П'ятниця, 01 листопада 2013, 17:26

Про голод в Україні я дізнався не з газет. Мої дід та бабуся пройшли через це пекло і багато розповідали мені малому. Добре знали люди про те, що голод організовано штучно комуністичною владою, що метою влади було максимально обезлюднити цю територію, а тих, кому вдасться якимось дивом вижити, страхом перетворити на покірливе, безгласне стадо, з яким можна робити все що завгодно. Характерний приклад: найбільше постраждала в ті роки Харківська область. І які тепер там настрої?

Після того як влада наважилася відкрити цю велетенську домовину, почалися дослідження, стали писати в газетах, публікувати спогади свідків.

Я багато читав різних свідчень. Ніяке співпереживаючи серце, котре слухає або читає про це сьогодні, не може вмістити бодай невелику частку тих пекельних страждань, що їх переживали ні в чому не винні перед тодішньою владою люди. Вражала нелюдська, по істині диявольська  жорстокість  і підступність цієї влади. Я намагався якось охопити єдиним поглядом це все, відшукати якусь причину, – адже не могла така колосальна біда статися так собі випадково, поза увагою Бога…

ЧИ МОЖНА БУЛО ВРЯТУВАТИСЯ?

«І сказав Ілля… до Ахава: «Так, як живий Господь, Бог Ізраїля, що я стою на службі в Нього, в наступні декілька років не буде ні роси, ні дощу, хіба тільки за моїм словом» (1Цар.17:1,2). Страшне пророцтво!  І так прозоро натякав Ілля цареві: «хіба тільки за моїм словом»! Щоб відвернути страшну біду, варто було правителеві лише звернутися до Іллі з проханням.  Але йому таке й на думку не спало. Ахав добре знав, що сам він разом зі своєю знаттю ніколи не залишиться без звичних кулінарних утіх, а народ – «баби нарожают», як сказав колись більшовицький «вождь усіх народів». Тож після такої теплої розмови знаходимо пророка далеко в пустелі біля пересихаючого струмка – в чому стояв, як мовиться, без шматка хліба в торбині.

Ні для ізраїльської еліти, ні для народу, звичайно ж, не були таємницею пророцтва Іллі, він був досить відомою людиною у своєму краї, але… «Кульгаючи на обидва коліна», народ разом зі своїми провідниками давно вже протоптав стежку до Ваала.

Я читав багато різних спогадів про наш голодомор, – про що там тільки не йшлося! Такі випробування виявляли в людях усе – і найгірше й найкраще, в одних біда загострювала совість, бажання поділитися з кимось останньою крихтою, у других – притупляла сумління часом до повного його зникнення. Виживали, як хто міг. Одні не вірили у кровожерні плани центральних властей, писали скарги в ЦК, до самого Сталіна, признаючись йому у великій любові, просили хліба. Комусь щось вдавалося приховати, якісь раніше, можливо, придатні лише для худоби харчі, ще інші просто безсило опускали руки, таких була більшість: ну що ж, що буде, те й буде. Але жодного разу мені не попалася розповідь про те, що ось зібралося декілька чоловік, стали на коліна й почали просити Бога про порятунок.  Багато чого з того, чим людина наповнює своє життя, у надзвичайних обставинах відпадає, лишаючи лише бажання жити, за будь-яку ціну, але жити. Отож тисячолітнє наше християнство, очевидно, не виховало в людях достатньо сильної віри, і вона теж відліпилася від людських душ як щось несуттєве. Не зустрічалося мені нічого й про діяльність священиків, хоча на той час не всіх їх було розстріляно чи відправлено на Соловки. Напевно через когось із них Господь і попереджав людей про велику біду, але ніхто не сприйняв це як поштовх до дії: до покаяння, до молитви. А каятись таки було в чому: Перша світова війна, революція, громадянська війна… Кров, кров, кров… Україна – земля крові, мільйонів винних і безвинних жертв.

Більшовицька пропаганда за шістнадцять років своєї бурхливої сатанинської діяльності зробила все, щоб відвернути людей від Бога, і це, як свідчить історія, здебільшого вдалося. «Докіль  кульгатимете  на обидва боки! Якщо Господь – Бог, то йдіть за Ним, коли ж це Ваал, то йдіть за ним!» Та не відповідав йому народ ані слова» (1Цар.18:21). Народ був   у  нестямі, і спритні слуги Ваала погнали його безсловесного прямісінько на шкуродерню.

