Головна

Історія свята Різдва

РІЗДВО БОГА І СПАСА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА

Величне християнське свято Різдво Бога і Спаса Ісуса Христа у Віфлеємі відзначається 7 січня (25 грудня ст. ст.). Про цю подію людство дізналося із двох Євангелій, від Матфея і Луки.

«Різдво Ісуса Христа було так: по зарученні Матері Його Марії з Йосифом, перш ніж зійтися їм, виявилося, що вона має в утробі від Духа Святого. Йосиф же, чоловік Її, будучи праведним і не бажаючи ославити Її, хотів потай відпустити Її. Та щойно помислив це, як ось ангел Господній з'явився йому уві сні, промовляючи: «Йосифе, сину Давидів! Не бійся прийняти Марію, жону твою, бо зачате в Ній є від Духа Святого. Народить же Вона Сина, і наречеш Йому ім'я Ісус, бо він спасе людей Своїх від гріхів їхніх». Це ж усе сталося, щоб збулося сказане Господом через пророка, який говорить: ось Діва в утробі прийме і народить Сина, і наречуть ім'я Йому Еммануїл, що означає «з нами Бог». Прокинувшись, Йосиф зробив, як звелів йому ангел Господній, і прийняв жону свою. І не знав Її, поки й породила Сина Свого первістка, і він нарік ім'я Йому: Ісус» (Мф.1:18-25).

У Євангелії від Луки є уточнення: «У ті дні вийшов від кесаря Августа наказ зробити перепис по всій землі. Цей перепис був перший за правління Квиринія Сирією. І всі йшли записатися, кожен до свого міста. Пішов також і Йосиф з Галілеї, з міста Назарета, до Юде, до міста Давидового, що зветься Віфлеєм, бо він був з дому і роду Давидового, записатися з Марією, зарученою з ним жінкою, яка була вагітна. Коли вони були там, надійшов час родити Їй; і народила Вона Сина Свого Первістка, і сповила Його, і поклала Його в ясла, бо не було місця в гостинниці». (Лк.2:1-7).

Як стверджують древні перекази, Пресвята Діва пішла до Віфлеєму, бо змушена була узяти участь у переписі населення нарівні з чоловіками, адже в своєму роді вона залишилась одна, не маючи ні братів, ні сестер. Назарет від Віфлеєму знаходиться на відстані трьох днів пішим ходом. Але Діва Марія з Йосифом витратили набагато більше часу - Марія мала невдовзі народити. Місто було переповнене настільки, що подружжя не змогло влаштуватися на ночівлю. Тоді Йосиф з дружиною вийшов з міста і неподалік від Віфлеємських воріт біля Давидового джерела знайшов вільною кам'янисту печеру. Вона належала далекій родичці Йосифа та Марії, жительці Віфлеєму Саломії. У цю печеру в холодні дні заганяли з пасовища худобу, у стіні були висічені ясла, куди засипали корм і солому.

У Марії почались перейми і Йосип пішов до Віфлеєму за повитухою. Коли він повернувся із Гемолою, то побачив, що печеру осявало дивне світло. Зайшовши туди, вони зустріли Пресвяту Богородицю, що годувала Сина.

Таємницю народження Сина Божого Господь розказав убогим пастухам. Їх осяяло світло з неба і явився їм ангел Божий, який сказав: «Не бійтесь: я благовіщу вам радість велику, яка буде усім людям. Бо нині у місті Давидовому народився для вас Спаситель, який є Христос Господь. І ось вам знамення: ви знайдете сповите немовля, яке лежатиме у яслах». І раптом з'явилося біля ангела численне воїнство небесне, яке славило Бога і вигукувало: «Слава у вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління!» (Лк.2: 8-14). Пастухи пішли до Віфлеєму і знайшли печеру, в якій народився Спаситель. Вони низько вклонились, бо могли йому дарувати лише щирі серця, велику любов та віру. Вони розповіли благословенному сімейству усе, що бачили і чули від ангелів.

