Понеділок, 07 квітня 2014, 11:41

Свято Благовіщення Пресвятої Богородиці святкують християни як східної, так і західної церковних традицій. Воно оповідає нам про подію, коли Архангел Гавриїл з’явився Діві Марії, сповіщаючи про те, що незабаром вона народить Месію – Спасителя світу.

Це свято заставляє нас призадуматися про дар батьківства і материнства, а також і те, як родина повинна приймати Господню волю. Про це розповідає о. Василь Рудейко, доктор богослов'я, заступник голови Патріаршої літургійної комісії УГКЦ, священик храму Священномученика Климентія Шептицького у Львові.

Свято Благовіщення Пресвятої Богородиці є одним із 12-ох найбільших свят у церковному році. За яких обставин відбулася ця подія?

Передовсім, підкреслю, що це свято належить до т. зв. Біблійних свят, яке містить у собі апокрифічні основи. Бо деякі апокрифічні Євангелія, такі як Євангелія Якова, також описують цю подію. Так, у Святому Письмі Нового Завіту подія Благовіщення описується в Євангеліє від Луки. За ним, Богородиці з’являється ангел, який сповіщає їй про те, що Господь обрав її Матір’ю свого Сина. На це Богородиця відповіла ствердно, таким чином, започатковуючи початок спасіння людського роду.

Відеоверсія розмови: Свято Благовіщення заставляє нас призадуматися над тим, як ми повинні приймати Господню волю

Свято Благовіщення є святом зачаття Ісуса Христа, тому Церква вірить, що з цього моменту Слово Боже воплотилося і стало плоттю. В різних іконографічних сюжетах цього свята навіть представляється маленьке дитя Ісус Христос на лоні Богородиці.

Цікавою постаттю цієї події є Архангел Гавриїл, який загалом кілька разів з’являється у Новому Завіті. Чому ж його часто називають «лівою рукою Господньою»?

Це радше народне звертання до нього. Насправді Архангел Гавриїл належить до тих ангелів, що звіщають щось, тобто вони є «сповістителями». Через них Господь звіщає свою волю. А називають його «лівою рукою Господа», правдоподібно через аналогію із Архангелом Михайлом, який є «сповістителем сили Божої». Бо він з’являється, як захисник часто тоді, коли настає війна, в той час як Гавриїл є «сповістителем Слова Божого».

Гадаю, варто закцентувати увагу на постаті Святого Йосифа, який не присутній на цій події. Проте йому також згодом з’являється цей Архангел. Якою була поведінка Святого Йосифа, який був зарученим із Марією, далі? Як він сприйняв цю звістку?

В Святому Письмі цей момент описано скупо. Архангел Гавриїл з’являється спочатку Марії, потім Йосифу. Святий Йосиф, повіривши ангелові, приймає Богородицю і стає її опікуном. В апокрифічних текстах це представляється значно драматичніше. Передовсім, є дискусія між Богородицею і ангелом, яка не розуміє яким чином, вона - дівиця може зачати і народити Христа. Їй ангел пояснює, що це відбудеться внаслідок дії Божої  і те, що із нею відбувається – не людський акт, а божественний. Тому завдання Богородиці – ствердно відповісти на це і послідувати Господньому плану. Подібне відбувається із Йосифом. Це описується не в самому Євангелії, а в апокрифах. Присутній момент сумніву. Проте Йосиф всеодно приймає Марію і супроводжує її та Ісуса.

В Назареті, де відбулася ця подія, звели церкву, як зараз має офіційний статус малої базиліки. Що відомо про цей храм?

Будівництво церков, особливо на Святій землі, пов’язано із розвитком самих свят. Із IV століття вже є чіткі згадки про святкування цієї події, а також вже існує багато проповідей Святих Отців Церкви, присвячених їй. Спорудження цієї базиліки на місці Благовіщення не є чимось особливим, бо церкви зводили до кожної такої євангельської події. Натомість, саме свято було прив’язане до періоду народження Ісуса. Тобто в ранній Церкві його святкували в час приготування до Різдва. Навіть сама дата святкування відрізнялася у різних Церквах. У Західній Церкві його святкували 18 грудня, у Східних Церквах це свято є частиною передвеликоднього посту. Давнім святкуванням Благовіщення був спів Акафісту до Пресвятої Богородиці.

Як це свято святкують в наші часи, зокрема в УГКЦ? Відомо, що цього дня освячують проспор...

Освячень просфор не є типовою традицію УГКЦ цього свята. Свято почали святкувати у Візантійській Церкві і ми перейняли цю традицію в конкретну дату, близько VII століття.

Те, що Господь нам дає в будь-якому виді – ми повинні прийняти.  Це є основним посланням цього свята сучасноті, в якій людина хоче сама все вирішувати

Вперше про це говорить VI Вселенський собор, який дозволяє святкувати Євхаристійне богослужіння в день коли б воно не випало. Навіть у Страсний тиждень чи Паску, Благовіщення не переноситься. Це спричиняє ускладнення для богослужбового уставу. Зазвичай, є день передсвяття свята і посвяття, окрім того випадку, коли свято співпадає із Великоднем.

Цікавою є іконографічна символіка цього свята. Подекуди існує ікона із зображенням Архангела Гавриїла із білою лілією в руках, Марії із водою в руках і т.д. Про що це все свідчить?

В кожному такому символі закладена основна ідея свята, що «Слово втілюється». Благовіщення є тим моментом, коли світло входить в темряву, щоб просвітити людей. Це все завжди говорить про Христа, який воплочується. На іконі головними персонажами є Гавриїл і Богородиця.

Свято не лише оповідає про радісну подію – народження Месії. Воно також заставляє задуматися над даром батьківства і материнства, а також про те, як подружжя повинно сприймати Божу волю.

Батьки, які мають сказати своє «так» на прийняття своє радості - народження дитини, повинні розуміти, що це дар, а не те, що вони самі творять. Всі ми, як Церква, покликані це благовіщення – народження нової людини, прийняти, її виховувати і, можливо, коритися не дуже радісній події, пов’язаній із життям дитини. Те, що Господь нам дає в будь-якому виді – ми повинні прийняти.  Це є основним посланням цього свята сучасноті, в якій людина хоче сама все вирішувати.

Розмовляла Руслана Ткаченко, http://news.ugcc.org.ua/