Неділя, 02 березня 2014, 23:01

Природа нічого не створює просто так. Більше того, все має свою черговість та етапність. Навіть громадянином не зразу стають.

Як формується людина? Як не банально, але цей складний процес становлення людини як особистості розпочинається із запліднення. Далі виношування плоду, народження, виховання, добра згадка про себе і на завершення вічна пам'ять.

Хтось все зачинає з метою отримати гроші за дитину, інших людей веде до потомства любов. Більше 10років знадобилось Україні для того щоб підійти до першого етапу – непорочного зачаття нової країни. Більше 10років бажання, планів, розмов, мрій, примусової стерилізації, тьма консультацій зі закордонними «акушер-гінекологами». Більше 10років однієї лише підготовки до народження. І тільки непохитна віра привели до першого кроку – зачаття і в природі цей етап не проходить без крові. Спочатку біль, кров та в кінці невимовне полегшення.

Що ж далі? Все само собою відбудеться? Деякі батьки обирають шлях турботи і піклування, інші обирають шлях розколу. Відповідальні ж батьки разом і ще задовго до самого відповідального моменту починають піклуватись про майбутнє потомство, відмовляючись від поганих звичок, для когось це куріння, для когось алкоголь, у кожного своє. І головним на цьому етапі є те, як поведуть себе молоді батьки. А молоді батьки – це сьогоднішнє нове громадянське суспільство України. Кожен день наближає до кінцевої мети. Час вже невпинно рухається вперед і щодня вимагає обдуманих кроків, не дивлячись на розмаїття сторонніх порад та пропозицій. Може з’явитись жіночка і зі сльозами на очах сказати що тепер вона всім серцем любить майбутню дитину і малечі краще буде з нею, ніж в рідної мами. Може з’явитись суворий дядько і запропонувати виховати чадо в білокамінних стінах. Може з’явитись ряд зовнішніх пропозицій від охайних та ввічливих людей з пропозицією передати дитину їм, бо думають що лише вони найкращі педагоги в світі. Та всі знають що найкраще дитині не у тітки і не в дядька, і не в гарному притулку, а найкраще з рідними батьками. А головне ця дитина може бути народжена в українській родині. В родині де всі разом, а не так, що хтось по один бік Дніпра, а хтось по-інший. І не важливо що старші Монтекі та Капулетті думають одне про одних і під якими прапорами раніше воювали, важливо не скотитись до «Кайдашевої сім’ї», а бути завжди однією сім’єю, як сказав поет, сім’єю що вечеря коли хати.

Ми як одна нація володіємо усіма достоїнствами і не повинні нікого наслідувати чи копіювати. А все що погане в країні знаходиться не завдяки своїй силі, а тому що ми тримаємо його тут. Якщо я маю звичку курити, а торговець цигарками продає їх мені, кого я повинен звинувачувати, себе чи його? Чи зможу я здихатись від цієї звички, звинувачуючи торговця? Якщо один торговець буде вигнаний, то чи не займе його місце інший? Істинні батьки своєї нації повинні добиратись до суті питання. Лише тоді народиться нова країна.

Сусіди по обидва боки завжди будуть щось бурчати про вашу дитину. Та ви, молоді батьки, будете впевнено крокувати з своїм чадом, якщо будете його любити. Тому жоден не зможе похитнути вашу впевненість, а це важливо як для маленької дитини, так і для молодої країни. Головне щоб дитина довіряла вам і знала, що ви на її боці. Але то є ще не така швидка справа і вже зовсім інша історія. Історія до якої ще треба дожити. Дожити даючи своїй дитині не лише любов, але й ще дещо необхідне: звичку до порядку, самодисципліну, достойну освіту, широту поглядів, здібність до самостійного мислення, фундамент для впевненості в собі, здібність засвоювати нове. Закладене з дитинства змінити вкрай складно.

А найкращий для цього спосіб – це власний приклад. Вчинки завжди виразніші за слова. І пам’ятаймо – батьками стають назавжди!

Віталій Малиш, м. Луцьк, Україна