Незабаром до убогого вертепу прийшли волхви різного віку, які представляли три племені. Перекази стверджують, що старець був халдейським царем, нащадком Сіма, і називався Мельхіор. Другий Каспар, ефіоп, нащадок Хама - молодий хлопець. А третій Валтасар, перс, нащадок Іафета - чоловік зрілий та дуже освічений. У древніх народів волхвами називали астрологів та вчених, які дуже добре знали закони природи і вели постійні астрономічні спостереження. Вони знали про пророцтва древнього мужа Валаама ще за 1450 років до народження Христа. У цьому пророцтві було сказано, що перед приходом Месії з'явиться на небі незвичайна зоря. І коли на небосхилі вона засвітилась, волхви спорядили караван і пішли в землю Іудейську. Зоря рухалась попереду каравану, вказуючи шлях. Перед входом до Єрусалиму зірка сховалась за хмарами. Зачудовані волхви увійшли до Єрусалиму і стали питати, де ж народився «Цар Ізраїлю». Ця звістка дійшла і до правителя Ізраїлю Ірода. Він зустрівся із волхвами і попросив, щоб вони йому повідомили про народження Месії - він сам хоче прийти і поклонитися сину Божому. Довірливі вчені мужі повірили в Іродові добрі наміри, не підозрюючи, яку криваву розправу вчинить тиран незабаром у своїй державі.

Коли вони вийшли за місто, то у небі знову з'явилась зоря, що привела їх до печери біля Віфлеєму. Знявши взуття, волхви зайшли всередину і побачили Немовля Ісуса. Вони принесли йому дари: Мельхіор - ливан, чи ладан, як Богу - феміам; Валтасар - золото, як Царю віків; Каспар - смирну, як людині. Ці дари символізували віру, любов і справи милосердя.*

*Ці дари збереглись до нашого часу. Золото - 28 невеликих пластинок різної конфігурації, на кожній із яких вибито тонкий орнамент. Ладан (ароматична смола) та миро (благовонна олія) стали 70 невеликими кульками розміром як оливка. Ці скарби знаходяться в Монастирі св. Павла на горі Афон в ковчегах-мощевиках. Чесні дари волхвів зберігала все своє життя Божа Матір і передала перед смертю разом із своєю ризою в Єрусалимську церкву. У ІV столітті імператор Аркадій переніс їх в Константинополь. Після падіння Візантійської імперії у 1453 році сербська царівна Марія привезла дари в Афон і передала їх на зберігання монахам.

Уночі волхвам з'явився уві сні ангел і повелів не повертатися на зворотному шляху через Єрусалим, бо цар Ірод замислив убити Немовля. Інший ангел з'явився до Йосифа і наказав святому сімейству негайно тікати до Єгипту, бо над Ісусом нависла велика небезпека. Йосип послухався Божого посланника і вирушив з родиною у дорогу.

Ірод дуже розгнівався, коли дізнався, що волхви пішли іншим шляхом. Він наказує своїм воїнам убити усіх немовлят віком до двох років, маючи надію, що серед них загине і маленький Ісус. А Ісус Христос з матір'ю був уже далеко від небезпеки...

Сьогодні Віфлеєм - сучасне місто. На невеликій міській площі знаходиться храм із замурованою аркою і вузьким входом. Коли в ХVІ столітті Палестину завоювали турки, арку замурували, щоб нападники не змогли осквернити християнську святиню, а вершники не мали змоги заїхати до церкви на коні. Сьогодні вхід до церкви, де знаходиться печера, в якій народився Спаситель, називають «дверима покірності». Щоб зайти всередину, треба низько схилитися. В середині приміщення є ніша, викладена білим мармуром. На ньому кована срібна зірка з чотирнадцятьма променями і написом латинською мовою «Тут Дівою Марією народжений Ісус Христос».

Перший храм на цьому місці збудувала мати імператора Костянтина, рівноапостольна Олена. Уже шістнадцять століть у ньому не припиняється служба Божа.

