Субота, 08 березня 2014, 22:48

У животі вагітної жінки розмовляли двоє малюків. Один каже:

-          Ти віриш у життя після пологів?

-          Певна річ. Усім очевидно, що життя після пологів існує. Ми тут аби стати досить сильними і готовими до того, що нас чекає згодом.

-          Це дурість! Жодного життя після пологів бути не може. Ти хіба можеш уявити таке життя?

-          Я не знаю подробиць, але вірю, що там буде більше світла і що ми, можливо, ходитимемо самі і їстимемо ротом.

-          Яка дурниця! Ніхто не може ходити і їсти ротом, це геть смішно. Ми ж маємо пуповину. що нас годує.

-          Я певен, що так і буде. Все просто виглядатиме трішки інакше.

-          Але ж звідти ще ніхто і ніколи не повертався. Життя просто закінчується пологами. І, взагалі, життя – це одне суцільне страждання в темряві.

-          Ні, ні. Я добре не знаю як буде виглядати наше життя після пологів, але у всякому разі, ми побачимо маму і вона піклуватиметься про нас.

-          Маму? Ти віриш у маму? і Де ж вона?

-          Ми – це вона. Вона повсюди навколо нас. Ми перебуваємо в ній і завдяки їй рухаємося та живемо. Без неї ми просто не можемо існувати.

-          Нісенітниця. Не бачив я ніколи мами. а тому – її просто немає.

-          Тоді скажи – завдяки чому ми існуємо?

-          Цього я ще не можу вичерпно пояснити. От підростемо ще трохи і я знайду пояснення для всього. Якщо вона так піклується про нас, то чому не допомогла нам, чому ми мали стільки клопотів?

-          Не згоден я з тобою. Бо часом коли все навколо стихає, можна почути як вона співає і гладить наш світ. Я твердо вірю. що наше справжнє життя почнеться тільки після пологів.

«365 притч на щодень» - видавництво «Свічадо» 2013  (с)