Головна

Вчителю, навчи себе сам

XXI століття християнської ери. Після десятиліть комуністичного безбожництва в Україні відкрито десятки середніх і вищих духовних навчальних закладів. Та чи справді вони є школами Ісуса? Чи духовність професорів і вихованців цих шкіл є свідченням життя в Святому Дусі? Чи є це основним і найважливішим, чим живуть ці школи і до чого готують майбутніх духовних учителів?

Вже сама назва школи „духовна“ (семінарія, інститут, академія, університет і т. д.) свідчить про основну її мету – готувати священиків, духовних наставників, учителів, провідників народу – тих, хто не лише і не стільки словом, а силою й діянням Святого Духа, прикладом свого побожного життя поведе за собою довірених йому Христом і Церквою вірних до Бога. Є наше давнє прислів’я, яке говорить: „Слово навчає, а приклад – притягає“, тобто тягне за собою. У питаннях духовного життя слово без прикладу може навіть відштовхнути (свого часу чимало безбожників, лекторів добре знали Святе Письмо, історію Церкви і богословські предмети і при тому залишалися атеїстами).

Не раз доводилося чути: „Говорить одне, а робить інше“. Христос, дорікаючи юдейським духовним наставникам, говорив: “Вчителю, навчи себе сам”, тобто сам чини так, як вчиш інших. Тому духовна школа повинна навчити і виховати в дусі науки Христа духовних учителів, які справді стануть прикладом віри і високої моралі, взірцем чесності, порядності, справедливості, простоти, скромності, щирості, дружелюбності, миролюбності, взаємоповаги, милосердя, шляхетності і побожності. Це можна осягнути в тому разі, коли приклад їхньої духовності буде свідченням життя в Святому Дусі.

Викладачі і студенти – це дружна християнська сім’я, де панують послух, повага, взаємопідтримка, взаємодопомога, взаємопереживання, де ніхто нікого не скривдить, не образить, не принизить, де зверхності й пихатості, облесливості, лицемірству, підступності, фальшуванню, нечесності, несправедливості немає місця, де ніхто не має жодних привілеїв, бо перед Богом всі рівні.

„Любов покриває все“, – говорили святі. Вона найбільшою мірою свідчить про життя в Св. Дусі. Такою Христовою любов’ю мають бути пронизані всі взаємини в сім’ї духовної школи. Заряджені й наповнені великою силою такої любові, випускники духовної школи нестимуть її у світ, який так цього сьогодні потребує. Таку жертовну любов може мати тільки той, хто має глибоку віру.

Багато разів в Євангелії Христос звертає увагу апостолів і всіх, хто Його слухав, а отже, і нас, на віру. “Чи віруєш? ”, “Нехай буде тобі по вірі твоїй”, “Бо й біси вірують і трепещуть”, “Якщо б ви мали віру, як зерно гірчичне…”, “Віра твоя спасла тебе”… З цього випливає, що духовна школа зобов’язана укріпити і побільшити віру своїх вихованців, а потім вони будуть не просто проповідувати словом, а свідчити її своїм життям. Свідченням своєї віри вони будуть захоплювати, заохочувати і її прикладом спонукати до неї вірних.

Молитва…  Немає в людській мові слів, якими можна було б передати цю незбагненну тайну спілкування творіння зі своїм Творцем. Це Він дав людині цей безцінний спасенний дар як змогу і нагоду перепросити за гріхи, подякувати Йому за все, прославити Його велич, могутність, милосердя і любов, випросити всі ласки, необхідні для життя земного і, що найважливіше, – ласки для життя вічного.

Як малі діти заохочуються молитвою батьків, коли вони моляться, так само й студенти наслідують своїх духовних наставників, коли бачать і відчувають щиру і ревну їхню молитву.

Найбільшими перепонами віри є гріх і зло. Тому потрібно навчити студентів пізнавати себе, свій душевний гріховний стан, свої падіння, свої злі помисли і способи їх очищення та викорінення. Найбільшою мірою прикладом свого життя тут допоможуть святі, великі вчителі Церкви, наставники, самітники, аскети…

Потрібно навчити семінаристів розуміти, приймати і серцем переживати твори св. отців і вчителів Церкви, а через них – святе Євангеліє. Їхнє святе життя – не лише для вивчення, обговорення, цитування їхніх висловів, конференцій чи дискусій, а насамперед приклад для наслідування.

Святе Євангеліє і заповіді Христа – єдина спасенна дорога. Тому дуже важливо, щоби велика кількість богословських, а особливо інших, предметів не переповнила пам’ять горами сирого матеріалу. При малій вірі (а в кого з нас вона велика?) пізнавання і вивчення тілесним, недосконалим, обмеженим розумом духовних істин, а не серцем, обов’язково приводить до “приниження” значення цих істин. З них знімається покривало таємничості, глибини божественної мудрості, які буквально спонукають і примушують благоговіти і з сердечним щемом побожно ставитись до них як до чогось великого, високого, дуже важливого і всім необхідного, перед якими ми ниці і мізерні, яким немає ціни, бо від них залежить наше спасіння.

Що може бути важливіше за це? Духовність не вимірюється рівнем інтелекту, сумою знань, ерудиції, кількістю вивчених предметів і оцінками за них. Духовність – це життя в Святому Дусі, це єдиний найважливіший “предмет”, який мусить бути на першому місці, бо тільки з нього всі складатимемо іспит на вічність перед Небесним Вчителем Ісусом Христом. Цій місії і повинні служити духовні школи.

о. Михайло Мельник

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/