ПОЛІТИЧНИЙ МЕСІАНІЗМ – ВИНА УКРАЇНСЬКИХ ХРИСТИЯН
Субота, 05 квітня 2014, 06:15
Після подій Майдану багато хто твердить про кардинальні зміни в українському суспільстві. Але якщо поглянемо на реалії, які нас оточують, здається, що такі твердження занадто оптимістичні. Хабарі, корупція, безвідповідальність, вседозволеність чиновництва й олігархії, очікування політичного месії, недовіра до влади, обливання брудом політичних конкурентів, маніпуляція інформацією – усе це і чимало іншого й надалі залишається частиною життя українського суспільства.
Майдан дещо відкоригував життя суспільства: громадяни почали усвідомлювати, що вони можуть впливати на суспільне та політичне життя країни, але процес суспільного одужання тривалий і упродовж кількох місяців нездійсненний.
У цьому контексті президентські перегони стали добрим індикатором суспільних реалій в Україні. Лицемірне очікування від кандидатів совершенності й безгрішності, очікування приходу «нових облич», які кардинально змінять ситуацію в суспільстві, обливання кандидатів тонами бруду, риття у чужій брудній білизні, істерики фанів та антифанів – реалії політичного життя України ніде не ділися. А перед лицем московської агресії вони ще більше загострилися. Мало кого цікавлять реальні проблеми країни, люди живуть виключно на рівні особистих потреб і шаленої віртуалізації проблем надуманих. Стан українського суспільства щораз більше нагадує гучну забаву в часі чуми.
З прикрістю можна констатувати, що це й стан охопив як формальних, так і активних християн. Багато хто почав бачити вирішення усіх проблем українського суспільства у приході до влади ідеального кандидата в президенти. А це не що інше, як очікування політичного месії, який визволить народ від всякого лиха і запровадить рай на землі. Щобільше, і самі кандидати – свідомо чи ні – підігрують таким суспільним настроям, приміряючи на себе ореол спасителя держави і народу.
Здавалось хто-хто, а християни мали б мати імунітет перед політичними месіями. Адже наш Месія уже прийшов дві тисячі років тому, і ми очікуємо його славного Повернення. Тому кожного політичного месію ми, християни, мали б сприймати як узурпатора. У ситуації зовнішньої агресії, інформаційної війни, економічної нестабільності саме християни би мали бути островом стабільності, спокою і миру. Чому так не є? На превеликий жаль, доводиться констатувати, що саме християни є причиною відсутності такої зони стабільності в розбурханому морі українського суспільства.
Якби українські християни виявили потрібну зрілість і свідомість того, що їхнім єдиним опертям у цьому світі є Бог і Його Свята Церква, вони не були би жертвами інформаційної війни, ні розбурхані хвилі істерії не несли би їх на зустріч черговому розчаруванню ще одним політичним месіанізмом.
Такий прикрий стан речей вказує нам, що християнським конфесіям України є ще дуже багато над чим трудитися.
о.Орест-Дмитро Вільчинський