Є багато версій щодо встановлення точної дати народження Ісуса Христа. Ще у ІІ столітті на 25 грудня, як на день народження Христа, вказував святитель Климент Олександрійський. У ІІІ столітті про свято Різдва Христового знаходимо в описах святого Іполіта Римського. Відомий факт, що в часи гонінь на християн за царювання імператора Максиміліана в 302 році 20 тисяч нікомідійських християн спалили у храмі саме у свято Різдва Христового. У кодексі Феодосія, виданому 438 року, і Юстиніана 535 року викладено закон про святкування дня Різдва Христового. Письменник ХVІ століття Нікіфор Калліст пише, що імператор Юстиніан постановив законом відзначати Різдво Христове по усій землі.

У період перших трьох століть по Різдву Христовому, більше відомих в історії людства як період жорстоких переслідувань християн, у Церквах Єрусалимській, Антиохійській, Олександрійській і Кіпрській Різдво Христове поєднувалося із святом Хрещення 6 січня під загальною назвою Богоявлення. Очевидно існувала думка, що Христос хрестився у день свого народження. Іоан Златоуст у одній із богословських бесід говорить: «Не той день, в який народився Христос, називається Богоявленням, але той, в який Він хрестився». Така точка зору могла сформуватися на основі інформації, поданої євангелістом Лукою, який, говорячи про хрещення Ісуса Христа, свідчить, що тоді «мав Ісус літ біля тридцяти» (Лк.3,23). Святкування Різдва Христового разом з Богоявленням в деяких східних церквах продовжувалося до кінця ІV століття, а в інших - і до V чи навіть до VІ століття.

Узаконене святкування Різдва Христового було в 431 році на Ефеському соборі.

Після розпаду римської імперії християнська церква зазнала розколу. Виникла Католицька, Протестантська та Православна церкви. На сьогоднішній день існує близько п'ятдесяти християнських обрядів. Отож, католики, протестанти і частина православних християн відзначають день Різдва Христового 25 грудня за григоріанським календарем. В Україні, Росії, Грузії та Сербії християни святкують його 7 січня, а Старий Новий Рік - 14 січня, за юліанським календарем.

Святкуванню дня Різдва Христового передує сорокаденний Пилипівський піст і Святий вечір. До Різдва Христового віруючі готувалися молитвами і постом. Різдвяний піст бере свої початки із переказів про святого Апостола Пилипа. Кат, який стратив святого Пилипа, стверджував, що апостол перед своєю мученицькою смертю просив у Бога смерті для своїх мучителів. І було йому об'явлено, що святий Пилип має відбути покуту і сорок днів по своїй смерті не зможе увійти до раю. Тому святий Пилип просив інших апостолів, щоб вони молилися і постили за нього сорок днів. Ця традиція була передана й усім віруючим. На Україні різдвяний піст бере свій початок у ІХ столітті. Він розпочинається від дня святого Пилипа (27 листопада) і триває до Святого вечора (6 січня).

У давні часи Пилипівський піст був досить суворим: їжу вживали однин раз у день без молочних та м'ясних продуктів, а в суботу та неділю їли двічі. З часом церква пом'якшила вимоги до посту, настоюючи тільки на суворих постах у середу та п'ятницю і цілоденною відмовою від їжі безпосередньо у день перед Святою вечерею. Цієї традиції українці дотримуються і дотепер.

Зірничка з неба світло кидає,

Христос - дитятко нині рождає.

Світи, зірнице, Христу й Марії,

Кріпи в нашім серці віру й надію.

Хай ця зірничка у Різдвяні свята

Несе вам щастя по ваших хатах!

Здоров'я, втіхи, пошани від світа,

Багатства і долі на многії літа!

Христос народився!

Славімо Його!*

*Світлиця (Навчальний посібник для учнів 2 класу загальноосвітньої школи), Смоляк О. С., Тернопіль, 1993, ст. 39.

НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ ТА ЗВИЧАЇ СВЯТОГО ВЕЧОРА ТА РІЗДВА ХРИСТОВОГО

Українці прийняли Христову віру на декілька століть пізніше критичної доби народів Близького Сходу та Західної Європи. У цей час проходила культурно-релігійна еволюція українців незалежно від християнської церкви і пов'язаних з нею старих культурних елементів Сходу та Півдня. Староукраїнська культурно-релігійна традиція мала за собою декілька тисячоліть існування та розвитку і була генетично невіддільною від народу. Тому християнство на теренах теперішньої України зустріло в особі староукраїнської традиції великого супротивника, як у попередні віки у римській імперії. Безпосереднім доказом є відношення свят Різдва Христового й Богоявлення на Україні та староукраїнською Колядою і Щедрим вечором. З плином часу вони асимілювалися і навіть взаємно доповнили одні одних, а провідні ідеї, закладені у ці свята, гармонізували між собою. Цими ідеями є Добро, Мир, Злагода між людьми, Віра у Спасителя - Божого Сина, що прийшов на землю, щоб врятувати людство від вимирання духовного і фізичного. Господь дав людям ще один шанс змінити своє життя на краще, знайти гармонію існування один з одним та навколишнім світом. Спаситель - це Божественне Світло прадавніх часів, уособлення нової світової доби, світлоносець правди нового щасливого людського життя. Тому стільки світла, добра і магії в народних і християнських містеріях з нагоди Різдва Христового.

Отож Святому вечору передував сорокаденний піст, що називається Пилипівським і починається 27 листопада, а закінчується 7 січня. Весь цей час люди готувалися до Різдва, справляли свої потреби по господарству, спостерігали за природою, бо кожен день приносив все нові і нові прикмети майбутнього. До сьогодні живі в народі ознаки магії і священного трепетного чекання свята і чуда в цей час.

Інша назва Святого вечора - Вілія. Ще сутінки тримають в обіймах усю господу, прокидається першою господиня. Вона молиться, умивається і приступає до ритуалу добування «нового» вогню. Із-за образів, що на покутті, дістає господиня кресало та кремінь, які там лежали останні дванадцять днів. Склавши в печі дванадцять полін і дванадцять разів промовляючи «Отче наш...», викрешує іскру і запалює вогонь у печі. Розгорівся вогонь - і тут починається справжнє священнодійство: приготування дванадцяти страв. У кожній місцевості України є свої дванадцять страв. Але є народний традиційний канон. Отож господині готували насамперед кутю з маком і медом, узвар із сухофруктів, горох з капустою, голубці з гречкою і тертою картоплею, голубці з пшоном, вареники з картоплею і сиром, борщ з грибовими вушками, підливу з грибами, пампушки, хліб, рибу смажену, оселедець маринований, сухе вино.

Ця вечеря за кількістю страв є дуже багатою, хоча і пісною, бо для приготування страв використовується рослинна олія. Саме вона символізує достаток і добробут українського дому.

Господар з самого ранку робить порядок у своїй господі. Поїть худобу, годує, підстеляє чистої соломки, дає свіжого пахучого сіна. Розчищає стежки навколо хати і ще раз оглядає усю господу: в цей вечір увесь реманент, усі речі мають бути на своїх місцях. Ніщо не може бути поза домом, позичене чи забуте у чужих руках. Усі члени родини теж повинні бути вдома. Коли господиня спекла хліб, то дає на рушнику господарю першу хлібину, яку витягла з печі. Менший син бере у руки мисочку із свяченою водою, кропило, а в другу руку запалену свічку (щоб свічка не гасла, ставлять її у спеціально приготовлену лампу із скельцем). Господар замикає ворота і йде благословляє хлібом, свяченою водою та святим вогнем усю худобу та господу, обкурює ладаном «усюди, куди ходять люди».

На небі з'явилася перша зірка, що сповістила про народження Спасителя, і починається ритуал Вілії. До хати (чи сучасної квартири) господар з молодшим сином заносять Дідуха (Діда, перший зажатий сніп під час жнив), і тричі господар здоровається до присутніх у хаті: «Христос народився!» Присутні відповідають: «Славімо Його!» Господар віншує свою родину: «Слава Ісусу Христу! Дай Боже ті свята щасливо зустріти і до Нового року дочекати. Від Нового року до Богоявлення, від Богоявлення до Воскресіння, від Воскресіння до ста літ, допоки пан Біг призначив нам вік, усім достатку, хто є у цій хаті!» Усі відповідають: «Дай Боже!» - побожно тричі кладуть на себе хрест.

