного світу, які налагодили добрі стосунки з тим усім, що поневолює людину, і черпають із цього чималу користь. Вони готові на будь-які угоди, аби лиш позбутися людей, які проголошують Ісусову Любов.

В усьому цьому розгардіяші світу, пронизаного ненавистю, ми маємо бути учнями Любові та її виконавцями, втілювачами. Цей важкий шлях буде Хресною Дорогою, але закінчиться колись перемогою Воскресіння.

о. Томаш Єльонек, deon.pl