ПРИХОВАНЕ ВІД СВІТУ – ВІДКРИТЕ ДЛЯ НАС

Ісус казав Своїм учням: «Також почуєте про війни  і про воєнні чутки. Глядіть, не жахайтеся, бо належить усьому тому статися. Та це ще не кінець. Бо повстане народ на народ, царство на царство; і будуть голод, мор і землетруси місцями. І все це початок хвороб»   (Мт.24:7). На той час до здійснення цих пророцтв було ще далеко, але на сьогодні всі ці моменти вже у повній наявності. Ще років п»ять-десять тому вчені казали: «Нема чого хвилюватися, все це вже було. Хіба раніше люди не гинули від повеней, землетрусів, посух? Просто нічого на той час ще не фіксувалося, а тепер фіксується. Так що не панікуйте, шановні, все буде гаразд». Інші глибокодумно розповідали нам про природні цикли: спочатку було потепління, потім похолодало, тундра була аж до Києва, і нічого, вижили. А тепер така наука, така техніка, до того ж процес розтягнуто на десятки й тисячі років, так що не пропадемо». Нещодавно читав інтерв»ю з одним київським вченим, дослідником Антарктиди. Вони там беруть проби криги з великих глибин, і це дає їм точні відомості  змін клімату на планеті від часу виникнення крижаних шапок на полюсах. Так ось, крива температурних змін чітко вказує на похолодання. Температура мала б знижуватись, а воно чомусь – навпаки. І це «чомусь» є сьогодні найбільшою таємницею для кращих умів планети. Збираються численні наради, конференції, форуми,  в тім числі й на найвищому рівні, щоб обговорити питання зміни клімату… Все відчутніше в голосах найвищих посадовців лунають панічні нотки.

Світ не знає причин та й не дуже хоче знати їх ці справжні причини, але ж ми, віруючі, знаємо.  «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!» Під цим гаслом Ісус прийшов на землю вперше, і воно буде актуальне до Його другого приходу. Проте подібних закликів не чути ні з Єрусалиму, ні з Риму, ні з Москви. Коли говориш про це з віруючими, більшість із них лише зітхає: «Що тут удієш, так написано, сказав же Ісус, що належить усьому тому статися». Належить! То що ж, виходить так, ніби Бог навмисне придумав такий жахливий план для людства і тепер неухильно веде його до загибелі? Який абсурд! Погляньмо лишень на старозавітній Ізраїль. Ми знаємо, яка доля спіткала його, – і то насправді було від Бога, але хіба таким був Його первісний задум щодо цього народу! «…станете власністю Моєю більше всіх народів… Будете ви в Мене царство священиків, народом святим…» (Вих.19:5,6). Але все це за умови, якщо «…будете голосу Мого слухатися і додержувати завіт Мій…» Не слухали, не додержували…

БОГ ЧУЄ НАШІ МОЛИТВИ

Будьмо реалістами: світ не дуже-то прислухатиметься до нас, якщо ми навіть різко активізуємо нашу проповідницьку діяльність, але хтось обов»язково відгукнеться. Йоан Хреститель ходив йорданськими околицями й гукав навмання «Покайтесь!», і люди приходили.

Є критична кількісна межа. Згадаймо суперечку Авраама з Богом біля Содому (Бут.18:33). Господь погодився б відмінити свій вирок, якби знайшлося в Содомі й Гоморрі хоча б десять праведників. Патріарх був великим ходатаєм, але сам він нічого не міг змінити в тих містах, ми ж, християни, все-таки дещо можемо змінити в нашому світі, маючи більш великого заступника ніж Авраам. Звичайно, наївно сподіватися, що Бог побажає в кінці часів помилувати людство і дозволить йому й надалі вдосконалюватися в розпусті й беззаконні, але молитви наші, поза будь-яким сумнівом, були б почуті Богом і враховані Ним перед приходом Господа нашого Ісуса Христа.

Ось Америку трощать нечувані торнадо та урагани, а нас лише злегка зачепив буревій своєю полою, ось Європу заливає водою, засипає снігом, а ми лише в черевики набрали, ось уже говорять по цілому світові про дефіцит продовольства, а ми цього року отримали рекордний урожай…

Я переконаний: якби ті, хто знав Бога, гаряче молилися в 32-33 роках за свою країну, Господь не дав би більшовицьким вовкам розтерзати мільйони чоловіків, жінок та дітей.

Щось має змінитися в нас, любі брати та сестри…

«Господи, дякую Тобі за мир, за спокій у моїй країні і прошу: нехай засяє велике світло Твоєї правди для мого народу, що сидить у пітьмі і в тіні смертній, відкрий йому духовні очі й вуха, спрямуй ноги  його на шлях покаяння та віри. Дякую Тобі за хліб насущний, що його ти щедрою рукою роздаєш нам щодня, благослови страви на наших столах  і згадай, Господи, тих, кому наразі нічим підкріпити душу свою, й вони не знають, чи доживуть до наступного дня. Амінь».

Віктор КОТОВСЬКИЙ, Київ