Дідух - стародавній символ предків роду. Встановлюючи Дідуха, ми запрошуємо на Святу вечерю увесь свій рід, усіх своїх предків, які охороняють своїх нащадків від лиха і напастей.

Молодший синок кладе на стіл сіно і під стіл оберемок соломи. Сіно - символ, пов'язаний із народженням Спасителя, якого Мати сповила і поклала на сіно у ясла, а солома під столом - добрі духи добробуту родини. Сіном встеляють стіл і покривають святковою скатертю.

Селяни кладуть біля Дідуха сокиру, леміш, серп та інше знаряддя, покриваючи його вишитою скатертиною. Усі присутні доторкаються до заліза, аби весь наступний рік бути «здоровими і міцними як залізо». Під скатертину на кожен кут стола кладеться чотири зубчики часнику - «оберіг від нечистої сили» - та насипається різного насіння.

Господиня разом з доньками накриває стіл у такому порядку: спочатку у правому куті ставиться три круглі хлібини (або калачі) одна на одну, сіль у сільничці та велика воскова свічка. Біля Дідуха ставиться кутя. Потім - решту страв, приготованих з нагоди святого вечора.

Усі страви споживаються із глибоких тарілок чи глиняних полумисків і тільки ложками, аби «добро не розплескати».

Коли стіл накритий, господиня бере ложкою у миску надбирає з усіх страв (з усього хліба), щоб потім з цього варева випекти книшик, який засушать і згодують худобі, коли виганятимуть на весняного Юрія на вигін.

У другу миску теж набирають по одній ложці дев'ять страв, додають висівок, і відтак господар іде до худоби і згодовує їй усе варево, аби худоба теж скуштувала «тайної вечері». Ця традиція має глибокі корені. Українці віддають першість пошани худобі, бо здавна кількість худоби була запорукою достатку та ситості людей. Народ не забуває старовинної традиції, що святвечір є також святом худоби у древніх праукраїнських містеріях.

У місті цей обряд здійснюється так само: треба погодувати кота чи собаку, якщо вони у вас є. Якщо ніякої живності немає, то вийдіть на балкон і відібрані страви висипте птахам, бо то теж Божі сотворіння і люди не мають забувати про них.

Господар повертається до хати, бере хліб і знову виходить на поріг і звертається до усього сущого, що живе поряд з нами і тим чи іншим чином впливає на нас. У святвечірню годину усі дійства проникнуті любов'ю і єднанням, як це було з сотворіння світу. Господар від свого імені та своєї родини простягає руку дружби та сповідує мир з усіма істотами та силами природи. Отож господар каже, кланяючись на чотири сторони світу: «Градівники, чорнокнижники, мольфарі, планетники, - лісні вовки, ведмеді, лиси, - прошу вас на вечерю!»*

Зве усіх, але напевне знає, що як у мить Різдва не було ворогів, так і у час Святої вечері не може бути ворогів. Тому продовжує далі: «Як не маєте сили явитися на Різдво та Великдень (символічний другий день відродження світла) - так аби ви не мали ні сили, ні волі зробити мені зло в моїй господі і в моїй родині. І як вас тепер не видно і не чути, так щоб вас не було видно і чути через весь наступний рік». Потім запрошує бурю: «Будь ласкава і виходь до нас на вечерю! Коли тепер не ласкава прийти на святий вечір, на дари божі, на ситі страви, на палені горілки, на велике добро, як ми тебе просимо, то не приходь до нас влітку, як ми тебе не потребуємо». Зове мороза: «Морозе, морозе! Ходи до нас кутю їсти. А коли не йдеш, то йди на жито-пшеницю і всяку пашницю по весні».*

Повертається господар до хати і тричі обертається навколо себе проти сонця, зачиняє двері і таким чином ніби кладе печать від нечистої сили, оберігаючи свою родину. Якщо ви живете у місті, то немає необхідності докладно виконувати стародавній обряд. Для сучасного міщанина вище описане не що інше, як прадавня архаїка. Хоча хтозна, може, в тій архаїці і заховані справжні генетичні коди нашої нації. І щоб їх дешифрувати, варто у святвечірній тиші усім разом проказати стародавнє заклинання на Добро, Мир та Злагоду у нашому домі, що зветься Україна.

*За Ксенофонтом Сосенком «Різдво-Коляда і Щедрий вечір», К. «Український письменник», 1994, ст. 107

Стіл накрито, данина усім видимим і невидимим силам віддана, і родина стає на коліна перед образами чи сидячи за столом береться за руки круг стола і молиться:

«Отче наш, ти, що єси на небесах, нехай святиться ім'я твоє, нехай прийде царство твоє, нехай буде воля твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний, дай нам днесь; і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але ізбав нас від лукавого. Бо твоє єсть царство і сила, і слава, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь».

Тоді батько чи дід продовжує молитву сам, щиро просячи у Бога:

«Аби і тих душ до вечері допустив, що ми їх і не знаємо,

А їх дожидаємо;

Що вони бутинами побиті, дорогами покалічені,

Пострачувані, водою потоплені,

За котрих ніхто не знає,

Лягаючи та встаючи,

Ніхто не згадає.

А вони, бідні душі, гірко в пеклі пробувають

І цього святого вечора чекають...

Дякувати Богу святому,

Що поміг дочекати у мирності, радості і веселості

Сих божих святок!

То поможи, Боже,

Їх у радості відправити і від сих за рік других діждати!

Амінь».*

Усі тричі кладуть на себе хрест і сідають вечеряти. Господиня потаємно кладе під скатертину в'язку ключів, «аби бути господинею над усіма господинями», та сідає на мотузку з вузликами, промовляючи до себе «аби мої вороги мовчали ,так як оці вузли мовчать». Вечеряють повагом, і до закінчення вечері ніхто не встає з-за столу, «щоб уся родина купи трималася, світами не волочилася». Батько запалює свічу і кладе хрест на куті і першу ложку з'їдає сам, далі по ложці куті беруть усі домашні. Потім їдять решту страв.

По вечері усі кладуть на себе хрест і колядують. З цього часу можна вставати з-за столу. Коли приберуть усі страви по вечері, на столі залишають кутю, калач і чисті ложки, зв'язані червоною ниткою, «щоб стражденні душі могли долучитися до святої вечері».

*За Ксенофонтом Сосенком «Різдво-Коляда і Щедрий вечір», К. «Український письменник», 1994, ст. 108

В багатьох місцевостях дорослі діти, що живуть окремо, беруть кутю та гостинці і з колядою йдуть до стареньких батьків та своїх хрещених батька з матір'ю.

Свято Різдва Христового починається із святкового богослужіння у церкві. Потім родинами розходяться по домівках, і господині накривають святковий сніданок. А після сніданку ходять у гості до родичів та знайомих, колядують. Молодь готує театралізовані дійства - вертепи* - і ходить з ними по домівках. Різдво в Україні - одне із найбільш шанованих і улюблених свят. «Христо народився!» - «Славімо його!»

Народні прикмети на Різдво:

Зелене Різдво - білий Великдень.

Коли проти Різдва місячна або зоряна ніч, то це врожай на баштани.

Краще Різдво тріскуче, ніж пекуче.

На Різдво заметіль - бджоли будуть роїтися.

Різдво гарне ковбасою, Великдень крашанкою, а зелені свята не варті й кота.

Як на Різдво сніг, то добра озимина буде.

Який день на Різдво, такий буде й на Петра.

На коляду уночі тріщить, а вдень плющить.

Стань у ряду - дістанеш коляду**.

http://www.spadshina.com/

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія


  • ПОЖЕРТВА

реквізити парафії для пожертв:

РГ УГКЦ Парафії Св Миколая на Аскольдовій Могилі,

код: 20051904 Ощадбанк АТ,

iban:  UA543226690000026003300218570





http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/